WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Творчість Б.Шоу в ґендерному прочитанні - Реферат

Творчість Б.Шоу в ґендерному прочитанні - Реферат

Підґрунтям щасливого життя в Б.Шоу стає сексуальна поведінка героїв. Автором розігрується сюжет "боротьби пристрастей" за верховенство, а герої (переважно чоловіки або жінки) опиняються в ситуації приниженого або "іншого", зайвого. Відгук ідеї Ломброзо про те, що любов жінки не має чуттєвої підоснови, а є лише зв'язком, що встановлюється між нижчою і вищою істотами, тобто тримається на підкоренні сильнішому досить виразно прозвучав в творі "Пігмалаон". У п'єсі автор змоделював ситуацію, яка віддалено нагадувала стосунки Б.Шоу з жінками. Навіть при побіжному погляді на драматургію Б.Шоу впадає в око, що чоловіча незалежність та жіноча емансипація були актуальною проблемою літератури ХIХ століття, бо автор показує, як надмірна чуттєвість може злякати чоловіка. Природно, що така ініціатива жінок може бути відкиненою, або ще гірше – замовчаною. На наш погляд, наскрізний мотив любові жінки до чоловіка – це ідентифікація жінки з матір'ю, якої в героїв немає або герой недолюблений нею. Через жіночу любов (активну, пасивну) драматург прагне зобразити процес повернення до статусу „дитини". Вічна потреба у матері (батькові) породжує в героя (героїні) бажання бачити її, заперечувати їй, залишати її, а потім знову повертатися.

Тема "війни статей" знаходить своє продовження у драмі "Цезар і Клеопатра". Автор стверджує, що кохання як щось компоративне неможливе між двома суб'єктами, бо Клеопатра стає для Цезаря загрозою вільного існування. Б.Шоу ще раз нагадує, що жінка не рівня за інтелектом чоловікові, а тому своєрідним вододілом між статями стає здатність до виконання суспільних обов'язків.

У драматичних творах Б.Шоу етичний імператив статі означується в конфліктному полі різних утруднень та перешкод. Це й скрутні соціально-економічні обставини життя героя (героїні), і підупала мораль, й питомі слабкості людини (пиятика). Своїми творами Б.Шоу пробує відповісти на питання: чи здатна людина бути моральною, щасливою за скрутних умов свого емпіричного існування чи спроможна не збідніти на доброту, любов до людей ("Пігмаліон")? Обираючи героїв з простолюду, інколи й оригіналів з важко означуваним соціальним статусом (як-то батько Елайзи Дулітл), драматург показує, як звичайна людина чинить внутрішній опір обставинам, що ладні її штовхнути до здеморалізації, до втрати людської подоби, але на якусь мить і в якомусь смислі вона стає переможцем, бо виявляється на висоті своїх моральних уявлень ("Цезар і Клеопатра"), не поступається своєю людською гідністю ("Професія місіс Уоррен").

Особливе місце у структурі п'єс посідають також жінки, з якими прямо пов'язане втілення морально-етичних принципів. У різній мірі репрезентантами позитивних авторських уявлень є Віві, Елайза, Майор Барбара, Клеопатра. Проте з найбільшою виразністю й переконливістю змальовані ті героїні, які силою внутрішніх якостей (джерело їх залишається не до кінця розкритим або з'ясованим автором) підіймаються над собою, своїм колишнім життям і пориваються до нового, невідомого. Водночас у автора спостерігається тенденція до маскулінізації окремих героїнь. Часто Б.Шоу не лише у модель „чоловік – жінка", а й „мати – дочка" вкладає риси чоловіка („Іншого"):

"ВиВи. Я приехала сюда, чтобы на свободе позаниматься правом, а не отдыхать, как воображает моя мамаша. Терпеть не могу отдыхать.

Пред. Вас послушать – волосы становятся дыбом! Неужели в вашей жизни совсем нет места ни романтике, ни красоте?

ВиВи.Мне до них никакого дела нет, уверяю вас.

Пред. Не может быть.

ВиВи.Нет, почему же. Я люблю работать, люблю получать деньги за свою работу. Когда устану, люблю удобное кресло, хорошую сигару, стаканчик виски и детективный роман с занимательной интригой" [8,23].

Крісло, сигара, стаканчик віски репрезентують спробу утвердити „ власну суб'єктивність, отримати перемогу над об'єктивним поглядом „іншого". Іноді автор у ремарках акумулює увагу на фізичній перевазі героїнь над чоловічою статтю:

Крофтс. Могу ли пожать руку молодой особе, с которой я очень давно знаком понаслышке.....

Виви(недружелюбно меряя его взглядом). Если хотите. (Берет галантно протянутую ей руку и жмет с такой силой, что у Крофтса глаза лезут на лоб..)

Крофтс(жалобно). Хватка у нее крепкая. Вы с ней за руку здоровались, Прейд?

Прейд. Ничего, это скоро пройдет "[8,26].

Образ Віві – це перша спроба побудови драматичного характеру з глибоким підтекстом. Драматург, зосереджуючи увагу на чоловічих рисах Віві, не забуває й про жіночі якості. Детективний роман з інтригою в чомусь нагадує події з життя. Адже саме мати героїні організувала „життя як базар", на якому від жінки чекають та вимагають в першу чергу „сексуальних послуг". Щоб утвердити себе як особистість, Віві змушена піти з дому й виступити в ролі прохача при підшукуванні роботи.

Протиборство „Я" та „Іншого" стає головною сюжетною лінією драми. Звичайно, нотаріальна контора, в яку іде донька місіс Уоррен, допомагає стати сильною, здатною на рішучий крок особистістю. Однак драматург не вважав, що робота Віві в нотаріальній конторі може покласти кінець могутності "фатуму" сімейної традиції. Героїня автора проголошує: „Нет, я дочь своей матери. Я такая же как и вы: мне нужна работа, нужно зарабатывать больше, чем я трачу" [8, 78]. Такий вид діяльності героїні дає можливість лише чесно працювати і тим самим допомагає лише частково закріпитися у світі чоловіків.

Персонажі багатьох драм кінця ХIХ – початку ХХ століття здебільшого виступали в ролі слабких, невпевнених у собі особистостей. Вони закінчували життя самовбивством або здатні були лише на вбивство з відчаю (Г.Ібсен "Ляльковий дім", "Коли мертві пробуджуються"). У п'єсах Б.Шоу з'являється новий тип героя – сильного, терплячого, здатного боротися за своє становище у суспільстві. Захоплення сильною особистістю драматург проніс через усе життя. Адже такі персонажі взяті з різних епох та наділені волею, енергією. Слабкий герой просто не існує для автора. Такий персонаж стає лише об'єктом глузувань. Більшість герої драматурга ніколи не були слабкими, бо бути таким – принизливо.

Барбара – одна з тих мужніх, діяльних жінок, яких можна зустріти в творчості Шоу ("Майор Барбара"). Спочатку вона віддає всю енергію й душевні сили філантропії та релігії, не розуміючи їх справжньої суті, але вже своїм правдошуканням та співчуттям вона відрізняється від інших дівчат, зокрема від своєї сестри Сари. Її не можуть задовольнити світські розваги й бесіди в салонах. У армії спасіння героїня також привертає до себе увагу, бо по натурі своїй Барбара – борець, який повстає проти влади батька і йому подібних. Відкриття, яке зробила Барбара, робить переворот в її внутрішньому світі. Воно змушує її по-новому вирішувати питання про свій людський й суспільний обов'язок. Все це дуже нагадує Віві Уоррен ("Професія місіс Уоррен"). Але шлях, що пройшла Віві, Барбара долає у зворотному напрямку. Почавши з розриву з батьком, вона закінчує примиренням з ним. Серед критиків [2,6] поширена думка, що центральні персонажі п'єс Б. Шоу схожі на нього. Дійсно, в реальному житті рідко можна зустріти людей, які розмовляють між собою так розумно й дотепно, які так володіють мистецтвом афоризму та парадоксу, як герої в п'єсах англійського драматурга. Тому, на перший погляд, його персонажі схожі один на одного. Але це лише на перший погляд. З іншого боку, герої Шоу зовсім не обділені, не позбавлені можливості обирати власний шлях самоідентифікації.

Loading...

 
 

Цікаве