WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (Пошукова робота) - Реферат

Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (Пошукова робота) - Реферат

став одержувати дедалі більшу кількість безпосередніх фольклорних записів, він став сумніватися в достовірності ряду текстів цієї збірки 2. Очевидно, переоцінена сучасниками й історична достовірність подій, описуваних в "Истории Русов". І. Франко називав цей твір дуже пізнім і майже наскрізь фантастичним 3.
1 Айзеншток И. Неизданные письма Т.Г. Шевченко // Литературное наследство. - М. - Т. 19-21. - С. 567.
2 Драгоманов М., Антонович В. Исторические песни малорусского народа. - К., 1875. - Т. 1. 6. XVII-XXXII; Костомаров Н. Историческая поэзия и новые ее материалы. // Вестник Европы. - 1874. - № 12. - С. 573-629.
3 Франко І. Студії над українськими народними піснями // Зібр. творів: У 50 т. - К., 1986. - Т. 43. - С. 26.
Справді, цілий ряд документів, які наводяться в цьому політичному памфлеті, і за мовою і за стилем належить, очевидно, до пізніх фальсифікатів.
І. Франко скептично ставиться й до тих документів, якими ілюструються козацькі літописи кінця XVII - початку XVIII ст.: "Величко майже на кожнім кроці діяльності Хмельницького подає просторі листи та універсали, в яких аж надто пробивається стиль і тенденція радше мазепинщини, як Хмельниччини" 1.
1 Франко І. Студії над українськими народними піснями. - С. 62.
Уже йшлося про те, що з 1850 р. Шевченко просить своїх друзів, щоб вони прислали йому літописи С. Величка і Г. Кониського (тобто "Историю Русов", неправильно в той час авторизовану). Він їх одержав не пізніше 3 листопада 1854 р., оскільки дякує О. Бодянському: "Спасибі тобі ще раз за летописи, я їх уже напам'ять читаю. Оживає моя мала душа, читаючи їх! Спасибі тобі!" (VI, 92). Але якщо раніше сюжети його окремих творів збігалися з тими ідилічними картинами, які подавалися в "Истории Русов", то пізніше подібні мотиви в його творчості зникають зовсім. Так, початок його вірша "Ще як були ми козаками" (1847-1848) чи не повністю відповідав поетичній тональності початку "Истории Русов":
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата (11, 33).
Цей же мотив повторюється в поезії "Буває, в неволі іноді згадаю..." (1850 р.):
- Не знаю, як тепер ляхи живуть
З своїми вольними братами?
А ми браталися з ляхами!
А ж поки третій Сигизмонд
З проклятими його ксьондзами
Не роз'єднали нас... (II, 233).
Очевидно, давніми спогадами про "Историю Русов" навіяні й поезії "Чернець", "Хустина", що потім були конкретизовані, виправлені після повторного читання. Відголоски цієї ж теми відчуваються в поемі "Швачка", у віршах "Ой чого ти почорніло...", "У неділеньку святую", "Заступила чорна хмара". Усі вони були написані у 1848 р., тобто ще до повторного знайомства Т.Г. Шевченка з "Историей Русов" і козацькими літописами. Після 1845 р., тобто після прочитання історичних джерел, поет до вітчизняної історичної тематики не повертається, отже, немає підстав для твердження, нібито мова козацьких літописів кардинально позначилася на його мовно-образних засобах. Основою історичної лексики у творах поета є все ж таки народна пісня й дума, яка, проте, не була відгороджена стіною нерозуміння від староукраїнської поезії.
Особливе місце в лексиці і фразеології Т. Шевченка посідають церковнослов'янізми, що в сучасних дослідженнях не розглядаються як окремий лексичний шар, відмінний від давньоруського і староукраїнського.
Церковнослов'янська мова приходила до українського селянина різними шляхами: через церкву, через колядки і щедрівки, через культову книгу; в Україні, як і в Росії, церква тримала в своїх руках і розум і душу селянина. Не так багато книжок для читання було в нього. Якщо й удавалось йому здобути початкову освіту, то і підручником, і вчителем життя був для нього псалтир (скільки разів, бувши школярем, малий Тарас читав його над померлими!), або ще четьї-мінеї. Барвиста поетика псалмів, їхня малозрозуміла, таємнича лексика відкладалися в свідомості своєрідними кліше, які відбивалися і в мові сільського грамотія. Псалтирем оборонялися від сил зла, у ньому шукала захисту принижена душа.
Різдво і Новий рік не обходилися без колядки й щедрівки. Багато з них перегукувалися з веснянками, купальськими піснями, але в основі багатьох колядок все ж таки лежав відомий євангельський сюжет про народження Ісуса Христа, про трьох царів і трьох пастухів, які привітали Діву Марію з новонародженим, про звірство царя Ірода, який, прагнучи знищити немовля з царського коліна, наказав вирізати всіх новонароджених дітей. Оскільки подібні сюжети народ знав у їх церковнослов'янському оформленні, багато церковнослов'янських слів або й цілі церковнослов'янські речення потрапляли в колядки, напр.:
От, прекрасний граде Вихліїме!
Отверзи врата їдема (К. Зв., 219);
Царіє! Вдарте во струни,
Возіграйте, князі во труби!
Христос раждається - славіте,
Язици, розумійте,
Яко c нами Бог (К. Зв., 220).
Нерідко траплялися випадки, коли церковнослов'янське слово в народній колядці змінювалося до невпізнання. Тільки за змістом можна здогадатися, що усла (вусла) - це гуслі:
Вдарте в усла сьміло (К. Зв., 220);
Прийми вусла, Давиде (220).
Бувають і такі загадки, суть яких з'ясовується тільки при старанному текстологічному аналізі, напр.: От лошоті мордо скоті (К. Зв., 239), тобто Бог во плоті между скоті; Злута, лима, смирно воздаймо (239), тобто Злато, ливон, смирну воздаймо; Пастерія на смиренно тайно (240), тобто Пастирії на свирілі поють. Аг. Кримський зауважував, "що церковнослов'янізми наших колядок стають для розуміння новітніх колядників усе важчими і важчими, а через те навіть і чисто українські стихи в колядках обертаються в щосьпокалічене, аж безглузде. Та от і відомая "нова рада" перевернулася в якусь "навереду" (№ 43); а ще замість "Богъ на землю сниде" співають "бо на землю сніг іде" (№ 46) (236). Але це йдеться вже про колядників 20-х років XX ст. Що ж до Шевченкових сучасників, то вони переважну більшість церковнослов'янських слів розуміли, що давало їм можливість спонтанно творити свої варіанти колядок. Варто також згадати, що вихідним матеріалом різдвяних пісень були й давньоукраїнські художні твори, зокрема різдвяні шкільні драми. Ось типовий приклад "ВЂрши воскресению Христову", яка, безперечно, давала текстовий матеріал для варіювання колядок:
Христосъ воскресъ нинЂ!
ВЂрте мнЂ, малой дитинЂ,
Бо я билъ во ЯрусалимЂ рано,,
И тамъ мЂнЂ сіє повЂдано (УП, 316).
Отже, колядка, змикаючись із індивідуальною художньою творчістю, вбирала в себе нові церковнослов'янізми, хоч, звичайно, в переважній більшості випадків вона творилася за законами українського фольклору і з того ж мовного матеріалу:
Народився Ісус Христос, народивсь,
Которий нам небо й землю просвітив.
На Ордані тихо вода стояла,
Там Причиста свого сина купала (К. Зв., 222).
Таким чином, використанню Шевченком церковнослов'янізмів передувала тривала фольклорна традиція.
Джерелом поетичного узагальнення історичного досвіду боротьби зі злом стали для Шевченка Давидові
Loading...

 
 

Цікаве