WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (Пошукова робота) - Реферат

Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (Пошукова робота) - Реферат

того, є ще одинадцять творів, які, можливо, написані Іларіоном 5.
1 Молдован А.М. Слово о законе и благодати Илариона. - К., 1984. - С. 5.
2 Там же. - С. 48.
3 Там же. - С. 58.
4 Там же.
5 Там же. - С. 5.
Єпископ м. Турова Кирило (1130-1182) - автор восьми повчань: "Слово на пасху", "Слово на антипасху", "Слово на Фомину неділю", "В неділю про сліпого" та ін. Він використовує народні уявлення про зміну пір року, про весну як відродження всього живого, про працю на ріллі, життя стад на пасовищах, напр.: Днесь весна красуется, оживляюще земное єстество, и горнии ВЂтры, тихо повЂвающе, плоды гобьзують, и земля, семяна питающи, зеленую траву рожаеть: весна убо есть красная вЂра Хв?а... Бурнии же вЂтри - грЂхотворении помысли, иже покаяниемь претворишася на добродЂтель, душеполезные плоды гобзують. Як бачимо, школа Іларіона не оминула Кирила Туровського. Як і в "Слові про закон і благодать", образи будуються тут на протиставленні протилежних понять: з одного боку, плідна, благодатна весна, з другого - злі, буйні вітри. І весна, і вітри - символи духовних понять. Поєднанням конкретних і абстрактних іменників проповідник створює яскраві метафори: ратай слова, лед невЂрия і под. Як і в Святому письмі, використовуються складні слова, що надає мові урочистого звучання: благоухания, плододавца, грЂхотворение, кумирослужение, идолослужение, смиреномудрие, доброглаголие, новоражаемии, трудолюбивая та ін.
Очевидно, до ораторсько-проповідницької літератури слід віднести й "Слово" (Моління) Даниїла Заточника, написане князеві Ярославу Всеволодовичу 1.
1 Це тільки одна з версій адресата "Моління". Див. коментар Д.С. Лихачова до цієї повісті в кн.: Повести Древней Руси XI-XII века. - Л., 1983. - С. 565.
Даниїл просить князя звільнити його від тих випробувань, які він терпить. Мова моління старослов'янська, пересипана біблійними ремінісценціями, напр.: Аз бо есмь, аки она смоковница проклятая: не имЂю плода покаянию; имЂю бо срдце, аки лице без очию; и бысть ум мои, аки нощный врань на нырищи забдЂх; и расыпася животъ мои, аки ханаанскыи царь буестию; и покрыи мя нищета, аки Чермное море фараона; Возри на птица нбсныя яко тии не орють, не сЂють і под. Ще частіше автор вдається до порівнянь із живою природою: Аз бо есмь, кн?же, гс?не аки трава блещена ростяще на застЂнии, на ню же ни солнце сиаеть, ни дождь иде; тако и азъ всЂмъ обидимъ есмь, зане ограженъ есмь страхомъ грозы твоеа яко плодомъ твердым (Заточн., 414). Автор іноді настільки захоплюється порівняннями, що нанизує їх як намисто: Кнж?е мои гсн?е! Избави мя от нищеты сея яко серну от тенета, аки птенца от кляпци, яко утя от когти носимаго ястреба, яко овца отъ устъ лвовъ (415).
Даниїл вдається до творення афоризмів типу: Злото съкрушается огнемъ, a члкъ напастьми (415); ЖелЂзо уваришь, а злы жены не научишь (419); Яко же бо олово гинеть часто разливаемо, тако и человЂкъ, приемля многия бЂды (415). Окремі сентенції перегукуються з народними прислів'ями: Безумных бо ни СЂють, ни орють, ни в житницю сбирають, но сами ся родят (417).
Описуючи різні ситуації, в які може потрапляти людина, автор порівнює духовні страждання з фізичними: Аще кто в печали чл?ка призрит, какъ студеною водою напоить во знойный дн?ь (416); Егда лежиши на мяккых постелях под собольими одЂялы, а мене помяни под единым платом лежаща и зимою умирающа, и каплями дождевыми аки стрелами срдце пронизающе (416). Під пером Даниїла оживає прадавній образ вовка і ягняти, який дожив і до наших днів: Но не възри на мя гс?не, аки волкъ на ягня (414).
Хоч мова моління старослов'янська, але вже в цей високий стиль проникають окремі народні слова. Це, наприклад, те ж ягня у наведеному раніше вислові, орати (птица нб?сныя... ни орють), тенета, трясцею болЂти. Як і в інших південноруських пам'ятках, тут у формах третьої особи однини й множини дієслів теперішньомайбутнього часу уживається флексія -ть (глаголеть, спасеть, препитаеть, гинеть), поряд із старослов'янським сполучником аки уживається український яко, фонема /ц/ часто пом'якшується (житницю, вЂнець), іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини можуть приймати флексію -ови/-еви (мужеви), зворотна частка ся частіше, ніж в інших пам'ятках, уживається в препозиції (ся родять, чему ся хотите учити, ни бога ся боить, ни людей ся стидить). Можливо, це випадковість, але в окремих виразах слова римуються: Да не восплачю ся рыдая, аки Адам рая.
До агіографічної літератури належать житія Бориса і Гліба та Феодосія Печерського (†1074). Ці твори теж іще можна зараховувати до високого стилю, та це вже скоріше церковнослов'янська, а не чиста старослов'янська мова. Тут ще вживаються нестягнені прикметники (святааго, пьрвааго, чьрньчьскууму, великааго, отьчьскыихъ, посльдьниимъ, добрыими, преподобнууму), форми аориста (окусихъся, родиста, принесоста, показа), але вже помітні дуже виразні сліди проникнення повноголосних форм (простерети, сребро и золото, воротил, межю дъвЂма колодами, вьсю волость русьскую, Володимер, волочаху, деревяну, огородьником). Старослов'янське жд нерідко заступається східнослов'янським ж: нужа (зам. нужда), преже (зам. прежде), побежен (зам. побежден), вижь (зам. виждь) і под. У досить численних випадках між /з/ і наступним /р/ з'являється вставне /д/: вздраста, неиздрєченьною, раздрушить і навіть издростова (изъ Ростова). Характерною морфологічною рисою "Сказання про Бориса і Гліба" є флексія -ть, що виступає в третій особі однини й множини дієслів теперішньо-майбутнього часу: избиеть, горить, пролееть, прииметь, обрящеть, съхранить, съмущаеть, увядаеть, понудять, погубять, събирають. Слово Господь у давальному відмінку однини приймає, поряд з флексією -у, також флексію -еви: Господеви. Цікавою є мова цього твору і з художнього погляду. Тут багато оцінних епітетів типу оканьный. Святополк, пресквьрньна?а оуста, противу безбожным печенегом, трьклятый Святополк. Епітети несуть у собі не лише негативну оцінку, а й позитивну: премоудрыи соломонъ, чьстьно?є и многомлстивоіє тЂло та ін. Часто епітети-прикметники нагадують сталі фольклорного типу: сЂча зла, смрадъ зълыи, быстрии кони, домове красынии, оунылъи възоръ, слезы горькы?а, плачь горькыи, печаль срдьчньна?а і под.
Як і в Святому письмі, в "Сказанні" багато книжних слів віддієслівного походження на -ие, -ние: беззаконне, безълобие, въздыхание, възмездие, взискание та ін. Те ж стосується і складних слів, які є окрасоювисокого стилю: и не вЂд?ахоу мнози тоу лежащу стою страстотьрпьцю телесоу (УЗ, 55); и без милости прободено бысть чьстьно?є и многомилостиво?є тЂло ст?ого и бл?женааго хв?а страстотьрпьца Бориса (48); пор. ще скоропослоушьливааго, братоненавидьници та ін.
Як і в ораторсько-проповідницьких творах, метафоризація слововжитку може набирати форми уподібнення зображуваного явищам природи або характерові людської діяльності; ось так, наприклад, звучить моління Гліба: Помилоуите оуности моеЂ, помилоуите гь?є мои. вы ми боудЂте господи?є мои, азъ вамъ рабъ. не пожнЂте класа. не оуже съзьрЂвъша. нъ млеко безълоби?а носАща. не порЂжете лозы не до коньца възрастъша. а плодъ имоуща
Loading...

 
 

Цікаве