WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (Пошукова робота) - Реферат

Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (Пошукова робота) - Реферат

"в українській мові створив чи, краще сказати, знайшов такі форми, яких до нього ніхто й не передчував... У його віршах наша мова зробила великий поступ, що його звичайно робить спільними зусиллями народ та ще й упродовж довгого часу".
Зв'язок з художньою літературою забезпечується постійним зверненням до класичної белетристики. Наприклад, Т.Г. Шевченко в листі до А.І. Лизогуба від 22.10.1848 р. порівнює себе із солдатом з твору Г. Квітки-Основ'яненка "Солдатський портрет": "І я теперо точнісінький, як той москаль, що змальовав Кузьма Трохимович панові, що дуже кохався в огородах" (VI, 39). І все ж таких ремінісценцій небагато. Частіше поет звертається до уснонародної поетичної творчості - і української, і російської. Наприклад.: "Я думав, що ви давно вже в Москві сумуєте, аж бачу, що ви тепер по Михайловій горі походжаєте, на сині гори поглядаєте, з Дніпром розмовляєте, та й мене, сірому одинокого, на чужині не забуваєте" (VI, 186); "Завтра попливу вверх по матушке по Волге, а поки що цілую тебе, твою стару і твоїх діточок" (VI, 145).
Значно частіше в листах Т. Шевченка можна знайти перегук із його власними поезіями. Початок їх покладений листами із заслання. Приблизно тоді, коли поет написав "Караюсь, мучуся... але не каюсь!" (II, 32), цей же мотив прозвучав і в листі до А.І. Лизогуба від 11.12.1847 р.: "Бодай і ворогові моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь" (VI, 41). Ця ж нота чується і в листі до О.М. Бодянського від 03.01.1850 р.: "Не знаю, чи карався ще хтось на сім світі так, як я тепер караюсь" (VI, 58). І в листах, і в поезіях періоду заслання киргизький степ порівнюється з незамкнутою тюрмою:
Боже милий!
Чи довго буде ще мені
В оцій незамкнутій тюрмі,
Понад оцим нікчемним морем
Нудити світом? (II, 109).
Порівняймо образ тюрми як символу заслання в листі до М.М. Лазаревського від 14.08.1857 р.: "2 августа я вирвався з своєї тюрми, а 5 августа гуляв уже по славному городу Астрахані" (VI, 144). Що ж до нікчемного моря, то, хоч воно в часи Т. Шевченка ще не було доведене до нинішнього жалюгідного стану, але саме так характеризує його поет у багатьох листах: до А.І. Лизогуба від 07.03.1848 р.: "...а може доведеться рік або й другий простерегти нікчемне оте море" (VI, 49); до А.І. Лизогуба від 09.05.1848 р.: "Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське" (VI, 51).
У неволі скрізь погано. Мабуть, тому Т. Шевченко так не подобаються казахські степи (у нього скрізь киргизькі):
Кругом тебе простяглася
Трупом бездиханним
Помарнілая пустиня,
Кинутая богом (II, 209);
А тут бур'ян, піски,..
І хоч би насміх де могила
О давнім давні говорила (II, 46).
До характеристики киргизького степу він часто звертається і в листах, писаних як по-українському, так і по-російському: до О.М. Бодянського (03.01.1850): "Перейшов я пішки двічі всю киргизьку степ аж до Аральського моря - плавав по йому два літа, господи, яке погане! аж бридко згадувать! не те що розказувать добрим людям" (VI, 57); до С.С. Гулака-Артемовського (01.07.1852): "А это укрепление, да ведомо тебе будет, лежит на северо-восточном берегу Каспийского моря, в Киргизской пустыне. Настоящая пустыня! песок да камень; хоть бы травка, хоть бы деревцо - ничего нет! (VI, 65). Туга за рідним краєм, за його пейзажами виразно чується і у вірші "А.О. Козачковському", і пізнішому за часом листі до нього. Пор.:
І згадую Україну,
І згадать боюся.
І там степи і тут степи,
Та тут не такії, -
Руді, руді, аж червоні,
А там голубії,
Зеленії, мережані
Нивами, ланами,
Високими могилами,
Темними лугами (II, 46);
до А.О. Козачковського (14.04.54): "Мені тепер здається, що й раю кращого на тім світі не буде, як ті Андруші, а вам то може навіть остило дивитися і на сині Трахтемирівські гори" (VI, 86).
Негодована, ненагодована дитина - один з улюблених поетичних образів Т. Шевченка: серце плаче і не спить, мов негодована дитина; царі цькують ненагодовану волю і под. До цього ж образу звертається поет і в листі до А.І. Лизогуба від 07.03.1848 р.: "Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши подарунок твій щирий" (VI, 49).
Перегук поетичних творів і епістолярії свідчить про постійну роботу творчої уяви Т. Шевченка. Листи наповнюються метафорами і порівняннями, окремі їх рядки звучать як поезії в прозі: до М.М. Лазаревського (20.12.1847): "Отже так зо мною трапилося, спершу я сміливо заглянув лихові в очі. І думав, що то була сила волі над собою, аж ні, то була гордость сліпая. Я не розглядів дна тієї бездни, в котру впав. А тепер, як розглядів, то душа моя убогая розсипалась, мов пилина перед лицем вітра" (VI, 42); до Я.Г. Кухаренка (05.06.1857): "...Я сам думав, що вже зледащів, захолонув у неволі, аж бачу - ні. Нікому тілько було огню положить під моє горем недобите старе серце. А ти, друже мій, догадався, взяв та й підкинув того святого огню. Спасибітобі, друже мій єдиний" (VI, 139); до М.С. Щепкіна (12.11.1857): "Якби-то нам побачитися, якби-то нам хоч часиночку подивитися один на одного, хоч годиночку поговорить з тобою, друже мій єдиний! Я ожив би, напоїв би своє серце твоїми тихими речами, неначе живучою водою" (VI, 152). Та не тільки ліричний струмінь вимагає від автора листів багатої метафорики. Звучить у них і сатиричне слово, яке теж одягається в образне вбрання. Так, у відповідь на пропозицію М.О. Максимовича подати якісь твори до слав'янофільської газети-тижневика "Парус", Т. Шевченко в листі-відповіді від 22.11.1858 р. пише: "Не доведеться мені давать під парус свої вірші і того ради, що парус сей надуває заступник вельможного пана, любителя березової каші (йдеться про кн. В.О. Черкаського, який обстоював корисність застосування до селян тілесних покарань. - В.Р.). Може воно так і треба московській натурі" (VI, 186).
Цікавим є топонімікон Т. Шевченка. Поет зв'язує воєдино давнє й сьогоденне, свою Вітчизну з близькими й далекими землями. Україна постає в іменах Києва, Чернігова, Львова, Харкова, Черкас, Полтави, Чигирина, Почаєва, Суботова, Батурина та інших міст по обох берегах Дніпра аж до Дунаю. А ось шляхи, що єднають різні частини України: Чорний шлях виходив од Дніпра. І біг через степи Запорізькі через воєводства Київське, Подільське і Волинське - на Червону Русь до Львова (І, 148). Цей простір заповнений десятками назв сіл і містечок: Андруші, Байбузи, Балта, Бихів, Борозна, Борисполь, Будища, Вишгород, Гирівка, Гоноратка, Гончарівка і т. д. Звідти перекидає Т. Шевченко історичні мости на північ - до Москви, Петербурга, Полоцька, Балахни, на північний схід і схід - до Нижнього Новгорода, Гур'єва, Астрахані, Аральського моря, Байкалу, на північний захід - до Вільни, на захід - до Варшави, Праги, Дрездена, Дюсельдррфа, Парижа, на південний захід - до Бесарабії і далі на Балкани і на південь - у Крим до Бахчисарая і через Босфор до Афін 1. Але на першому місці за вживаністю у творах Шевченка, як це докладно вивів М. Фененко, була Україна, Дніпро, Київ. Уже в поемі "Гайдамаки" Україна згадана 36 разів 2. За дев'ять років (1838-1847 рр.) від
Loading...

 
 

Цікаве