WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (Пошукова робота) - Реферат

Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (Пошукова робота) - Реферат

закономірний перегук ідей і образів А. Міцкевича і Т. Шевченка. Як відзначають дослідники, на образи і прийоми його балад "діє "магнітне поле" романтичного світосприймання, пройнятого, проте, соціальним змістом, що визначає характер художнього конфлікту" 1. Г. Нудьга налічує у Шевченка близько двадцяти балад 2.
Якою мірою творчість українських, російських, польських, чеських та інших поетів-романтиків, що розвивали фольклорні мотиви, була оригінальною? Чи не позначалися в ній взаємні впливи? Коли й позначалися, то лише тією мірою, якою їх відбивала народна, фольклорна поезія 3. При наявності спільних сюжетів їх різнили і національний колорит, і система поетичних образів. Мав, звичайно, рацію О. Колесса, коли писав: "Не єсть се доказом великої самостійності якогось поета, коли в його творах не добачуємо ніяких слідів знаної йому літератури, так, як із другого боку, існування таких слідів не свідчить знов про велику залежність даного автора. Часто буває якраз навпаки" 4.
Із приміток Бр. Залеського до листів Т. Шевченка довідуємося, що український поет був добре знайомий з творчістю А. Міцкевича і багато його творів знав напам'ять 5.
1 Пилип'юк О. Художній світ ранніх балад Т.Г. Шевченка // Збірник праць 27-ої наукової Шевченківської конференції. - С. 98.
2 Нудьга Г.А. Українська балада. - К., 1970. - С. 107-108.
3 Русанівський М. О. Шевченко і українська література першої половини XIX ст. // Наук. зап. Київ. ун-ту. Зб. філол. ф-ту. - К. - Т. 1. - 1939.
4 Колесса О. Шевченко і Міцкевич. - Львів, 1894. - С. XXIII.
5 Там же. - С. 3.
Очевидно, він захоплювався творчістю А. Міцкевича ще в час свого перебування у Вільні. Сюжетна спільність і образна подібність упадають в очі при порівнянні балади А. Міцкевича "Ucieczka" і Шевченкової "Тополі". Правда, цей сюжет - приневолення матір'ю дочки вийти заміж за нелюба - ще раніше розробляв у німецькій поезії "бурі і натиску" Г.А. Бюргер (балада "Ленора") і в російській А. Жуковський (балади "Людмила" і "Світлана"). І в польського і в українського поетів наявна та сама психологічна деталь: дівчина ладна скоріше лягти в могилу, ніж вийти заміж за нелюбого або почути звістку про смерть коханого. Пор.:
"- Nie powioz? do o?tarza,
Powioz? mi? do cm?tarza,
A po?ciel? chyba w trumnie,
Ja umr?, gdy on nie ?yje!
Ciebie, matko, ?al zabije"
(Mc., /, 10$);
- Не хочу я панувати,
Не піду я, мамо!
Рушниками, що придбала,
Спусти мене в яму.
Нехай попи заспівають,
А дружки заплачуть, -
Легше, мамо, в труні лежать,
Ніж його побачить (І, 50).
Психологічний мотив в обох поетів той самий, але настільки різна лексична реалізація образів! У А. Міцкевича протиставляються вівтар як символ вінчання і цвинтар як символ смерті. У Т.Г. Шевченка змальовано обряд поховання дівчини: вишиті рушники, що супроводжують обряд сватання, використовуються і в обряді поховання; весільні співи дружок замінює спів церковного причту.
Відчувається близька сюжетна залежність між "Рибкою" А. Міцкевича, "Русалкою" О. Пушкіна, "Русалкою" Т. Шевченка і віддалена - з його "Причинною". У Пушкіна й Міцкевича обманута князем (паном) дівчина топиться, стає русалкою (рибкою), але вигодовує своє дитя і мститься кривдникові. У Шевченка в "Русалці" дівчина топить свою дочку, згодом русалки топлять її саму; у "Причинній" же русалки зненацька нападають на дівчину, гублять її, а це стає причиною смерті і її коханого. Але якщо балада А. Міцкевича повністю витримана в романтичному дусі, то в мові О. Пушкіна і Т. Шевченка виявляється прагнення до реалізму, співи русалок передані в дусі народних пісень:
Что, сестрицы? в поле чистом
Не догнать ли их скорей?
Плеском, хохотом и свистом
Не пугнуть ли их коней? (II, 258);
- Чи всі ви тута? - кличе мати.
Ходім шукати вечерять.
Пограємось, погуляймо
Та пісеньку заспіваймо:
Ух! Ух!
Солом'яний дух, дух! (І, 5).
У романтичній поезії поширені численні персоніфікації. Як і в О. Пушкіна, А. Міцкевича, К. Махи та інших, у Т. Шевченка блідий місяць виглядав, сичі перекликались, думка каже, вітер ліг біля моря одпочить, пішов шелест, думка говорить, доля ходить полем, серце нудить світом, засне долина, соловейко задріма, рука гуляє, сонце гляне, верба сміється, нехай усміхнеться сонце, з вітром могила в степу розмовляє, калина плаче, сіло сонце та ін. Ця особливість не тільки не зникне з пізніших, реалістичних поезій Шевченка, а навпаки ще більше розів'ється і закріпиться в них. Тут, як і раніше, на синє небо виходить зоря; хатки біленькі виглядають; Дніпро з лугами виграває; І Трахтемиров геть горою нечепурні свої хатки розкидав з долею лихою; хмари звеселіли; І соловейко на калині [...] святого Бога вихваляв; місяць хмарою повивсь; завив з дзвіниці великий дзвін; І болящеє, побитеє серце стрепенеться; Од споконвіку і донині ховалась од людей пустиня; А воля в гостях упилась; Поки живе надія в хаті, Нехай живе, не виганяй; Нудьга, печаль і сором душу оступили і т. ін. Іноді метафора навіть набуває певної сюжетності, як наприклад:
І море ревнуло Босфорову мову,
У Лиман погнало, а Лиман Дніпрові
Тую журбу-мову на хвилі подав (І, 199).
На зламі романтизму і реалізму посуворішала муза нашого поета. Його творча палітра лишилася такою ж багатою, та разом з тим у ній з'явилося більше напівтонів, а піднесені слова розбавилися зниженими, такими, що досі були позаприйнятими естетичними критеріями. Що лишилось назавжди - це абстрактна загальнокультурна лексика, яка єднала творчість слов'янських поетів з прийнятим у європейський поезії лексиконом Д. Байрона, А. де Віньї, А. Мюссе, Й.-Х. Гельдерлінка, А. Шеньє, П. Шеллі та ін. Серед слів, що прийшли з західноєвропейських мов, треба назвати такі, як автодафе, арена, армія, банкір, барон, вальс, гвардія, герольд, гетера, гімн, догмат, драма, елегія, епілог, інтродукція, епопея, інститут, інвалід, кардинал, кастрат, катакомби, колега, лазарет, леопард, маркіз, маг, муза, неофіт, німфа, оригінал, оргія, плебей, сенат, сфінкс, цитадель та ін.
Однією з обов'язкових умов розширення функцій народнорозмовної мови є виведення її за рамки побутового вживання, розширення її інформативних функцій, перетворення на універсальний засіб самовираження народу. Мабуть, цим пояснюється постійне прагнення Т. Шевченка листуватися зі своїми земляками, особливо з селянами, по-українськи.
Треба відзначити, що у першій половині XIX ст. листування українською мовою, як і літературно-оповідна проза, мали на собі відбиток стилізації під простацьку, "мужичу" мову. Шевченко переборює цей стиль, зберігаючи його поодинокі елементи тільки в листах до старших людей. Услід геніальному поетові України пішли Марко Вовчок, П. Куліш, в епістолярії яких вироблялися початки української публіцистичної і наукової мови.
Уже в часи Т. Шевченка починає розвиватися українська преса. В 1838 р. Є. Гребінка задумав видавати чотири рази на рік літературний додаток українською мовою до російськомовного петербурзького журналу "Отечественные записки". У цьому додатку мали побачити світ і перші Шевченкові твори. Проте з невідомих
Loading...

 
 

Цікаве