WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → „Жива лялька” чи “суверенна особистість”: порівняльна характеристика Наталки Полтавки і Лайзи Дуліттл - Реферат

„Жива лялька” чи “суверенна особистість”: порівняльна характеристика Наталки Полтавки і Лайзи Дуліттл - Реферат

Ще одна риса споріднює жіночі образи драматургів – здатність до глибокого почуття. Їх ставлення до чоловіків характеризує їх як тип фемінно-маскулінної жінки. Наталка не тільки щиро любить свого Петра, а й виборює, відстоює право на кохання. У Лайзи пошук власного "я" поступово перетворюється на пошук цілісності, що є могутньою мотивуючою силою любові. Галатея Б.Шоу закохується у свого творця (відбувається зворотня трансформація античного міфу: не Пігмаліон закохується у створену Галатею, а вона: того вимагають обставини сучасного драматургу Лондона). Лайза, як і Наталка, вольова натура, бореться за своє почуття, її любов спрямована на те, щоб утворити з ним єдність. Але Хіґґінс-Пігмаліон залишається незламним: він занадто незалежний, у нього є "свій власний шлях" і улюблена справа, і взагалі він - затятий холостяк. Дошукатися пояснення такої неадекватної реакції на пристрасні почуття дівчини можна у працях К.-Г.Юнга. Автор аналітичної психології творчий процес називав демонізмом, розглядав його як живу істоту, вживлену в людську психіку, що живе власним життям. Він писав: "Кожна людина, якщо вона людина творча, не належить собі. Вона невільна. Вона – в'язень, захоплений своїм демоном" [10, 351]. Цю думку ніби продовжує Н.Зборовська, стверджуючи, що "дослідження людей мистецтва, біографії великих людей доводять: потреба творити буває така могутня, що не рахується ні з чим" [4, 98]. Одержимий наукою, Хіґґінс усвідомлює, що не може зробити дівчину щасливою. Щоб увиразнити цю рису професора, Б.Шоу парадоксально видозмінює біблійний сюжет про спокусу Адама Євою: під пером талановитого драматурга спокуса перетворюється в антиспокусу: Хіґґінс, взявши з вази яблуко, з апетитом його їсть, не пропонуючи Лайзі пригоститися, при цьому багато разів повторює, що він затятий холостяк і радить дівчині за кого-небудь вийти заміж. І Лайза, переживаючи такі сильні почуття, яких, мабуть, в житті більше не буде, погоджується на приятельські стосунки (в цьому виявляється не слабкість, а сила дівчини, адже вона і інтелектом, і свідомістю зуміла дорівнятись до вчителя і пройнятись його філософією) : "Ви, я і Пікерінг... ми тепер будемо не просто двоє чоловіків і одна безглузда дівчина, а три приятельських старих холостяки" [9, 92]. Така жертовність Лайзи не є виявом смирення і самопониження. Навпаки, вона зворушує непохитного Пігмаліона, він, захоплений Лайзиною вітальною силою, робить їй крок назустріч: умовляє дівчину (не ляльку вже, якою можна розважатись) повернутися до нього і навіть визнає, що йому не вистачає її душі, тієї, котру він сам створив. І врешті, вражений незалежною поведінкою своєї учениці, Хіґґінс виголошує тираду, в якій відчувається вже мимовільна повага до дівчини: "Ах ви, зухвале, знахабніле дівчисько! Але це нічого, це добре, набагато краще, ніж рюмсати чи подавати пантофлі або відшукувати окуляри, правильно! Чорт забирай, Лайзо, я ж сказав, що я з вас зроблю жінку, – і я дотримав слова. Ви мені подобаєтесь така" [9, 91]. Конфлікт з чоловічим світом (незалежно від його інґридієнтів – чи то чиновницьких, чи то наукових) завершується перемогою маскулінно-фемінної жінки. Таким чином, головні героїні п'єс І.Котляревського і Б.Шоу – Наталка й Лайза – це особистості, сильні жінки, які усвідомлюють себе як людину, а не як живу ляльку, якою можна маніпулювати в залежності від обставин. Вони чинять опір середовищу, людям і виборюють "право на життя". А чи дає воно "право на щастя?" Відповідь може бути однозначно ствердною щодо Наталки, а щодо Лайзи? Фінал твору Б.Шоу залишає "відкритим", інтригуючи читача (чи глядача), запрошуючи до дискусії (цього вимагає естетика драми), але цілком зрозуміло, що однозначних тлумачень не буде, та всі зійдуться на думці, що сильна духом, внутрішньо збагачена, здатна на вчинок, Лайза не погодиться на "половинчасте щастя".

Є ще одна, мовна, проблема, яка хвилювала творців "Наталки Полтавки" і "Пігмаліона" і яка, звичайно, позначилася на творенні жіночих образів. І.Котляревський започаткував в українській літературі перехід від книжної мови на живу, народну, за що М.Рильський назвав його Коперником українського слова. В умовах зневаги до всього українського, в умовах суперечок з приводу того, чи взагалі можливе існування українського художнього слова на основі "мужицької мови", в час, коли сучасники І.Котляревського почували певну ніяковість за саму думку про живу народну мову як орган "високої літератури", автор "Наталки Полтавки" довів здатність її для творення високохудожньої літератури, продемонстрував багаті можливості народної мови у змалюванні різних відтінків душевного стану людини, передачі мови персонажів, їхньої індивідуалізації. Б.Шоу також виявляв велику стурбованість чистотою і правильністю англійської мови. Він дуже вболівав через засміченість і спотвореність її лексичного і фонетичного складу. Він уважав, що ідеальна англійська мова, звільнена від вульгаризмів простолюду та претенціозної фразеології аристократів, здатна змінити спосіб мислення людини, укріпити її волю, сформувати правильне розуміння дійсності. Робота над очищенням англійської мови була першочерговим завданням Шоу, який дотримувався твердих переконань, що людину не можна навчити правильно мислити, якщо вона не вміє правильно говорити. Саме цей момент було покладено в основу педагогічного експерименту професора лінгвістики. "Диво", яке вдалося здійснити Хіґґінсу, й полягало в тому, що через навчання мови він збуджує в Лайзі той духовний потенціал, який був закладений від природи, тим самим ніби знімаючи з неї "закляття", що сковувало вільний розвиток її природних здібностей.

На Наталці ж ніколи не було цього "закляття" - вона досконало володіє мовою свого народу. Весь її духовний світ, її внутрішня краса виявляються в мові – зрозумілій, образній, дотепній, іноді пройнятій народним гумором чи сповненій сатирично-дошкульних шпильок. Міркування Наталки часто підкріплюються народними прислів'ями, приказками: "Коли кого любиш – того нічого не забудеш", "Знайся кінь з конем, а віл з волом", – відказує дівчина на залицяння Возного. Це підтверджує Терпелиха, яка про свою дочку каже: "Отак все вона приговорками та одговорками й викручується". Неперевершеним зразком живої мови простого народу є пісня, яка виконує репрезентуючу функцію. Наталка, увібравши в себе перлини народної духовності, знає безліч пісень, які розкривають її характер, світогляд, внутрішній стан. Саме через пісню ми дізнаємося, як в Наталки "болить серце" за "милим, чорнобривим", як вона страждає, як "з горя висихає", коли його немає поруч, як вона "любить Петра дуже", яка вона щаслива, і весела, і жартівлива, коли нарешті поєднується з коханим.

Наталка зі своєю мовною довершеністю, і Лайза, опанувавши "мову Шекспіра, Мільтона і Біблії", постають цілісними натурами, здатними вступити на шлях опору життєвим обставинам, зберегти почуття гідності, утвердити особисту незалежність. Обидва драматурги сходяться на думці, що "прості", бідні дівчата з народу, опинившись перед проблемою протистояння суспільству, з честю витримують сутичку з ним, виявляють розум, винахідливість і утверджують позастанову цінність людини, високу моральність "суверенної" особистості, вкотре доводять своїм образникам, що вони не дитячі іграшки, забавки, не виконавці ситуативних вимог, а сильні натури, здатні до самозахисту і самоствердження.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Гражданская З.Т. Бернард Шоу: Очерк жизни и творчества. – М., 1979. – 175 с.

  2. Іван Петрович Котляревський: Життя і творчість в ілюстраціях і документах. – К., 1981. – С.147.

  3. Історія української літератури (перші десятиріччя XIX століття) / За ред.П.П. Хропка. – К., 1992. – 512 с.

  4. Зборовська Н. Моя Леся Українка. – Тернопіль, 2002. – 228 с.

  5. Котляревський І. Поетичні твори. Драматичні твори. Листи. – К., 1982. – 320 с.

  6. Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського. Замовчувані інтерпретації. Дискусійні проблеми. – Львів, 1994. – 68 с.

  7. Ромм А. С. Бернард Шоу. – М., 1965. – 251 с.

  8. Соловьёв В. Смысл любви // Сочинения: В 2 т. – М., 1991. – Т. 2. – С.535.

  9. Шоу Б. Пигмалион. – М., 1966. – 112 с.

  10. Юнг К.Г. Воспоминания, сновидения, размышления. – К., 1994. – С.351.

Loading...

 
 

Цікаве