WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (Пошукова робота) - Реферат

Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (Пошукова робота) - Реферат

наставляти, вспом'янути -згадати, глава -голова, гласити -казати -мовити - говорити - глаголити - белькотати, давно - во время оно, днедавній - старий - ветхий - древній і под.
Поезія Т. Шевченка - це пристрасна проповідь добра, очищення, пробудження людського в кожній душі. Власне, боротьба добра із злом є основою будь-якого художнього твору. Але в кожній національній поезії, більше того, у кожного по-справжньому оригінального поета є властиве тільки йому коло слів - їх ще звуть ключовими, - з якими асоціюються сили добра і зла. У Т. Шевченка добро виступає в образах матері й дитини, Христа і його апостолів, зло - у личині дурості, що не минає ні вбогих, ні багатих, але найбільш виразно виявляє себе в насильстві і руйнуванні.
Серед слів, що уособлюють добро - мати, дівчина, дитя. Мати - це і символ життя, і добробуту, і сімейного затишку, і людяності, і свідомого сприйняття світу; але це ще й символ народження добра, справедливості, братерства; це й рідний край, Україна, яка разом з тим асоціюється з удовою.
Особливо виразною є пара мати - син, оскільки вона передає не тільки кровний зв'язок, але й символізує найвищу справедливість: Мати Божа - Ісус Христос. Порівняймо семантичний діапазон цієї пари у поетичних контекстах: Породила мати сина В зеленій діброві (І, 230); Перед нею помолюся Мов перед образом святим Тієї матері святої, Що в мир наш Бога принесла... (II, 194). Образ Христа, в свою чергу, виступає в оточенні його послідовників - апостолів. Це вони несуть у світ, між люди, слово правди і являють собою зразок братерства. Отже, коло улюблених слів поповнюють апостол, благовіститель, праведний, святий, правда, воля, брат, братерство, брататися, браття, братній, напр: Твоя дитина... Не неофіт новий, А апостол великого Христового слова (II, 274); Іван пішов собі в пустиню, А твій меж люди, А за ним, за сином праведним своїм І ти пішла (II, 321); І никли гордії владики Перед святим його хрестом (II, 462. В); Дитина б тая виростала Без матері, і ми б не знали Святої волі на землі - Святої правди (II, 490. В); І тихнуть Божії слова, І в келії, неначе в Січі, Братерство славне ожива (II, 37).
Цікаво відзначити, що зовсім інші асоціації викликає поєднання слів мати - дочка. Ця пара скоріше включається в семантичне поле обмеженої волі, навіть насильства. Пригадайте: Сама хоче мене мати В землю заховати (І, 60); Якби знала Матуся горенько твоє, Чи оддала б за генерала Дитя єдинеє своє? (II, 222); Мене мати хоче дати за старого заміж (І, 51); Скажу йому: - Сватай мене Або отчепися... Бо як мені у матері... То лучше топиться (II, 149).
Досить виразне, - хоч і не таке чільне, як мати - син, займає в образній системі Т. Шевченка поєднання батько - син. Воно знаменує зв'язок поколінь, відповідальність батьків за суспільну свідомість дітей. Напр.: Нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись (І, 150. П); Не заріже батько сина, Своєї дитини, За честь, славу, за братерство, За волю Вкраїни (І, 196); Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучше, як батьки ходили. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з них, бувало, й лій топили (І, 253). І чого в Шевченка зовсім немає - це зіставлення Бог - отець, Саваоф - Христос. Для Божої матері, як ми бачили, він син, улюблене дитя, для Бога ж отця він не існує, духовного зв'язку між ними немає. Отже, не в тому справа, що "Шевченко кидавсь од безбожних викликів до віри в суд Божий" 1, а в неприйнятті поетом Бога як втілення насильства.
Мати й син, брати, батько і син - усе це члени сім'ї, основа суспільності. Сім'я (сем'я) - це також одне з улюблених Шевченкових слів. Воно вживається і в прямому значенні (Сім'я вечеря коло хати - І, 390), але значно частіше в переносному як символ єдності людей: Отак німота запалила Велику хату І сім'ю, Сім'ю слов'ян роз'єдинила (І, 262); І мене в сем'ї великій, В сем'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом (І, 268).
Об'єктом поетового співчуття постійно виступають сирота й удова. Ці слова символізують усіх скривджених, покинутих людьми й долею, упосліджених. Як зауважив Р. Гром'як, "в поетичному контексті "сирота" має полісемантичне навантаження: сирота - людина без батьків; сиротами виступають батьки, що втратили дітей; сиротою - є і дівчина, зраджена юнаком чи надовго розлучена з ним" 2. Навколо слів сирота і вдова виростають великі словотвірні гнізда: сирітка, сиріточка, сирітський, сиротина, сиротити; вдівонька, вдовенко/удовенко, вдовин/удовин, вдовиця/удовиця, вдовиченко, вдовівна/удовівна. Вони ж "притягають" до себе помітну кількість епітетів: сирота - убогий, багатий, сірома, сивий, старий, молодий, малий, сліпий, щасливий,безталанний 3; вдова/удова - убога, стара, безталанна, окрадена, сердешная, молодая/младая, небога, сиротина 4.
1 Драгоманов М.П. Шевченко, українофіли і соціалізм // Літературно-публіцистичні праці: В 2-х томах. - К., 1970. - Т. 2,- С. 48.
2 Гром'як Р. До діалектики класового і загальнолюдського, національного й інтернаціонального в поезії Т. Шевченка // Збірник праць 27-ї наукової Шевченківської конференції. - С. 28.
3 Ващенко В.С. Епітети поетичної мови Т.Г. Шевченка. Словник-покажчик. - Дніпропетровськ, 1982. - С. 37.
4 Там же. - С. 9.
Найулюбленішим прислівником T. Шевченка є тихо - він уживається ПО разів і має багату семантику: тихо - це "неголосно", "повільно", "неспішно", "безшумно", "безтурботно", "мирно", "непомітно", "ласкаво", "слабо" та ін., напр.: Тихо задзвонили у Києві (II, 66); Крізь верби сонечко сідає і тихо гасне (II, 242); Опівночі брама тобі Тихо одчинилась (II, 464. В); Ми в раї пекло розвели... З братами тихо живемо, Лани братами оремо і їх сльозами поливаєм (II, 230); І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечірній Тихо засіяє (І, 336).
Положення про те, що українська мова має право на входження в коло слов'янських літературних мов, обстоюване вченими І.І. Срезневським, М.О. Максимовичем та ін., було практично доведене поетичним талантом Шевченка. Як зазначив І. Франко, "ся маленька книжечка ("Кобзар" 1840 р. - В.Р.) відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову 1. Процес творення української культури набув нового, тепер уже необоротного розмаху. На його традиціях виросла нова генерація письменників, що принесла славу українській літературі: М. Коцюбинський, Леся Українка, І. Франко, П. Грабовський, Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький та ін. їхня творчість базувалася також на спадщині послідовників Т. Шевченка, які з'явилися по обидва береги Дніпра уже за його життя. Мова поета на перший погляд вражає своєю простотою й народністю. Але, як доводить увесь попередній її розгляд, ця простота позірна, її досягнуто шляхом глибокого проникнення в поетичну свідомість народу. Як справедливо відзначив Ю. Шевельов, "Шевченко віддається сміливим стилістичним експериментам" 2.
1 Франка І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року. - Львів, 1910. - С. 107.
2 Шевельов Ю. Вступна стаття до книжки: Потебня
Loading...

 
 

Цікаве