WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Стереотипи масової свідомості та проблеми ґендерної ідентичності української жінки в політиці - Реферат

Стереотипи масової свідомості та проблеми ґендерної ідентичності української жінки в політиці - Реферат

Стереотипи масової свідомості та проблеми ґендерної ідентичності української жінки в політиці

Жінка і політика, а вірніше українська жінка та українська політика — тема, не надто популярна в українській аналітиці. На сьогодні важливість цієї проблематики визнається в основному тому, що вона є даниною вимогам міжнародних документів, які підписала Україна па шляху до Європейської співдружності.

Між тим, у сучасній західній ґендеристиці, жіночих студіях та інших аналітичних гуманітаристичних дослідженнях існує чимала кількість вагомих розробок з означеної проблеми. Від класичної вже в світовій ґендеристиці праці Кейт Мілет "Сексуальна політика", де досліджується на найширшому історичному матеріалі політичний аспект міжстатевих стосунків, аналізується специфіка патріархальних та модерних суспільств у баченні політичної ролі жіноцтва, до найновіших робіт А.Менегетті про статус жінки в політиці кінця XX століття та прогнози на найближчі роки XXI століття в плані перспективності та необхідності активної самореалізації європейської та американської жінки на політичній арені. Зокрема, у праці "Жінка третього тисячоліття" Антоніо Менегетті стверджує, що настає епоха керівної ролі жінок у політиці. "Сучасний світ сприяє керівній ролі жінки", і лише від неї залежить, чи зуміє вона скористатися наданими можливостями. Перед самого жінкою стоїть завдання подолали свою амбівалентність, непослідовність, внутрішньо звільнитися від віковічних суспільних та культурних табу, що тримають її в минулому.

В українській традиції, не лише політичній, на жаль, немає такого явища, як жінка на найвищому щаблі суспільства, особливо ж на владному Олімпі. Простіше кажучи, ми не маємо у профанній історії своєї Катерини II чи Марії Стюарт. Тому і говорити про специфіку жіночого правління з власного досвіду українцям не доводиться. Звичайно, в українській історії була княгиня Ольга. Проте, навряд чи можна говорити про якусь особливість "жіночого правління", базуючись на такій постаті української історії. Однак, таке минуле не обов'язково програмує відсутність жіноцтва навіть на президентському посту в майбутньому. Сьогодні чутки про майбутнє висування і можливу перемогу на президентських найближчих виборах Юлії Тимошенко звучать майже утопічно. Але соціологічні опитування громадян України доводять, що вона є впливовою політичною фігурою. А що вже зараз ця жінка-політик варта абсолютно всієї більшості Верховної Ради, вважає чимала кількість її співгромадян. За оцінками українських соціологів, третім за популярністю політичним лідером в Україні на сьогоднішній день є саме "Залізна леді українського парламенту", "єдиний чоловік в українському парламенті" (такий стереотип Юлії Тимошенко "мандрує" українськими ЗМІ останнім часом).

І все ж, за оцінками експертів, на найближчих виборах п.Тимошенко не вдасться зайняти найвищу посаду в державі. Є декілька чинників, що заважають сьогодні реалізації в політиці українським жінкам. Серед них одним із найвпливовіших є стереотипи масової свідомості. Зрештою, всі ми існуємо у світі стереотипів [2, 83].

Для сучасного українського суспільства, на відміну від більшості західно-європейських спільнот, а тим більше американців, і сьогодні найактуальнішим і найусталенішим щодо функціонально-рольового розподілу у суспільстві залиша-ється традиційно-патріархальний, який коротко можна описати формулою С.Моема: "Світ — це дім чоловіка, а дім — це світ жінки". Треба зазначити, що подібні переконання підтримуються, за даними соціологів, не лише абсолютною більшістю українських чоловіків, але й не меншою кількістю самих жінок. На подібний стереотип активно працюють і ЗМІ, що існують в Україні. Чи не найяскравіші приклади у цьому плані дає реклама на екрані телебачення. Саме вона найактивніше впливає на популяризацію традиційного уявлення про роль жінки-українки як берегині домашнього вогнища, матері і виховательки, зразкової домогосподині. Не можна не погодитись із львівською дослідницею О.Кісь, яка вважає, що сьогодні існують два основні "зразки фемінності — Берегиня та Барбі, що виконують функцію синкретичних рольових моделей для жіночої ґендерної ідентифікації. Хоча, на перший погляд, вони виглядають цілковито різними, глибший їх аналіз допоможе виявити засадничу латентну (приховану) спорідненість, витоки якої криються у їх спільному патріархальному походженні" [З, 38]. Зрештою, як стверджує авторка статті "Конструювання ґендерної ідентичности жінки в сучасній Україні", образ Барбі є модернізованим "під Захід" все тим же стереотипом Берегині — символом жінки-матріарха. Крім універсальних символів-стереотипів, існує і цілий ряд інших ґендерних образів-символів, так би мовити "локального" значення, які визначають певне коло самореалізації жінки в сучасній Україні. Вони впливають і на формування сприйняття вже діючих в політиці жінок. Треба зазначити, що і тут сьогодні існує чимало стереотипів. Специфікою функціонування уявлень про роль жінки в політиці с їх спрямованість на позафункціональний та рольовий статус жінки-суб'єкта політичної влади. І ця специфіка стосується не лише України. Мова йде про розповсюджені характеристики, які використовуються як ЗМІ, так і пересічними громадянами в повсякденному спілкуванні для означення індивідуаль-ності конкретного політика. Так, коли ідеться про політика-чоловіка, здебільшого подаються характеристики типу: слабкий – сильний політик, чесний – нечесний, самостійний – несамостійний, розумний-нерозумний і подібні до них. Коли ж мова заходить про політика-жінку, характеристики переходять на рівень ментальних чи побутових означень. Так, наприклад, загальновідома, популярна і розтиражована ЗМІ характеристика Наталії Вітренко — "конотопська відьма'', Юлії Тимошенко — "залізна леді" і таке подібне. В інтерв'ю журналу "Виднокола" письменник Валерій Шевчук заявляє: "На жаль, у політиці жінки з'являють себе як... конотопські відьми. Жінки зарекомендували себе в українському політикумі як найгірші й най потвор-ніші з-поміж інших" [4]. У пересічного громадянина України подібні "візії" трансформуються в побутові "імперативи" типу: "Чого лізти в політику. Сиділа б краще вдома". Саме такі заяви, за їх власними твердженнями, нерідко доводиться чути українським жінкам-депутатам. Подібне явище існує не лише в масовій свідомості українців. Так Я.Тешанович зазначає: "Югославська офіційна політика не любить ні Радована Караджича, ні Біляну Плавшич з Республіки Сербської, але коли мова заходить про Радована Караджича, його називають психіатром чи поетом. Коли ж йдеться про Біляну Плавшич, її дуже часто називають Бабою-Ягою, гидкою бабою, маючи на увазі, що жінка в її віці має сидіти вдома і глядіти онуків (стереотип для літньої жінки), а не займатися політикою" [5, 81].

Стереотипи масової свідомості надзвичайно "живучі". Вони формують певні установки виборців. Тому з подібними явищами доводиться дуже серйозно рахуватися. І якщо в західних країнах за коректністю у цьому плані слідкують спеціальні служби, і все ж і там існує явище неоднакового ставлення до жінки-політика і чоловіка-політика (адже характеристика "залізна леді" "прийшла" з Британії), і у Східній Європі і країнах колишнього СРСР очікувати на "добровільну" переорієнтацію масової свідомості щодо рівності ґендерних ролей та жінок-політиків з чоловіками-політиками на політичній арені поки що не доводиться. Ситуацію лише частково можуть виправити ті заходи щодо налагодження ґендерної освіти в Україні, на які виділені сьогодні спеціальні гранти ООН в межах спеціального проекту "Суспільство ґендерної рівності". Основні ж зусилля з формування нормального збалансованого громадянського демократичного суспіль-ства, яке, за визначенням, не може існувати без ґендерної рівності, повинні докласти самі українські жінки. Аналізуючи ситуацію в сучасній Україні, відома американська дослідниця Марта Богачевська-Хом'як зауважує: "Можливо, тому, що жінки так і не зуміли чітко окреслити й обґрунтувати свої права, вони не зуміли їх і забезпечити повною мірою. Вони легко підпорядкували свої права, своє розуміння загальної справи чоловікам: мовляв, я на цьому не розуміюся, не знаю тонкощів, мені ніколи вникати. Жінки – легковірні істоти, вірять рецептам "світлого майбутнього". Чоловіки кажуть: ось ми розв'яжемо всі питання. Тоді візьмемося за ваші "жіночі проблеми". Але майбутнє часто реалізується коштом інших і коштом тих-таки жінок. Жінки знову й знову вислуховують тих, хто проголошує концепції і не має ані найменшого уявлення про справжні проблеми буденного життя. Так було й із американками. Віддаючи громадським організаціям і політичним партіям право політичного голосу, вони дозволили іншим говорити від їхнього імені. Тому довелося їм, американкам, знову й знову боротися за ті права, про які так уміло й так зворушливо писали в минулому столітті" [6].

Зрештою, в сучасному українському суспільстві існує величезний тиск на свідомість населення через засоби масової Інформації. Саме вони формують певні усталені стереотипи масової свідомості, що в свою чергу перетворюються на достатньо ефективні інструменти для маніпуляції масовою свідомістю. Не можна не погодитись із думкою Р.Корогодського про те, що реальної неподоланної межі між українськими чоловіками та жінками не існує в Україні. Існує страшний вкорінений в ментальні структури багатьох поколінь сервілізм мислення, що і визначає якусь безберегу суспільну безвідповідальність за власну долю, долю своєї родини, а разом з тим і за долю України в цілому. Відсутність внутрішньої свободи на рівні думання, визначена філософом С.Кримським, як зростання хамства життя, стимулює до відтворення найпримітивніших, банальних схем існування, консервує досвід суспільного існування, який заважає українцям органічно вписуватись у сучасний європейський світ.

Loading...

 
 

Цікаве