WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (Пошукова робота) - Реферат

Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (Пошукова робота) - Реферат

ораторсько-проповідницький стиль, але за мовою - середній, з численними східнослов'янізмами. Та й не випадково Нестор умістив його в "Повість временних літ", а чернець Лаврентій під 1096 р. подав у його ж імені літопису 1377 р. В. Мономах прекрасно володів церковнослов'янською мовою, але, пишучи повчання своїм дітям, не міг уникнути місцевих слів типу дивоватися, ирий, убогый в знач, "бідний", лагодити, сторожа, паропци, ворожбитъ, лЂпши, гребля, ?ттАти, лЂнощи та ін., напр.: И сему чюду дивуемъсА... како птица нб?е[с]ны?а из ирья идуть, и первее [въ] наши руцЂ, и не ставА[т]сА на одиной земли. но и сильны?а и худы?а иду[ть] по всЂмъ землАмъ (ЛЛ, 244); Всего же паче убогыхь не забываите (245); нЂту бо ти нужа никоє?аже (245); Ни питью, ни Ђденью не лагодите ни спанью... и сторожЂ сами нарАживайте (246); вборзЂ не розглАдавше лЂнощами, внезапу бо чл?вкь погыбаєть (246); и мнЂ будеть бе-сорома, и вам будеть добро (246).
Східнослов'янські фонетичні риси тут переважають: замість початкового є регулярно вживається о (ни ?дїну же ночь, ?сень, ?динь, ?лень, ?диночьство), замість жд і щ послідовно виступають ж і ч (нужа, чюжимъ, тружалъ, не мочи, лечи), є випадки пом'якшення ц (вдовицю), абсолютно переважає повноголосся (Володимерю, полонъ, голодъ). Не бракує тут південноруських морфологічних форм, наприклад, закінчення -ови в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду (ГлЂбови), закінчення -ть у формах третьої особи однини й множини теперішньо-майбутнього часу дієслів (оукладаеть, хощеть, роздЂлАть), форм другої особи множини наказового способу на -Ђте (идЂте, минЂте, блюдЂте); трапилася навіть форма третьої особи однини теперішнього часу без флексії -ть (дь?аволъ бо не хоче добра роду человЂчскому - 252).
Початок "Повчання" складається з настанов, які задля урочистості вбираються в церковнослов'янську мову. Для цієї частини твору характерні цитати з псалтиря та інших церковних книг, напр.: ?а вземъ Псалтырю в печали разнухъ ?а. и то ми сА вынА вскую печалуеши дш?е. вскую смущаєши мА? (241). Тут же вживаються церковнослов'янські звороти, характерні для конфесійних текстів, типу "владЂя и животом и смертью, заповЂдь Божья, слезы испустите, нас грЂшных помилуй, страх имЂйте Божий, Божие повелЂние наоучисА по єванг?льскому словеси ?чима оуправленье. ?азыку оудержаньє. оуму смЂреньє. тЂлу порабощеньє. гнЂву погубленьє" (ЛЛ, 243) і под. Але як і в літописній літературі, тут є вже народні прислів'я: ЛЂность бо всему мт?и еже оумЂеть, то забудеть, а егоже не оумЂеть а тому сА не учить (246); да не застанеть ва[с] сл?нце на постели (246) і под.
Як стиліст Володимир Мономах віддає перевагу простим побудовам речення, що досягається поперемінним уживанням дієприкметників (називний множини на -е) та дієприслівників, напр.: аще и на кони ЂздАчи не будеть ни c кым ?рудь?а..., зовЂте бес престани в таинЂ... нежели мыслити безлЂпицю Ђзд?а (245). Досить часто виступають у творі порівняльні звороти, напр.: И бАше тебЂ оузрЂвше кровь его. и тЂло оувАнувшю ?ако цвЂту нову процвЂтшю (153); и сАде[т] акы горлица. на сусЂ дре†желЂючи (254).
З художньої літератури періоду України-Русі зберігся тільки один твір - "Слово о полку Ігоревім". Але твір геніальний. Його особливість, на відміну від західноєвропейських героїчних епосів, полягає в тому, що він не стандартний, а суто авторський, хоч ім'я його творця й не збереглося. Образна основа "Слова" чисто народна, можна навіть сказати, сільськогосподарська. Тільки в тім краї, де вирощують хліб, можливі такі метафори і порівняння: чръна землА подъ копыты костьми была посЂАна, а кровію польАна: тугою взыдоша по Рускои зємли (СПІ, 19); На НемизЂ снопы стелють головами, молотАть чепи харалужными, на тоцЂ животъ кладуть, вЂютъ душу от тЂла (35).
Автор "Слова" майстерно використовує постійні епітети, характерні для східнослов'янського фольклору: дЂвкы красные, бръзыя комони, златъ стремень, храбрыи плъкъ, синий Донъ, сабли каленыА, кровавыА раны, сЂрый влък, шизыи орел, зеленаА трава, синеє море, широкое поле, ворон чръныи, горы каменныА, слънце свЂтлоє, красное та ін. Епітети використовуються і для характеристики персонажів твору. Це можуть бути означення з позитивним змістом (храбрыи Мстиславъ, красныи Романъ СвАтославличь) і з негативним (поганыи КобАкъ). Описуючи могутність руського війська і його князів, автор нерідко вдається до гіпербол: Великий кнАже Всеволоде! Не мыслію ти прєлєтЂти издалеча отнА злата стола поблюсти? Ты бо можеши Волгу вєслы раскропити, а Донъ шєломы выльАти! (29); Галичкы ОсмомыслЂ ІАрославе! Высоко сЂдиши на своємъ златокованнЂмъ столЂ, подперъ горы угорскыи своими желЂзными плъкы, заступивъ королеви путь, затворивъ Дунаю ворота, меча бремены чрезь облакы (30).
Ще одна особливість авторської мови полягає в тому, що епітети-означення, часто перебуваючи стосовно іменника в постпозиції, посилюють емоційну насиченість епічної оповіді. Порівняймо ще приклади: Наведе своА храбрыА плъкы на землю Половецькую за землю Русьскую (9); Быти грому великому! Итти дождю стрЂлами c Дону великого! (15)
В основі метафор лежить антропофікація предметів і явищ навколишнього середовища: стАзи глаголють, телЂгы кричат, Донец рече. І навпаки, персонажі "Слова" перевтілюються в представників тваринного світу: А Игорь кнАзь поскочи горностаемъ к тростію и бЂлымъ гоголемъ на воду (39); Всеславъ кнАзь людемъ судАше, кнАземъ гради рАдАше, a самъ въ ночь влъкомъ рыскаше (35); Коли Игорь соколомъ полетЂ, тогда Влуръ влъкомъ потечє (40) та ін. У творі багато звертань, іноді повторюваних, напр.: О Бояне, соловію стараго времени! (10); Один брать, одинъ свЂтъ свЂтлый - ты, Игорю (11); О вЂтрь, вЂтрило! Чему господине, насильно ›ши? Чему мычеши хиновьскыА стрЂлкы на своєю нетрудною крилцю на моєА лады вои? (37); О Днепре Словутицю! Ты пробилъ єси каменныА горы сквозЂ землю Половецкую. Ты лелЂАлъ єси на себЂ СвАтославли носады до плъку КобАкова. ВъзлелЂи, господине, мою ладу ко мнЂ, абыхъ не слала кь немуслезъ на море рано (38).
Почуття тривоги, що наростає перед боєм, особливо вночі, коли не видно й не чутно ворога, передається нанизуванням коротких речень, напр.: Длъго ночь мрькнеть. Заря - свЂтъ запала. Мъгла полА покрыла. Щекот славій успе, говор галичь убуди. Русичи великаА полА чьрлеными щиты прегородиша, ищучи себЂ чти, а князю славы (19); Земля тутнеть, рЂкы мутно текуть, пороси полА прикрывають; стАзи глаголють: половци идуть отъ Дона, и оть морА, и от всЂхъ странъ рускыА плъкы оступиша (16). Нанизування предикативних побудов використовується для надання оповіді пісенно-епічного характеру: Тогда врани не граахуть, галици помлъкоша, сорокы не троскоташа, полозіє ползоша только. дАтлове тектом путь къ рЂцЂ кажуть, соловіи веселыми пЂсньми свЂтъ повЂдають (42).
Мова "Слова" ритмізована. Цей ритм не можна окреслити жодним із тепер побутуючих розмірів, але він існує:
А мои ти курАни - свЂдоми къмєти:
подъ трубами повити,
подъ шеломы възлелЂ?аны,
конець копіА въскръмлены,
пути имь вЂдоми,
?аругы им знаєми,
луци у них напрАжени,
тули отворени,
сабли изъострени (11);
C
Loading...

 
 

Цікаве