WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Творчість Б.Шоу в ґендерному прочитанні - Реферат

Творчість Б.Шоу в ґендерному прочитанні - Реферат

Серед всіх чоловічих образів особливе місце посідає тип слабкого, проте людяного чоловіка-короля (хроніка "Свята Іоанна"). Цьому сприяє деяка невизначеність суспільного статусу керівника – він і "король", і "не король". "Маска" героя сидить не досить "щільно", а тому король ще відчуває потребу бути самим собою. Іскра людяності робить Карла VII об'єктом глузувань "вірнопідданих". Герой не схожий на своє оточення, а тому й викликає ненависть, іноді - роздратування. У творі Б.Шоу умовно французьких аристократів поділяє на дві групи. Першу складають люди, а другу "тварини". Статус „тварини", як стверджує автор, герої отримали під впливом системи відносин, яку вони створили. „Догмати" спричинили отупіння керівників та звільнили їх від обов'язку думати, надавши в їхній розпорядок великий запас непорушних та вічних істин.

Тема влади догматів – одна з основних у творчості Б.Шоу, а в "Святій Іоанні" набуває особливої глибини. Своїм твором драматург доводить, що адміністративна система часто не відповідає потребам життя, адже впроваджує нерухомість думки. Автор зображає Францію XV століття, в якій все тримається на системі формальних розпоряджень. Замість думок і почуттів людям пропонуються набір готових рецептів, порушення яких карається смертю.

Продовженням попередніх уявлень Бернарда Шоу виступає п'єса "Цезар і Клеопатра". Драматург зосереджує свою увагу на суспільному устрої Єгипту та показує протиборство двох царів, двох політичних партій, боротьба між якими є джерелом лиха для держави. Цезар припиняє цю боротьбу, залишаючи Єгипту одного грізного й сильного царя – Клеопатру. Він свідомо робить з цієї дівчинки владну царицю тому, що країні потрібна сильна влада: „Теперь, когда Цезарь дал мне мудрость, мне нет дела до того, нравится мне что-то или не нравится: я делаю то, что должна делать, мне некогда думать о себе. Это не счастье, но это величие Если Цезарь уедет, я полагаю, что сумею управлять египтянами, ибо то, что Цезарь для меня, то я для окружающих меня глупцов" [8, 153].

Цезар живе в страшному світі варварства, щоденний побут якого складається з насильства та вбивств. Духовна близькість Цезаря з єгипетською царицею уривається, як тільки Клеопатра з наївної дівчинки перетворюється в політичну фігуру. Тому й героїня, що діє відповідно політичним традиціям Єгипту (й Англії ХІХ ст.) – жорстока, мстива, – не викликає в нього жодного внутрішнього інтересу. Та й сама Клеопатра, відчувши на своїй голові царський вінець, хоче позбутися присутності Цезаря. У мудрості Цезаря – його велич і приреченість. Цезар нічим внутрішньо не пов'язаний зі своєю епохою. Герой нікого по-справжньому не любить, а в доброму ставленні до людей прихована його глибока байдужість.

Ідея варварства, під якою Б. Шоу розумів тріумф тваринних ознак в людині, найповніше втілилася в образі няньки Клеопатри – Фтататити. Вона несе в собі розгадку тієї містичної таємниці Єгипту, на яку натякає релігійна символіка країни. "Жорстока тигриця" ("напівжінка-напівзвір") є фантасмагоричним поєднанням людини й звіря. У цьому й зосереджене джерело її сліпого фанатизму. З всіх персонажів драми вона – послідовний ідолопоклонник. У неї є свій "бог" – цариця Клеопатра, і в служінні цьому кумиру вона знаходить релігійний екстаз:

Клеопатра. „Слушай меня. (Фтататите. – С.М.).Если он выйдет из дворца не показывайся мне на глаза!

Фтататита Он? По...

Клеопатра. (бьет ее по губам) Убей его так, как я убила имя его на устах твоих. Сбрось его со стены, пусть разобьется о камни! Убей, убей, убей его!

Фтататита (оскаливаясь). Смерть собаке!

Клеопатра. Если ты не сделаешь этого, скройся с глаз моих навеки!

Фтататита (решительно). Да будет так! Ты не увидишь лица моего, пока глаза его не оденет мрак" " [8, 161].

Доля Фтататіти репрезентує закони варварського світу: приносячи криваві жертви своєму "ідолу", героїня врешті-решт стає однією з них. Другий акт драми Шоу закінчується символічною картиною – Фтататита з перерізаним горлом лежить на залитому кров'ю жертовнику бога Ра. Поданий образ автор протиставляє образу Цезаря. Спочатку читач не помічає у виховательки Клеопатри рис трагізму й жаху: вона здається навіть комічною, коли б'є вартових або гарчить, не підкоряючись Цезарю. Але Клеопатра не дарма сподівається на її допомогу: нянька здатна на все. Характер героїні зайвий раз дозволяє припустити, що образи жінок у драмах Б.Шоу відбивають його власне бачення місця і ролі сильної, самостійної не „другої статі".

Чоловік вольовий і бажаючий стає другорядним персонажем англійського драматурга. Він діє на основі власної оцінки речей і людей. Модусом буття таких чоловіків стає „буття – для - себе", стан задоволення собою, бажання свободи волі, індивідуалізм. У такому світі жінка може привернути увагу чи побороти чоловіка лише завагітнівши від нього, отже впіймавши в такий спосіб його волю і свободу. Проте жоден твір автора не завершується таким імперативом. На наш погляд, Б.Шоу витворює своєрідну гедоністичну утопію, в основі якої лежить чоловіче бажання "активної участі в процесі життя". Активність задовольняє потреби розуму й чуттів героя, природного й соціального, духовного й тілесного аспектів. Активність – це варіант соціальної поведінки, в основі якої обов'язково лежить обмін знаннями, що є основною цінністю героя. Мабуть, тому герої Шоу виступають в ролі вчителів, які прагнуть передати свої знання.

Таким чином, новаторські елементи "нової драматургії" широко імпліковано в загальну традиційну манеру письма. А естетичні принципи, які сповідував Б.Шоу, естетичний ідеал жінки та чоловіка, який він реалізував у своїх творах, дозволив йому дещо відійти від століттями випробуваної традиції.

Література

  1. Зборовська Н. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. – Л., 1999. – 203 с.

  2. Канторович И.Б. Бернард Шоу и современная зарубежная драма. Научные доклады высшей школы // Филологические науки. –1967. – №3. – С.76-88.

  3. Конкордизм – (від латинського – погодження, угода) – виробленні системи реорганізації сучасного індивідуального або колективного організму, сил як фізичних, так психічних, системи базованої на рівновазі та погодженні тих сил.

  4. Лавриненко Н. Гендерні (соціостатеві) ролі та нерівність // Слово і час. –1997. – №2. – С.72 –79.

  5. Маланюк Є. Жіноча мужність // Українські періодичні видання для жінок в Галичині. Анотований каталог. – Львів, 1996. – С.90.

  6. Образцова А.Г. Б. Шоу и европейская театральная культура на рубеже ХІХ-ХХ веков. – М., Наука, 1974. – 315 с.

  7. Пирсон Х. Бернард Шоу. – М., Искусство, 1972. – 448 с.

  8. Шоу Б. П'єси. – М., Правда, 1981. – 352 с.

Loading...

 
 

Цікаве