WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (Пошукова робота) - Реферат

Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (Пошукова робота) - Реферат

зараніа до вечера,
съ вечера до свЂта
летять стрЂлы калениА,
гримлють сабли о шеломы,
трещать копіа харалужныА
въ полЂ незнаемЂ
среди земли Половецкыи (19).
З морфологічних рис привертає до себе увагу характерне для південноруської мови закінчення -ть у формах дієслів теперішньомайбутнього часу та імперфекта третьої особи однини й множини: пущашеть, текуть, йдуть, погибашеть, говорАхуть, хотАть, одЂвахуть. Проте вживання флексії -тъ у цих же формах також не рідкість: ведетъ, летАтъ, заворочаетъ та ін. Звертає до себе увагу препозитивне вживання частки сА (на ниче сА години обратиша - 28); у давальному відмінку однини іменники чоловічого роду можуть приймати закінчення -ови: Романови, Игореви, королеви.
У поемі є такі слова і форми, які пізніше локалізувалися в українській мові. Це кожух, потручяти, яруга, не доста, жалощи, година (у значенні "часи"), брехати, туга і под., напр.: орьтьмами и ?апончицами и кожухы начаша мосты мостити по болотомъ (14); Ту ся копієм приламати, ту сА саблям потручАти о шеломы половецкыА (15); ?аруги им знаемы (11); Ту кроваваго вина не доста (20); Ничить трава жалощами (20); Тугою взыдоша по Рускои земли (19); лисици брешутъ на чръленыА щиты (13).
Використовуються і церковнослов'янізми, особливо тоді, коли в руській мові немає слова для позначення певного поняття або ж для посилення урочистості звучання. Так, поряд з прикметником хоробрыи уживається його церковнослов'янський відповідник храбрыи: храбрыя плъкы, храбрии русичи, храбриА сердца, храбраА дружина. Однак повноголосні форми все ж переважають: воронъ, головы, дорога, болота, ворота, сорокы і под. Автор послідовно дотримується старослов'янської традиції уживання глухих голосних після плавних приголосних: бръзыи, влъкъ, плъкы і под. Цікавою фонетичною рисою пам'ятки є, як і "Повісті временних літ", сплутування фонем /ц/ і /ч/, не характерне для Південної Русі: русици, вЂчи (вЂци), галичкы, чепи. Можливо, це також особливість мови пізнього переписувача. Трапляються в тексті і тюркізми, зокрема назви титулів, чинів високих осіб із тюркських племен, що перебували на службі у чернігівського князя: могуты, татраны, шельбиры, топчаци, ревузи, ольбери.
Цікавим є факт лексичного перегуку "Слова" з чеською мовою. Ідеться принаймні про одне слово, яке, крім цього твору, не зустрічається в інших текстах. Це хоть ("жінка", "дружина"): забывъ чти и живота, и града Чрънигова отнА злата стола, и своА милыА хоти, красныА ГлЂбовны (17); a самъ подъ чрьлеными щиты на крова†тра†притрепанъ литовскыми мечи, и c хотию на кровать и рекъ (33); Рекъ БоАнъ a ходы на СвАтославлА пЂстворца стараго времени ?арославлА, Ольгова коганА хоти (43). Поки що будьякі припущення з приводу цієї особливості "Слова" робити рано.
Юридично-ділова література представлена насамперед "Руською Правдою", а також кількома дарчими грамотами. Їм передували, очевидно, договори руських князів із греками. Усі ці документи писані в основі своїй східнослов'янською мовою, проте наявні у ній і церковнослов'янізми. Так, уже в договорах руських князів із греками (907, 912, 945, 971 рр.) їх не бракує. Правда, автентичність текстів, передаваних через два століття людиною іншого вишколу, викликає певні сумніви. Оригінали, звичайно ж, не збереглися. Разом з тим руська людина, щоб писати слов'янською мовою, могла здобути відповідну освіту скоріше за все у південних слов'ян. Якщо вірити літописцеві, то договір Олега з греками існував завдяки Ивановы[м] (тобто християнином. - В.Р.) написаниемъ на двою харатью цр?А вашего и своєю роукою. пред/лежащи[м] ч[с]тнымъ кр?томъ. и ст?ою єдиносущною Трц?ею. єдино[г] истина[г] Бг?a наше[г]. извЂсти и дасть наши[м] посло[м] (ЛЛ, 38).
Договір Ігоря з греками не засвідчив імені того, хто писав (складав) його текст. Зате є згадка про те, що серед руського посольства було вже чимало християн: мы же єлико нась хр[с]тилисА єсмы. клАхомъсА црк?вью ст?ого ИльЂ въ сборнЂи цр?кви. и предлежащемъ ч[с]тным кр[с]томъ и харатьею сею. хранити все. єже єсть написано на нем (52). Договір Святослава (971 р.) найлаконічніший. Він також не містить відомостей про те, хто його готував, а крім того, у ньому немає згадки про християнське віросповідання: да имЂемъ клАтву ?[т] б?а.въ єго же вЂруємь в Перуна и въ Волоса скоть?а Ба? (73).
У договорах переважають повноголосні форми (городъ, волости, колоти, золото, боронити, возборонити[с], поздорову, [во]волочи, полонАникъ, сторона, ?[т]полонени, золотникъ), хоч неповноголосні теж наявні (страна, глава, златыи, хранити, [г]радь, брашно); старослов'янському початковому є відповідає о (графічно ?) (?сЂнь, ?динЂнни); старослов'янському жд майже завжди відповідає руське ж (преже, тАжа, чюжии, прежереченныи, по нужи, на оутвержение, межею та ін.), жд трапляється дуже рідко (многажды, враждолюбецъ); шт (щ) уживається більш послідовно (хотАщии, помощь). Цікавою є форма вустьє (и да не имЂють власти Русь, зимовати въ вустьи ДнЂпра БЂлъбережи - 51).
Абстрактні іменники на -ние переважно старослов'янського походження (извещение, изволения, исповедание, ?авление і багато ін.).
У морфологічній структурі привертає до себе увагу майже повна відсутність простих форм минулого часу - аориста й імперфекта. У всіх трьох договорах такі форми трапляються дуже рідко: гостиє [аще] погубиша челАдинъ. и жалують да ищут[т] ?бретаемоє (36); ношаху сли печати злати (48); клАхъсА ко цр?мъ Гречьскимъ (73); написахомъ на харатьи сеи и своими печатьми запечатахомъ (73). Можливо, рідкісність цих форм у договорах не є свідченням структури мови, а функціональним призначенням текстів. Адже вони повинні насамперед засвідчити взаємні зобов'язання русинів і греків, а тому відбивають переважно мовно-причинові і часові відношення типу: аще [ж] ключить[с] тако[ж] проказа ло[д]и Роу[с]кои. да проводимъ и в Рускуюземлю (35). Форми наказового способу, які виступають у другій частині таких речень, утворюються поєднанням форм теперішньо-майбутнього часу з часткою да: да клене[т]сА, да оумреть, да вдасть, да не взищеть, да возме[т], да примуть, да витають і под. Ці ж форми, про що йтиметься далі, наявні і в "Руській Правді".
Ділова мова, звичайно, позбавлена "плетіння словес", поетичних фігур і под. І все ж елементи поетики інколи потрапляють і в ці тексти, напр.: створити любовь... на всА лЂта (ІЛ, 36); дондеже сл?нце си?аєть и всь миръ стоить (41).
Уживана в договорах юридична термінологія перегукується з тією, що характерна для "Руської Правди". Це слова на позначення соціального становища осіб (великий кнАзь, великие бо?ары, болАре, челАдинъ), майнового стану (имови[т], неимови[т]), видів правопорушень та їх наслідків (оубои, тать, татьба, творити криво, творити пакости, оускочити "втекти", да ищють), взаємних зобов'язань сторін між собою і перед законом (ротЂ ходит своєю вЂрою - 34), тАжа, клАтьва, законъ), видів майна (рухло, лице) і под.
Звичайно, в "Руській Правді" адміністративно-правова лексика значно численніша. Поряд з боляринъ, убієніє, тать, рота, вира (вЂра), тяжа, лице тут уживається ще вервиння "община з круговою порукою", вервь
Loading...

 
 

Цікаве