WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (Пошукова робота) - Реферат

Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (Пошукова робота) - Реферат

псалми. Він досить часто не переповідає змісту псалмів, а використовує їх як відправний пункт для політичної інвективи. Українізуючи текст, він зберігає в ньому окремі слова і цілі церковнослов'янські звороти. І таким чином відомі народові кліше потрапляють у нове оточення, наповнюються новим змістом: треба і волю, і землю, і пісню повернути тим, у кого вони відібрані.
Давидові псалми, як згодом і слова пророків, дали Шевченкові великий запас високої, патетичної лексики й фразеології, що виходили з-під його пера як заклик до необхідності творення історії чистими руками переслідуваних сіячів правди. Не сприймаються як чужоземні слова древо, муж, воспою, благая, восхвалили, яко в притчу, ізбави, беззаконіє, творящий, доколі, а тим більше лексика, створена за церковнослов'янським зразком з українських або з українських і церковнослов'янських морфем; вона використовується у всій творчості поета: Окрадені, замучені, В путах умираєм (псалом 43) - Та не однаково мені, як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні її, окраденую збудять... (І, 383); довготерпеливий ("Осія. Глава XIV") - А бог куняє. Бо се було б диво, Щоб чути і бачить - і не покарать. Або вже аж надто довготерпеливий (II, 14), Вільно входять у Шевченкові твори, особливо громадянського спрямування, й усталені звороти, адаптовані під впливом псалмів: Встать на ката знову (псалом 43) - Одностайне стати На ворога лукавого (І, 337); І на злих моїх погляну Незлим моїм оком (псалом 53) - Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом (І, 354); Воцариться в дому тихім, В сім'ї тій великій (псалом 132) - В сім'ї вольній, новій (І, 354) і под.
Цікаво відзначити, що Шевченко вводив окремі церковнослов'янські слова в репрезентовану ним українську літературну мову для позначення абстрактних понять і діячів, причому в деяких випадках українські церковнослов'янізми, будучи спільними за походженням і змістом з російськими, відрізнялися від них формою, напр., верхотворець ("создатель", "творец"), криводушіє ("лицемерие"), оновленнє ("обновление"), провозвіститель ("провозвестник"), самодержавець ("самодержец"), своєволя ("своеволие"), споборник ("соратник"), судище ("судилище") і под. 1
1 Літописець Нестор. Українсько-російський словничок до Кобзаря Т.Г. Шевченка. - Херсон, 1917.
Очевидно, в свідомості Т. Шевченка панувало поняття про невіддільність українського і церковнослов'янського мовних джерел у мовному вихованні. Інакше важко було б пояснити, чому він використовує і українську і церковнослов'янську мови у своєму "Букварі южнорусскому" (СПб, 1861). Поняття про склади автор "Букваря" розкриває в шести "стихах", які є уривками перекладених ним "Давидових псалмів": "стих первий" - трохи змінений початок 132-го псалому, "стих другий" - кінець псалому 53-го, "стих третій" - кінець псалому 12-го, "стих четвертий" - уривок з псалому 93-го, "стих п'ятий" - завершення попереднього псалому, "стих шостий" - перша частина псалому 149-го. Чому поет подає уривки саме в такому порядку? Очевидно, це ще один доказ того, що канонічний текст був для нього лише загальнокультурною канвою для власної поетичної творчості.
На с. 7 "Букваря" повністю подається 132-й псалом у перекладі Т. Шевченка. Звичайно, відомі народові з церковної відправи слова поет лишає без перекладу. Це миро добровонне, тварям земнородним, братів благих; лишається, звичайно, й локальний колорит: роси Єрмонськії, гори Сіонськії.
Великий інтерес з погляду нормалізації української літературної мови становить Шевченкове переднє слово до наведених далі молитов: "Іісус Христос, син Божий святим духом, воплощенний од пречистої і пренепорочної діви Марії, научав людей баззаконних слову правди і любові, єдиному святому закону. Люди беззаконнії не няли віри єго іскреннему святому слову і розп'яли його на хресті меже разбойниками яко усобника і богохула. Апостоли, святії ученики його, рознесли по всій землі слово правди і любові і його святую молитву".
Привертає до себе увагу двічі повторене сполучення слово правди і любові. В оригінальних творах Шевченка виступають окремо слово правди і слово любові: І брат з братом обнялися І проговорили Слово тихої любові ("Єретик", І, 263); І слово правди понесли По всій невольничій землі Твої апостоли святії ("Неофіти", II, 268).
Отже, говорячи про мову Т. Шевченка як про народну, не можна плутати поняття народності і простонародності. Народність його мови в освоєнні всіх тих джерел, що живили духовний світ української літератури й культури в цілому, не можна не зважити на її зв'язки з європейською літературою і культурою. Прометей - один із вічних образів європейської поезії - у Шевченка став символом боротьби народів царської Росії за соціальне й національне визволення; у своїх творах поет згадував політичних діячів (Августа, Нерона), філософів (Сократа, Геракліта), поетів (Гомера, Вергілія, Горація, Овідія), порівнював своїх земляків - месників за кривду - з богами й героями Еллади й Риму. Одними з улюблених героїв, часто згадуваних Шевченком у "Журналі" і в російській художній прозі, були Телемон і Бавкіда з "Метаморфоз" Овідія; у російських поемах "Тризна" і "Слепая" відчувається його добре знайомство з байронівськими стилістичними і композиційними прийомами; творчість окремих європейських письменників (Р. Бернса, Альфреда де Віньї) сприяли утвердженню принципу народності в його творчості. Особливо близька йому була слов'янська поезія - як народна, так і професійна. У поемі "І мертвим, і живим..." він згадує чеського поета В. Ґанку, видатному діячеві чеського і словацького відродження П. Шафарикові присвячує поему "Єретик", замотивами відомих сербських пісень, виданих В. Караджичем, пише вірш "Подражаніє сербському", високо цінує польського поета А. Міцкевича (відчувається навіть певний настроєвий і стилістичний перегук між третьою частиною поеми польського письменника "Dziady" і поемою "Сон" Шевченка). Цікавою є й така деталь. Уже згадувалося про те, що покривджені Шевченкові героїні, яких нерідко горе доводило до божевілля, співають пісні з сороміцьким підтекстом. Чи не запозичений цей прийом у В. Шекспіра, якого так любив український поет? Адже й Офелія з "Гамлета", що збожеволіла після смерті батька, співає:
Устав юнак, убравсь будь-як
Та й двері відчиняв;
До себе дівчину впустив,
А жінку проводжав (В.Ш., 5, 86).
Своєрідний розгін в інтернаціональний поетичний контекст творчість Т. Шевченка взяла уже від самих її перших романтичних початків. На цьому етапі помічається близькість його в розробці народних баладних сюжетів з А. Міцкевичем, К. Махою, до певної міри з О. Пушкіним та І. Козловим. Треба відзначити, що фольклор усіх слов'янських народів виробив такі сюжетні лінії, як насильство матері над дочкою у виборі чоловіка, зрада юнака дівчині або дівчини юнакові, трагічна розв'язка любовної колізії через соціальну нерівність і под. На ґрунті цих сюжетів виростають такі метафори і порівняння, в яких самогубство стає актом перетворення людини в дерево (улюблений образ міфів усього світу), обернення її в міфічну істоту, скажімо, в русалку, співзвучність почувань людини і природи і под. Звідси випливає
Loading...

 
 

Цікаве