WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Ґендерний аспект у романі Джуліана Барнса „Історія світу в 10ѕ розділах” - Реферат

Ґендерний аспект у романі Джуліана Барнса „Історія світу в 10ѕ розділах” - Реферат

Ґендерний аспект у романі Джуліана Барнса„Історія світу в 10ѕ розділах"

Твори британського письменника Джуліана Барнса не відомі широкому читачеві в Україні. Романи Барнса ще не перекладено українською мовою, і прилучитись до цих зразків постмодерністської прози можна лише в російських перекладах, опублікованих у журналі „Иностранная литература". Найвідоміші романи письменника: „Metroland" („Метроленд"), 1980; „Before She Met Me" ("До знайомства з нею"), 1982; "Flaubert's Parrot" ("Папуга Флобера",1984, за який автор отримав Букерівську премію, а також премії Медичі та Фабера; „Staring at the Sun"("Дивлячись на Сонце"), 1986; "A History of the World in 10 Chapters" ("Історія світу в 10Ѕ розділах"), 1989; "Talking it over" ("Як все було"), 1991; "Porcupine"("Дикобраз"), 1992; England, England" ("Англія, Англія"), 1998.

Об'єктом нашої розвідки став роман Джуліана Барнса „Історія світу в 10Ѕ розділах", який ще не є вивченим українськими літературознавцями. Ознайомившись з працями та статтями зарубіжних вчених Меррітта Мозлі [17], Мартіна Джеймса [15], Брайана Фінні [13], присвяченими цьому творові, а також публікаціями в періодиці [12; 14; 20], ми дійшли висновку про те, що на ґендерному рівні роман не було досліджено. У зв'язку з цим новизна й актуальність нашого дослідження стають очевидними.

У соціальних науках термін „ґендер" вперше вжив американський психоаналітик Роберт Столлер у праці „Стать і ґендер: про розвиток чоловічості і жіночності" (1968). По суті ґендер є соціокультурним аналогом статевого і біологічного диморфізму. Одним з ключових понять сучасної ґендерології є „патріархат", який визначається як система влади та домінування чоловіків над жінками, яка є – завдяки дії суспільних, політичних, економічних інституцій – джерелом гноблення жінок.

На початку 90-х років минулого століття Сільвія Волбі розвинула теорію патріархату, вбачаючи у ньому перш за все систему соціального чоловічого контролю і порядку, що трансформувався з мікрорівня (сім'ї) до макрорівня (системи суспільних відносин). Таким чином, усі сучасні суспільства перебувають в ідеологічних тенетах патріархату, відрізняючись лише за ступенем і характером прояву ґендерних нерівностей.

„Ґендерні, бінарні і дуальні аспекти тісно переплітаються в історії світової культури: інь-ян, матерія – дух Р.Декарта, теза – антитеза Гегеля, свідоме – несвідоме З.Фройда. Деякі філософи розглядають чоловіка та жінку як антитезу, існує й погляд, що вони „інші" по відношенню одне до одного. О.Вейнінгер вважає, наприклад, жінку нижчим типом [3]. Е.Фромм каже, що чоловік від природи не здатний народжувати дітей і не наділений функцією догляду за ними, тому він далі стоїть від природи, ніж жінка. Оскільки він менше вкорінений у природі, то вимушений розвивати свій розум і будувати створений чоловіком світ ідей, принципів, теорій – світ культури. Е.Фромм вважає, що людина – це, перш за все дух, розум, свідомість, а по-друге, тіло, природа, відчуття. Отже, Фромм каже, що жінка – це не нижчий і не вищий тип, а „інший" [8]. За Г.Зіммелем, жінка має з речами безпосередній контакт і, певною мірою, є більш удосконаленим типом людини, ніж чоловік, саме завдяки тому, що її взаємодія з світом не опосередкована цариною культури [19].

Усі три філософи спираються на одне фундаментальне твердження: дихотомія чоловік – культура / жінка –природа лежить в основі життя статі. „По суті можна було б сказати, що чоловік є „біологічно культурним"... жінка ж, навпаки, буде біологічно природною"[18, 43-61]. Потрібно зробити одне уточнення. Ці філософи заперечуючи здатність жінки до культурної творчості (творення культури), визнають її роль як такої, що надихає становлення світової культури. А.Чучин-Русов у статті „Ґендерные аспекты культуры" каже про те, що ґендерні відмінності мають архетипну основу: „Так из века в век повторяется одно и то же: человечество все в новых обличьях воспороизводит Адама и Еву, а культура – текст Текстов, или Книгу Книг" [9,144]. Борхес слідом за Ніцше назвав цей нескінченний ланцюжок повторень „доктриною Вічного Повернення".

У книзі „Історія світу в 10 розділах" Джуліан Барнс дає своє розуміння створення історії патріархального суспільства. В одному з інтерв'ю автор каже: „У мене була ідея... написати Біблію, зручну для користування в наш час..." [20]. Задум автора несе в собі глибоку архетипну насиченість, про це свідчать мотиви Потопу, Ковчега, „чистих" – „нечистих", які повторюються з розділу в розділ.

Сама назва твору "A History of the World in 10 Chapters" відображає ставлення автора до історії та її непевності. Неозначений артикль „А" свідчить про те, що історія Джуліана Барнса – одна з багатьох можливих історій світу, і автор зовсім не наполягає на її правильності і незаперечності. Друга частина назви говорить про те, що книга Барнса – дуже коротка, враховуючи те, про що в ній йдеться. А інтригуюча Ѕ одразу привертає до себе увагу. Цей напіврозділ – "Parenthesis" („Інтермедія") – єдина частина книги, де звучить повчальний голос, який не іронізує і не насміхається.

Увесь роман складається з окремих, на перший погляд не пов'язаних (ані хронологічно, ані за смислом) історій. Але таке враження складається лише спочатку, насправді через весь твір проходять наскрізні мотиви морських подорожей, аварій, „чистих" і „нечистих", Ковчега, історія Барнса розвивається за спіраллю, а не лінійно.

Творові властиві всі ознаки постмодерністської прози: іронічне ставлення до історії, фрагментарність побудови, деідеологізованість, наявність гри з читачем та текстом, гіпертекстуальність. Усі ці риси роману передбачають можливість мультирівневої інтерпретації тексту, що є характерним для постмодерністської літератури. „Текст перед вами і породжує власні смисли", – каже У.Еко [10,113]. Дана розвідка передбачає прочитання твору на ґендерному рівні.

Перший розділ роману "The Stowaway" („Безбілетник") присвячено змалюванню Великого Потопу та порятунку Ноя на Ковчезі. Цю історію розповідає „безбелітний" пасажир Ковчега – черв-шашіль. Він каже, що ковчег був зовсім не таким, яким нам його показують біблійні оповідання, він був брудним, у ньому погано пахло, він нагадував плавучу в'язницю. Ной розділив усіх тварин на „чистих" і „нечистих". „Чистих" було взято по сім особин, вони також йшли на їжу, а „нечистих" – по парі. Черв каже, що сам Ной був шахраєм і п'яницею, в ньому було мало хорошого. Черв дивується, чому Бог обрав для спасіння таку людину. І одразу сам собі відповідає: „...він (Ной) діяв згідно наказів свого кумира... Знати, що твій рід буде на Землі єдиним – це кому завгодно запаморочить голову..." [1,78]. Черв – це сторонній спостерігач, його голос – голос вигнанця – відділений від Божих шляхів і від офіційної „патріархальної" історії. Шашіль не схвалює вчинків Ноя та його роду.

Розвиток історії „чоловічого" світу ми бачимо і в другому розділі твору. Тут знову проcтежуються мотиви попереднього розділу: туристи, нічого не передчуваючи, піднімаються на круїзний лайнер „сумирними парами". „Тварини ввійшли по двоє" – прокоментував Франклін" [11,33]. В одному з портів лайнер захоплюють арабські терористи, вони відділяють „чистих" від „нечистих" відповідно до національної приналежності пасажирів. Першими вбивають тих, чия нація була найбільш причетна до негараздів в Палестині. Дії терористів, а пізніше і групи порятунку, яка розстрілює їх прямо на борту лайнера, ідеально вкладається в формулу запропоновану Ж.С.Ляфонтен: чоловіки + дике = смерть, деструкція. Відділення „чистих" від „нечистих" проходить через всю історію людства.

У розділі сьомому „Three Simple Stories" („Три прості історії") йдеться про лайнер Сент-Луїс, який напередодні Другої світової війни вивозить з фашистської Німеччини євреїв. Жодна з країн світу, в яких просили притулку біженці, не приймає нещасних. Нарешті декілька країн розміщують „нечистих" у таборах, набивають ними вагони і везуть до наступних страждань.

А чи змогла б жінка змінити цей світ, як вона бачить історію?

Якщо у першому розділі твору Барнс показує, що під час потопу рятується недостойний, жорстокий п'яниця Ной, який не любить природу і, на думку, черва-оповідача, не заслуговує на спасіння, то в четвертому розділі роману рятується його антипод. Автор надає жінці можливість змінити історію світу. Отже, робиться спроба створити не „His-Story", а „Her-Story", тобто не „чоловічу", а „жіночу" версію історії.

Loading...

 
 

Цікаве