WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (Пошукова робота) - Реферат

Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (Пошукова робота) - Реферат

Беринда. Однією з найцікавіших замін цього типу в ОрЄ є передача грецьких слів сукамина (113) (????????) "дерево шовковиці", та сукомори?Ж (113 зв.) (?????????) "смоковниця", давньоруськими відповідниками ?агодина (ОрЄ, 75 зв.) та ?агодичина (ОрЄ, 76). Варто відзначити, що в Юр'євському євангелії 1119 р. обидва слова - сукамина і сукомори?а - передаються однаково - ?агодичина. Однак у "Житії і ходінні" Данила 2 знаходимо: и овощнаа дрєвеса многоплодовита: смокви и ягодина, и масличіє и рожци (ЖХ, 20). В. Даль у гнізді ягода подає ягодичие з ремаркою "црк. плод ягодичины, дерева фига, смоква, сикамора" (Д., IV, 673).
1 Докладніше про це див.: Русанівський В.М. Джерела розвитку східнослов'янських літературних мов. - К., 1985. - С. 29-37.
2 Докладніше про цей твір див. на с. 27-29.
Церковнослов'янська мова на Русі перебувала в стані постійного розвитку, будучи активно використовуваним живим засобом літературного спілкування. В галузі лексики в ній можна було спостерігати ті ж процеси, що і в старослов'янській мові ІХ-Х ст., зокрема утворення синонімічних рядів, а звідси лексичне варіювання. У більшості випадків лексичні і словотвірні варіанти входили до складу усталеного лексичного запасу старослов'янської мови. Наприклад, в аналогічних контекстах ОЄ та ОрЄ знаходимо такі варіантні пари: стдчдєньць - кладАзь, прЂлюбы - любод?єЂ?ани?є, лъжьсъвЂдЂтЂль - лъжипослухъ, скръбь - печаль, црс?тви?є - црс?тво, небрЂжени?є - обида, идти - грАсти, сЖпьрь - соупьрникь, мьздоимьць - мытарь, пастырь - пастоухъ, животъ - жизнь та ін. Лексичне варіювання цього типу скоріше за все пов'язане з наявністю різних джерел у руках давньоруського переписувача. Так, стЖдєньць (ОЄ, ПО) характерне для таких джерел, як Маріїнське євангеліє, Ассеманієве євангеліє, Савина книга, Синайський євхологій, тоді як відповідне йому кладАзь (ОЄ, 71) звичайне для Зографського євангелія і трапляється в Синайському євхології 1.
1 Цейтлин Р.М. Лексика старославянского языка: Опыт анализа мотивированных слов по данным древнеболгарских рукописей X-XI вв. - М., 1977. - С. 247-248.
Крім того, переписувач євангелія прислухався й до того, як уживаються ті чи інші синоніми в інших жанрах тодішньої літератури. Так, з давніх суперників животъ і жизнь у давньоруських пам'ятках перемагає друге. Отже, йому і віддає перевагу переписувач ОрЄ: въ животь вЂчныи (ОЄ, 122) - въ жизнь вЂчьную (ОрЄ, 85 зв.). В ОрЄ текстуальним відповідником до прискръбьнъ (ОЄ, 111) виступає пєчалєнъ (71 зв.). Заміна явно мотивована тим, що в давньоруських пам'ятках, як списаних із старослов'янських джерел, так і з оригінальних, розширилося гніздо слів із коренем пєчал-: печаливый (Пандекти Антіоха XI ст.), печалити і пєчаловати (там же), печаловатис?а (Зб. Св. 1076 р., Іпат. літопис, Новг. І літопис, Лавр. літопис), печаль (Синайський патерик XI ст.) та ін. (Ср. II, 921-924). Очевидно, більшою поширеністю в давньоруських пам'ятках слова грабитель пояснюється витіснення ним слова хыщьникъ; слово брань замінюється звичнішим словом рать, ?азыкъ - словом страна та ін. У церковнослов'янській мові існував синонімічний ряд миноути - мимоити - прЂити, в якому об'єдналися дієслова за значенням "минути, відходити в минуле, у вічність". Разом з тим дієслова мимоити і прЂити мали ще й просторове значення: ?ако нє мощи никомоу же мимоити пЖтьмь тЂмь (113 зв.). У південноруських пам'ятках у цьому значенні виступає й дієслово миноути. Зокрема, його фіксують Галицьке євангеліє 1144 р., Синайських патерик XI ст., Повчання Володимира Мономаха, Житіє і ходіння Данила XII ст., Полікарпове євангеліє 1307 р. та ін. Цю традицію продовжили згодом українські грамоти XIV-XV ст. (ССУМ, І, 594). В ОрЄ миноути також ужито в просторовому значенні: възлЂзЂ на ?агодичиноу видЂти іс?а ?ако тоудЂ хотАше миноути (ССУМ, І, 76).
Отже, давні переписувачі богослужбових книг творчо підходили до мови, вільно замінювали одні слова іншими, прагнучи якомога точніше довести думку до читача 1.
1 Див. ще: Жуковская Л.П. О некоторых проблемах истории русского литературного языка древнекиевского периода // Вопр. языкознания. - 1972. - № 5. - С. 70.
Церковнослов'янська мова південноруської редакції була живим організмом, який обмінювався творчою енергією як з канонічною літературою південнослов'янського походження, так і з давньоруськими творами духовного і світського характеру.
До найдавніших перекладних творів, у яких духовні сюжети переплітаються із світськими, належать збірники Святослава 1073 і 1076 рр. Повна назва Збірника Святослава 1073 р. "Съборъ отъ многъ оц?ь. тълковани?а о неразумьныихъ словесЂхъ. въ єуаггелии. и в апп?лЂ и в инЂхъ книгахъ. въкратыцЂ съложены на памАть и на готовъ отъвЂтъ". Це переклад з грецького оригіналу IX ст., здійснений у X ст. для болгарського царя Симеона. Збірник 1073 р. - копія з болгарського перекладу. З художнього боку він оформлений посправжньому багато: малюнок із зображенням Святослава з дружиною і дітьми, Христос з благословляючою рукою, церква з рядами святих і т. ін. Збірник - своєрідна старослов'янська духовна енциклопедія. Крім того, це важлива лінгвістична пам'ятка, оскільки мовні ознаки Київської Русі тут проглядаються ще виразніше, ніж у перекладах богослужбової літератури. Очевидно, літери Ж і А уживалися вже тільки за традицією, не позначаючи носових звуків. Про це говорить їх часте сплутування з оу та ?а: соудъ, часто, чада, причастьникъ і под. Глухі в сполученні з плавними стоять перед ними: дьржати, жьртвы, пьрво?є, простьрлосА, съвьрхоу, съвьрша?а, скърби, испълнить, въ мълчании, съл'нце і под. Досить численними є повноголосні форми: вереди, короставыимъ, полон', полоньникъ, поросАте, серебро та ін. Часом замість Ђ уживається и: исцили, нима?а, ниций, разумини?а, видомыи, въ вЂри, на коупри та ін. І навпаки, іноді замість и маємо Ђ: ?авл?єнЂ?є. Дуже часто плутаються літери ы та и: ахименыды, выны, градъ неправди, плътолюбь?а, при?алы, землАмЂрыи, отривааЖшти і под. Якщо початок слова складається з групи приголосних, воно набуває приставного и: ильстивыихъ, илъжаишта, икъ твоимъ людьмъ, исъвАжете. Після шиплячих та м'яких приголосних етимологічне е може переходити в о: чоловЂка, василиови. Фонема /р/, як і в конфесійній літературі, тверда: ?алтира, сътворЖ; дуже часто трапляється м'яке ц: игрець, коньць, мЂсАць, оц?ь, самовидьць, самодьржьць, старьць, творьць, лихоимьцю, сьрдьцю, пи?аниц?Ж та ін. Сполучення dj дає часто ж: осужени, прЂже, прЂпровожа?ємъ, рожено?є, тожьство і под. Помітною південносхіднослов'янською ознакою є флексія -ови/-еви в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду (господареви, израилеви, м?усеови, Петрови) і флексія -ове/-еве в називному відмінкумножини цих же іменників (бЂсове, вождеве, врачеве, врЂдове, домове). У закінченні третьої особи однини теперішнього і простого майбутнього часу дієслова часто втрачають флексію -ть: боуде, быва?є, въпраша?є, гниє, сА гнушає, довълЂ?є, дьрза?є, краде, може, назнаменоу?є, сА нарица?є, начьне, сА покуша?є, прЂстане, разоу?є. Форми першої і другої особи множини наказового способу утворюються за допомогою флексій -Ђмъ, -Ђте:
Loading...

 
 

Цікаве