WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема самоідентифікації в оповіданнях Бгараті Мухерджі - Реферат

Проблема самоідентифікації в оповіданнях Бгараті Мухерджі - Реферат

Індивідуальність Вініти руйнується, бо вона не може обрати між відданістю Сайлену Кумару, якої від неї чекають, і особистими бажаннями того, що могло б зробити її щасливою. Ці дві речі не співпадають, і вона залишається спустошеною, прагне чогось іншого. Ця суперечність досягає апогею, коли до неї заходить Раджів Канна і додає ще більше хаосу до її й так порушеної душевної рівноваги. Мухерджі вводить його до життя Вініти, щоб підкреслити її брак незалежності та невідповідність її бажань тому, що вона отримала. Коли з'являється Раджів, Вініта усвідомлює, що індійський етикет можуть невірно потрактувати в Америці. Раджів сприймає її дії як романтичні, тоді як вона дотримується всіх правил етикету „deshi" [6, 168]. Вона хотіла залишитися deshi, але його дії збуджують її романтичне підсвідоме. Символічного значення набуває образна деталь тенісних туфлів Раджіва „New Balance", яка виражає очікування Америки слідувати її традиціям. Вініта змушена пришвидшити кроки у своїх тапочках „шолапурі", щоб встигати за Раджівом, який спонукає її до швидшого американського темпу життя. Раджів репрезентує перехід, який відбувається у Вініті: перехід до споглядання внутрішніх процесів, які у ній постійно відбувалися. Він проникає через її особистий бар'єр, коли його рука „подібно змії тягнеться до неї через шифонове сарі..." [6, 173], так само як і через культурний бар'єр, коли просить заварити американський чай у пакетах замість індійського. Вініта хоче втекти від своїх очікувань, відкрити в собі незалежність та право на власний вибір. Одразу після зустрічі з Раджівом Вініта вимушена грати роль гостинної господині дому. Бажання та вподобання її чоловіка повинні стати її власними радощами та гордістю. У неї не залишається іншого вибору – тільки розважати гостей. Вона залишається з внутрішнім хаосом у ліжку з чоловіком, який не бачить у ній нічого, крім „порцелянової ляльки", „королеви свого серця" [6, 176]. Як пташка у клітці, вона хоче вийти за соціальні, культурні, особисті кордони на свободу, але боїться наслідків. Вініта – втрачена жінка, яка не може скорелювати свої бажання з тим, чому вона повинна відповідати.

У процесі трансформації в якісно нову особистість у емігрантів виробляється різне ставлення до своєї індійської спадщини. В оповіданні „Індуси" виділяються дві можливі лінії розвитку: жінки-оповідача та її знайомого Пата. Оповідачка – сучасна дівчина, вона небагато знає про свою спадщину, іслам для неї – „не більше, ніж віра мародерів" [6, 129]. Вона забрала зі свого імені Leelah останню літеру 'h', яку вважала за пережиток минулого. Ліла повністю американізувалась, її колеги навіть не здогадувалися про її індійське походження. До її одруження з білим чоловіком ніхто з родини, починаючи з прямих нащадків Вішну, не порушував кастового етикету. Ліла заперечувала будь-які зв'язки з Індією та гордо називала себе „американською громадянкою" [6, 133]. Знайомий же Пат, навпаки, підкреслював свою приналежність до Індії: на візитці зазначалось 'maharajah' на індійський лад, він влаштовував вечори для імігрантів. З часом ми дізнаємося, що ставлення Пата до індійської культури суто споживацьке: його арештовували за перевезення мистецьких цінностей, які в Америці ніби-то розуміють краще, ніж на батьківщині, оскільки готові віддати десять тисяч доларів за одну мініатюру. Арешт став причиною негативного ставлення Пата до Індії: він вважав, що вона його обібрала, „хотіла змусити його голодувати у величезному палаці"[6, 135]. Але він не залишає ідею заробити на своєму минулому: пише книгу „Спогади сучасного магараджі". Ліла повністю заперечує таке ставлення до Індії. Вона не вважає, що країна їй чимось зобов'язана, хіба що комфортом, коли вона буде там. Проте повністю перекреслити все своє попереднє життя неможливо. У зовнішньо асимільованої Ліли залишається дещо від індуски: вона любить індійські мініатюри, як кожну індійську жінку її навчили бути люб'язною, не перечити чоловікові. Вона це визнає в собі: „незважаючи на те, як пристрасно ми з'єднуємо свої тіла з нашими новими країнами, ми ніколи не втечемо від минулих днів" [6, 139]. Вона почувається конкістадором, який прийшов у Новий Світ занадто пізно [5, 141], занадто пізно, щоб повністю стати громадянкою іншої країни. Як би вона не намагалася злитися з масою американців, вона все-одно не позбудеться свого походження.

В образі Ліли простежуються деякі риси самої Бгараті Мухерджі – нині вже натуралізованої громадянки США. Вона серйозно ставиться до свого набутого статусу, наголошуючи, що вона „не біженець, не шукала політичного притулку". Вона „добровільна емігрантка". Вона „стала американською громадянкою за своїм вибором, а не через випадковість народження" [5]. Про себе вона говорить, що вона радше віддає перевагу терміну „американка", а не „азіатко-американка" [3, 310]. Її відмову від тире деякі прихильники „чистоти" етнічної культури інтерпретували як зраду, на що письменниця відповідає: „Вони скерували на мене свою злість, тому що ставши американською громадянкою та користуючись своїм виборчим правом, я зробила внесок у теперішнє, а не у минуле; тому що я вирішила допомагати формувати майбутнє своєї прийомної батьківщини; тому що я виступаю за расове та культурне поєднання" [5].

Таким чином, у центрі оповідань Бгараті Мухерджі стоїть іммігрант(ка)-азіат, який (яка) опиняється у ворожому середовищі Канади або в новому оточенні США. Він або, навіть частіше, вона є етнічним та емоційним чужинцем, який часто живе у двох світах, не належачи до жодного з них, як містер Боумік. Він втратив підтримку індійської спільноти, але ще не зміг її знайти у новій системі координат, тому знаходиться у стані дислокації та ізоляції, а це, в свою чергу, стає причиною страху й невпевненості.

Героєві-оповідачеві важко знайти мову з дітьми та молодшим поколінням, яке швидше асимілюється у новій культурі, заперечуючи спроби батьків зберегти зв'язки із східною традицією. Герой також вступає у конфлікт з чоловіком чи дружиною, так як вони по-різному пристосовуються до нових умов. Це особливо стосується жінки, яка вихована у традиції покори та служіння чоловікові. Потрапляючи у суспільство показної абсолютної рівності, жінка, як не парадоксально, не знаходить особистої свободи. Вона одночасно і прагне незалежності, і боїться її.

Оповідач шукає свою нову особисту та культурну цілісність. Він перебуває у стані культурної трансформації, наполовину асимілювавшись, зберігаючи ще сентиментальну прив'язаність до далекої батьківщини, але вже втративши бажання туди повернутись.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Гусева Н.Р. Индия в зеркале веков. – М.:Вече, 2002. – 448 с.

  2. Сучасна література Сполучених штатів: перспективи багатокультурності // США: суспільство та цінності. – Т.5. – Червень, 2000. – 64 с.

  3. Тлостанова М.В. Проблема мультикультурализма и литература США конца XX века. – М.: ИМЛИ РАН, "Наследие", 2000. – 400 с.

  4. Habich J. Bharati Mukherjee finds stories of transformation in immigrantjourneys. – Star Tribune. – March 24, 2002.

  5. Holders of the Word: An Interview with Bharati Mukherjee by Tina Chen and S.X. Goudie. – University of California, Berkeley. – 1997.

  6. Mukherjee B. Darkness. – Penguin Books Canada Ltd., 1985. – 200 p.

  7. Mukherjee B. On being an American writer // Writers on America. 15 Reflections. – Office of International Information Programs US Department of State.

Loading...

 
 

Цікаве