WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Ґендер у лінгвістиці. чоловіча і жіноча мова - Реферат

Ґендер у лінгвістиці. чоловіча і жіноча мова - Реферат

Названі напрямки не змінювали один одного, а "виростали" однин з іншого, і в даний час продовжують співіснувати, в ряді випадків конкурувати. Під різним кутом зору вони вивчають наступні групи проблем.

По-перше, вивчається проблема мови й відображення в ній статі, тобто номінативна система, лексикон, синтаксис, категорія роду і ряд подібних об'єктів. Ціль такого підходу складається з опису і пояснення того, як маніфестуєтся в мові наявність людей різної статі, які якості й оцінки приписуються чоловікам і жінкам, у яких тематичних галузях мовної картини світу вони найбільш поширені і як функціонують ґендерні стереотипи.

По-друге, вивчається проблема письмової й усної мовної поведінки чоловіків і жінок.

Застосування ґендерного підходу дозволяє досліджувати більш широке коло питань і по-новому висвітити феномен статі. Якщо категорія sexus вагома для аналізу ряду лексичних одиниць, де стать є компонентом значення, то ґендерні дослідження в мовознавстві охоплюють значно ширше коло питань, розглядаючи всі способи мовного конструювання чоловічої чи жіночої ідентичності. У цьому випадку ґендер осмислюється як конвенціональна сутність, у чому й полягає його головна відмінність від статі як біологічної категорії. Ґендерний підхід припускає також дослідження відображення ґендерних відносин в історії мови, вивчення статі як культурної репрезентації в лінгвокультурології, лексикографічне кодування відповідних одиниць мови та ін.

З позиції ґендерного підходу необхідно досліджувати значно більшу кількість феноменів мови, ніж лише ті його одиниці, у значення яких входить компонент статі. У той же час, власне екзистенціальні характеристики людини, зокрема, її стать, інтерпретуються суспільством у залежності від того, як усвідомлюються ним поняття мужність (маскулінність) і жіночність (фемінінність). Тому для вивчення ґендера інтерес представляють і ті одиниці лексикона, де відбита природна сутність sexus, тому що її сприйняття носіями мови є значною мірою соціально зумовлене й відповідає моделям мужності чи жіночності, у яких належність до біологічної статі складає лише первинний субстрат. "Ґендерний профіль" індивіда може не збігатися з його природною статтю, наприклад, у трансвеститів. Усе це робить правомірним вивчення зафіксованих у мові відбитків та уявлень про мужність і жіночність і пов'язаних з ними моделей поведінки індивідів.

Лексичні переваги та деякі інші особливості уживання мови в залежності від статі того, хто говорить, мають умовну назву чоловічої і жіночої мови. Статева диференціація мови стала відома з XVII століття, коли були відкриті нові туземні племена, у яких спостерігалися досить значні розбіжності в мові в залежності від статі мовця. Насамперед це стосувалося жінок, тому що їх мовна поведінка регламентувалася більше, ніж чоловіча, тому спочатку в науковому описі обговорювалися так звані "жіночі мови". Частіше розбіжності виявляються в лексиці, але можуть поширюватися і на інші явища. Так наприклад, східні мови розрізняються набором модально-експресивних часток, формами ввічливості та ін. У європейських мовах також зазначаються деякі розбіжності у вживанні мови, однак вони не носять загального характеру, а виявляються у вигляді тенденцій. Спочатку мовні розбіжності пояснювалися природою жінок і чоловіків, тобто вважалися постійними факторами. У 60-ті роки ХХ століття з розвитком соціолінгвістики був установлений імовірний характер розбіжностей.

У період активної феміністської критики мови, в 70-ті ― на початку 80-х років ХХ століття, лінгвісти наполягали на існуванні інтенціоналізму, тобто усвідомленої підтримки чоловіками своєї переваги за допомогою мовної поведінки: довжини мовних відрізків, частоти перебивань, говоріння одночасно зі співрозмовником, контролю за тематикою спілкування та ін. При цьому не враховувалася висока значимість соціальних структур: школ, церков, армій та ін., що приймають на себе підтримку чоловічої переваги і звільняють індивіда від необхідності постійно відтворювати його у всіх ситуаціях. Поряд з інтенціоналізмом, на цьому етапі досліджень фактору статі надавалась надмірна значимість. К.Уест і Д.Зиммерманн стверджують, що конструювання індивідом своєї ґендерної ідентичності (doing gender) перманентний процес, що пронизує всі дії індивідів. Подальше вивчення спілкування показало, що дуже поширені ситуації й контексти, в яких стать не відіграє істотної ролі, тому необхідно враховувати фактор "ґендерної нейтральності" [16, 55-68], тому що немає підстав додавати ґендеру більше значимості, ніж фактору віку, етнічної чи соціальної належності, рівню освіти, професії і т.д. Поряд з терміном doing gender для аналізу мовної поведінки запропонований також термін undoing gender для ситуацій, де стать комунікантів не значуща. Сучасні дослідження показують, що названі параметри в більшості випадків взаємодіють, тому визначити, де закінчується вплив одного й починається вплив іншого, дуже важко. У цей період переважали також кількісні методи дослідження, найбільш популярними з яких були підрахунок тривалості мовних відрізків, частота перебивань співрозмовника і змін тем діалогу. Однак у відриві від контексту й ситуації спілкування ці характеристики не можуть вважатися показовими і набувають значимість лише у взаємодії з іншими феноменами, що залежать від культурних традицій даного суспільства. Питання полягає сьогодні не в тому, як говорять чоловіки чи жінки, а в тому, яким чином, за допомогою яких мовних засобів, тактик і стратегій вони створюють визначені контексти. Далі необхідно досліджувати параметри цих контекстів і їхній вплив на успішність комунікації.

Наприкінці 80-х ― на початку 90-х років виникла гіпотеза "ґендерних субкультур", вперше вжита в праці Дж. Гамперца [15] із дослідження міжкультурної комунікації, а також у більш ранніх роботах з етнології, етнографії, історії культури [12; 20]. У працях Д.Н.Мальца, Р.А.Боркер [19] і Д.Таннен [23] принцип міжкультурної комунікації поширений на ґендерні відносини.

У цьому випадку в центрі уваги знаходилися процеси соціалізації. Соціалізація індивіда розглядалася як присвоєння їм певної субкультури, якій властиві особливі мовні практики, різні в чоловічому й жіночому середовищі. У дитячому й підлітковому віці люди обертаються переважно в одностатевих групах, утворюючи субкультури і засвоюючи властивий їм мовний етикет, що, на погляд прихильників гіпотези, у дорослому віці веде до непорозуміння і мовних конфліктів, які прирівнюються до міжкультурних.

Гіпотеза ґендерних субкультур обумовила появу поняття ґендерлект ― постійного набору ознак чоловічої і жіночої мови. Однак роботи останніх років усе чіткіше показують, що говорити про ґендерлект неправомірно [19; 21]. Роль субкультурного фактора в цьому випадку сильно перебільшена. Розходження в чоловічій і жіночій мові не настільки значні, не виявляють себе в будь-якому мовному акті і не свідчать, що стать є визначальним чинником комунікації, як це передбачалося на початковому етапі розвитку феміністської лінгвістики. Встановлено також, що та сама людина в різних комунікативних ситуаціях виявляє і різну мовну поведінку, що отримало назву переключення коду. Вивчення комунікації осіб однієї статі, але різного соціального і професійного статусу також знайшло ряд розбіжностей. Так, мовна поведінка будь-якої особи вдома і на роботі, у знайомій і новій обстановці різна. Разом з тим, сьогодні наука не заперечує існування деяких стильових особливостей, властивих переважно чоловікам чи переважно жінкам у рамках чітко окресленої ситуації спілкування. При цьому вважається, що вони виникають під впливом як соціокультурних (наприклад, уживання жінками лайливих слів засуджується більше, ніж чоловіча лайка), так і біологічних, і гормональних факторів. Вихід ґендерних досліджень за рамки впливових європейських мов і розвиток лінгвокультурології дозволили одержати дані, що свідчать також про культурну обумовленість чоловічої і жіночої мови. Найбільш перспективним і обґрунтованим напрямком вивчення чоловічої і жіночої мови в даний час вважається вивчення стратегій і тактик мовної поведінки чоловіків і жінок у різних комунікативних ситуаціях з обов'язковим урахуванням культурної традиції даного суспільства. Широко поширена також точка зору, що жінки вживають більше зменшувальних суфіксів і вічливих форм, частіше називають партнера по комунікації по імені й у цілому використовують більше контактоналагоджуючих мовних дій. Праці з вивчення чоловічих і жіночих асоціацій також дають підстави припускати деякі розбіжності в чоловічий і жіночій асоціативній картині світу. Причини розходжень у даний час залишаються дискусійним питанням, в обговоренні якого зіштовхуються біо- і соціодетерміністська точки зору.

Loading...

 
 

Цікаве