WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Структурно-семантичні особливості концепту “перемир’я” в українській та французькій мовах - Реферат

Структурно-семантичні особливості концепту “перемир’я” в українській та французькій мовах - Реферат

Структурно-семантичні особливості концепту "перемир'я"в українській та французькій мовах

У мовознавчій літературі з'явилося чимало спроб визначити концепт, враховуючи складність взаємодії всіх його структурних елементів (Н.Д.Арутюнова, В.А.Маслова, Д.С.Лихачов, О.С.Кубрякова, О.Л.Чернейко та інші). Оскільки цей термін відносно новий для лінгвістики, існує чимало його тлумачень. Л.Чернейко вважає, що "концепт включает понятие, но не исчерпывается им, а охватывает всё содержание слова – и денотативное, и коннотативное, отражающее представление носителей данной культуры о характере явления, стоящего за словом, взятым в многообразии его ассоциативных связей" [8, 75]. О.Кубрякова підкреслює, що він „відображає знання та досвід людини і є змістовною одиницею усієї картини світу, що відображена у людській психіці" [6, 90].

Останнім часом значно поширився інтерес до вивчення структурно-семантичних особливостей концептів суспільно-політичної лексики.

З-поміж слів, що характеризують політичну сферу діяльності людини концепт "перемир'я" посідає, безсумнівно, особливе місце. Що зберігає слово "перемир'я" у своїй концептуальній структурі? Одним із значень слова "перемир'я" (фр.armistice) є "замирення" (фр.trve). На підставі такої дефініції можна почати будувати концептуальну карту слова як організовану навколо таких концептів, як "примирення", "примир", "замирання", "смирeніє" (фр. "cessation", "interruption", „arrt", „silence"), інтерпретуючи кожен із них і пов'язуючи з ними ті чи інші використання слова.

Дослідження складових концепту „перемир'я" в українській та французькій мовах полягає у виявленні спільних диференційованих тенденцій формування та розвитку даної лексеми, пов'язаної з поняттям „замирення" (фр.trve), спільних семантичних рис, які розглянуті в історичній площині.

Матеріалом дослідження послужили дані тлумачних та синонімічних словників сучасної української мови та французької [5; 10; 11].

Одним із конкретних виявлень примирення сторін, які воюють, є „перемир'я", тобто „тимчасове припинення воєнних дій на підставі угоди між воюючими сторонами". Це поняття українська та французька мови передають генетично спільним терміном „перемир'я" (фр.armistice), утвореним префіксально-суфіксальним способом від „мир": „перемир'я вічно тривати не може. Після нього або – приходить мир, або знов розпочинається війна" [5, 247]. Le plus souvent, l'armistice prcde la conclusion d'une paix dfnitive [14, 11].

Українські писемні пам'ятки середини XIV ст. відбивають концепт „перемир'я" як успадкований дериват „перемирьє" (peremirie, peremiryie) з його новим морфологічним варіантом „перемир", так і новоутворений „перемирє" (з фонетичними варіантами „примириє, примирьє, преміріє", що означав „стан перемир'я", „угоду про перемир'я" та „примирення". Перше значення цих синонімів „тимчасове припинення воєнних дій між супротивниками„ реалізувалося, по суті, із дієсловами „бити, хотіти, просити", а також y семантичних конструкціях із прийменниками „в, у, на" та із семантично різними дієсловами, означаючи „під час перемир'я", „у стані перемир'я", „вже виходить час перемир'я", „зламати перемир'я", „утвердити перемир'я", „чинити перемир'я". Друге значення – „угода, договір про перемир'я" реалізувалося за допомогою синонімів „пермирьє, примирє" тощо із дієсловами „взяти, порушитися, мати" (Послы учинили зъ нимъ въечное примиріє) [7, 131].

Крім моделей із дієсловами, концепт „перемиріє" утворював терміносполуки з означеннями „тривалий, дочасний, загальний", які диференціювали поняття на два різновиди: „вечноє перемирьє" (тривале, постійне) і „дочасноє перемирьє". Ця диференціація поняття, однак, не збереглася. На сучасному етапі розвитку політичних відносин розрізняють „загальне перемир'я", коли воєнні дії припиняються на всій території, охопленою війною, після чого, звичайно, укладається "місцеве перемир'я", що встановлюється на певному відрізку фронту на короткий срок.

Поряд з „перемирє, примир'я, перемир" в українській літературній мові кінця XIX – початку XX ст. простежуються з цим значенням „замирення" та „примир".

У сферу політичної лексики у кінці XVIII ст. входить іншомовний синонім до „перемирьє" – армистиція (фр.armistice), яке вважалось запозиченим від лат. „armistitium". У зв'язку з мало зрозумілою семантикою цей термін нерідко супроводжувався поясненнями „малое перемирье, унятие оружия". Значення слів „перемирье" та „армистиція" не цілком збігалися і ці терміни трактувалися по-різному: „армистиція" – це припинення вогню на час переговорів, це – мале перемир'я, а „перемириє" – це припинення воєнних дій на багато років („Липня 3 дня 1700 року перемир'я у Карловицях було підтверджене повним миром на 30 років у Константинополі" [9, 191]). Український концепт „армистиція" не закріпився у сучасних тлумачних словниках, вийшов із вжитку у зв'язку з тим, що позначав те саме, що й „перемир'я". Лексема „перемир'я" набула ще значення угоди про перемир'я. Зі словникового складу сучасної української мови випали також „перемир, примир, примирок".

Нова українська літературна мова успадкувала від старої переважну більшість дериватів із відповідними морфологічними змінами (примирення, примир'я, смирити-смиритися-смиряти, смирення), але разом із тим створила й деякі нові: мирити-миренє-миріння.

Деякі деривати вийшли з ужитку: примирок, помирний, деякі перейшли до пасивного фонду (мирність, примир'я). Поняття „перемир'я" передається, як і в староукраїнській мові, терміном „примирення", синонімами до якого є „замирання", „замирення".

Поряд зі старими словами з'являється чимало нових термінів: „тиша, згода, спокій, мир", які позначають „приведення до згоди та миру сторін, які ворогують або воюють". („...Низове Військо повинно вірно і старанно служити царській величності й переконати таванське товариство жити спокійно і стало та дійти згоди..." [9, 193]).

Семантично близьким до „примирення" був концепт „миротвореніє", синонімом до нього був віддієслівний іменник „смирeніє", значення якого мотивувалося семантикою твірних дієслів „смирити (примирити), смиритися (примиритися)". Унаслідок розвитку значення „примирення" встановлюються синонімічні зв'язки між словом „смирення" і терміном „миротворення", що передає, як і в староукраїнський мові спеціальне поняття „жити у спокої, залишити у спокої". Слово „помиреніє" поряд з лексемою „примиреніє" набуває значень: заміреніє на довгий час, але не на роки", „смиреніє перед ворогом". Як і в староукраїнській мові, слово „докончаніє" продовжує передавати поняття „заключити перемиріє". У той час, як давні семантичні відгалуження „заміраніє, докончаніє, сміреніє", уже втрачені. Поняття „миротвореніє" передається терміном „замиреніє", синонімом до нього є лексема „примирливість".

З другої половини XIX ст. замість вживаного терміна „примир'я" широко використовується нове слово „примиреніє". Поняття „замирення, міротвореніє" передавались лексемами „мирити, смиритися". Як бачимо, поряд зі старими словами з'являється чимало нових термінів.

У сучасних лексикографічних працях української мови досліджуване слово подається як „тимчасове припинення воєнних дій за згодою сторін, що беруть участь у війні, а також угода про припинення таких дій" [2, т.6, 226 ].

Loading...

 
 

Цікаве