WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Творчість Б.Шоу в ґендерному прочитанні - Реферат

Творчість Б.Шоу в ґендерному прочитанні - Реферат

Творчість Б.Шоу в ґендерному прочитанні

Ґендерні дослідження – новий міждисциплінарний науковий напрямок, який знаходиться на межі багатьох наук (філософії, соціології, психології, політології, історії, лінгвістики, літературознавства). У центрі уваги цього напрямку перебувають соціальні, культурні, мовні та інші фактори, які визначають поведінку чоловіків та жінок в залежності від їхнього усвідомлення не лише біологічної "статі" (sex), але й ґендеру (gender). Відразу звернемо увагу на термінологію. На сучасному етапі дедалі частіше вживають термін "ґендерні дослідження". Поняття gender має декілька значень. Одне з них – рід, стать; згідно другого погляду – це sex [4, 75]. Незважаючи на певні відмінності семантики, всі термінологічні визначення "стать", "рід", "sex" дослідниками вживаються переважно як синоніми. Однак термін "ґендер", на відміну від терміну "стать", підкреслює не природну, а соціокультурну міжстатеву відмінність. Якщо біологічна стать створюється природою, то ґендерні властивості моделюються суспільством. Ґендер – конструкція, що засвоюється жінкою та чоловіком у процесі соціалізації.

Наша розвідка має на меті показати ставлення Б.Шоу до категорії ґендеру на прикладі дихотомічної позиції жіночого та чоловічого начал. Драматургічна творчість письменника відображає всю складність поставленого питання і ґрунтується на традиції, яка веде свій початок з давнини.

У культурному проекті людини стосунки між статями споконвіків займали вагоме місце. Традиційний спосіб опису чоловічо-жіночої проблематики, коли жіноче означало пасивне, природне, а звідси сексуальне (жінку власне вважали єдиним представником статі), а чоловіче – активне, духовне (отож культурне та загальнолюдське), має давню й досить живу традицію. Ґендерні дослідження передбачають студії над різноманітними аспектами чоловічої та жіночої відмінності: над особливостями мислення, поведінки, психології, мови, творчості.

Вже Аристотель у IV столітті до н.е. утвердив ієрархічний погляд на людське суспільство, згідно з яким чоловіки керують, а жінки підкоряються. Неповноцінна раціональність жінки, вважав давньогрецький філософ, давала повне право чоловікам панувати над жіночим тілом. Функція жінки зводилась до природної біологічної ролі, у той час як чоловіка – до інтелектуально-діяльної. Теорія статевої диференціації Аристотеля мала біологічну аргументацію. На підставі своїх переконань давньогрецький мислитель визначив жінку як "недосконалого чоловіка". Згодом у ХХ столітті австрійський психотерапевт З.Фройд у концепції жінки був близьким до Аристотеля, визначивши жінку як "кастрованого чоловіка" [1, 9]. Аристотелівська ґендерна теорія була справжньою підпорою нашої цивілізації упродовж віків.

Основні здобутки досліджень Пулена де ля Барра "Про рівність двох статей" (1673), автора XVII століття, стосувались проблеми "жінка і чоловік", "жінка і суспільство". Проте згодом думки про необхідність емансипації суспільства розвивалися у руслі ідей епохи Просвітництва, зокрема ідеї суверенної людини, громадянина, рівності всіх перед законом. Просвітники довели абсурдність міфу про жінку як істоту меншовартісну, яка органічно не здатна бути рівною з чоловіком. Однак представники Просвітництва утримались від визнання суспільно-громадянської спроможності жінки, зокрема її здатності бути суб'єктом історії. Один з послідовних апологетів ідеї "природного права" людини, Ж-Ж.Руссо, водночас був серед активних творців міфу про "природне призначення" жіночої статі.

Цікаві думки стосовно ґендерних уявлень українців висловив також літературознавець ХХ століття Євген Маланюк [5, 90]. Він трактував патріархально-європейські взаємовідносини у системі "чоловік – жінка" як "ненормальні". У статті "Жіноча мужність" дослідник твердить, що в українців чоловіче та жіноче начало розподілені неприродно, бо жіночий тип наділений нежіночою мужністю. Автор віддає належне українській жіночій волі та мужності, однак так само, як і прихильники концепції "природної рівноваги", вважає жіночу волю неприродним, ненормальним явищем, що потребує виправлення.

Наприкінці ХIХ – початку ХХ століть спалах посиленого інтересу до ґендерних уявлень пережила вся європейська література. Стимулювали цей інтерес загальнонаукові, соціально-політичні, духовно-філософські, суто літературні причини. Одну з основних слід вбачати у характері ідейно-художнього мислення доби, що ознаменувала нову літературну епоху, коли на зміну реалізмові класичного типу приходили художні явища, природу яких слід шукати в нераціоналістичному осмисленні дійсності й самому призначенні мистецтва. Так, англійський літературознавець Гевелок Елліс у своїй книжці "Чоловік і жінка" підкреслював, що в майбутньому буде відбуватися фемінізація людської раси. У цьому ж столітті відома феміністка Лавра Маргольм стверджувала, що жінка може відбутися лише завдяки чоловікові. Натомість розумова активність і життя без любові, на думку авторки, лише руйнують природу статі та ведуть до загибелі.

Значні творчі здобутки в опрацюванні ґендерної теми пов'язані з іменами Генріха Ібсена та Бернарда Шоу. Показово, що саме ці представники "нової драми" відігравали значну роль у літературному процесі своєї доби.

У своїх творах Б.Шоу створив власний морально-етичний ідеал у системі бінарних опозицій "чоловік – жінка", який намагається ввести в проблематику драматургії. Ця концепція проймає як особисте життя, так і мистецькі твори Б.Шоу. Виходячи з тези конкордизму [3]: "Проповідуй іншим тільки те, що сам у житті виконуєш", – письменник перебудовує своє особисте життя, розпочавши цей процес із системи взаємостосунків з жіночою статтю. Треба зазначити, що літературознавець Хескет Пірсон у монографії "Бернард Шоу" наголошував, що "...драматург на власному досвіді переконався в тому, що кохання можливе лише як жарт, розіграний двома незнайомими людьми, що випадково зустрілися в готелі чи на лісовій дорозі" [7, 95].

Парадоксальність постаті Шоу полягає в тому, що хоч драматург і заявляв, що його не цікавлять процеси ідентичності жінки, проте насправді фактично саме вони не давали йому спокою. Так, у того ж Пірсона читаємо: "На власному досвіді Б.Шоу переконався, що вигадане кохання і є справжнім, бо особистісний союз, порушує казку, обіцяну прекрасною мрією" [7, 95].

Творчість Б.Шоу беззастережно слід розглядати у світовому контексті. Цьому є кілька причин. По-перше, не можна не брати до уваги той факт, що будучи митцем напрочуд чутливим до нових віянь у літературі, драматург всотував здобутки попередників. У пошуках оновлення жанру, автор пройшов від статичного театру до театру ідей, театру парадоксу. Крім того, можна вести мову про породжену уявою Б.Шоу виключно інтелектуальну конструкцію – у дусі "інтелектуально-філософських драм".

Найперше завдання, яке ставить перед собою англійський драматург – виразити загальне завдяки частковому. Тому сюжетами творів стає боротьба між фактами, запропонованими дійсністю, і дійсністю як такою. Одначе драматург усвідомлював, що п'єси не можуть бути насичені лише філософськими абстракціями. Тому Б.Шоу звертається до парадоксу, який стає основним елементом сюжету й характерів.

Поза тим, не можна не оминути й однієї важливої речі. Йдеться про те, що Б.Шоу був одним із тих драматургів, котрі завжди виявлялися адекватними культурі, хоч і здебільшого незрозумілими до кінця своїм сучасникам, а то й нащадкам. Думається, що саме ця адекватність культурі й дає змогу вести розмову про його місце в європейському літературному контексті, його внесок у європейський цивілізаційний процес. Творча меншість (а до неї слід віднести Б.Шоу) ніколи не стане більшістю, але, хоч як це парадоксально звучить, цій (меншості) зусиль досить аби витворити новий тип героя (героїні).

На шляху до самої себе жінка, за Бернардом Шоу, має відкинути конформізм і приписи буржуазної моралі. Тут виникає, мабуть, одна із провідних темдраматурга – пошуки самої себе, своєї істини, морального вибору. Автор у підтексті п'єс закликає до "повної свободи", до відмови від усіляких забобонів моралі, радячи довірятись природності почуттів. Найперший обов'язок героїв, за драматургом, - жити вільно, тобто власним життям. Репрезентувати подану тезу допомагає героїня п'єси "Професія місіс Уоррен", Віві, яка у своєму мовленні чітко проводить межу між чужим(тобто місіс Уоррен) та своїм: "Це моїгроші за місяць. Мені їх надіслали на днях, як завжди. Я просто відіслала їх назад і попросила перевести їх на ваш рахунок, а квитанцію надіслати Вам. Тепер я сама буду себе утримувати. Я піду своєюдорогою, у мене буде своя справа і свої друзі. А у Вас своя дорога" [8, 76].

Loading...

 
 

Цікаве