WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Просторовий код фразем - Реферат

Просторовий код фразем - Реферат

В українських чумацьких, козацьких і заробітчанських піснях вислів далека дорога у значенні "подорож" пов'язується з розлукою: проводжає в далеку дорогу мати сина [22, 209], прощається з дівчиною, ідучи у велику дорогу, хлопець [23, 248] тощо. Асоціація дороги з майбутньою довгою розлукою привносить у семантику ФО доріженька пахне, шлях-доріженькапахне, мандрівочка пахне, доріженьку чують конотацію тривожного очікування.

Переважна більшість основних фаз та комплексів дій, з яких складається шлях як подійний цикл, в українській мові описується дієслівними фразеологізованими словосполученнями. Характерні дієслова, що сполучаються з іменниковим компонентом дорога – проводжати, посилати, поїхати, від'їжджати, покидати, прощатися, розлучатися та ін. Висока частота вживання подібних виразів у мовленні надає їм шаблонності, дещо стираючи емоційно-експресивні грані семантики.Серед фразем, у які втілюється ідея руху (концепт шлях реалізується як подія), яскравою метафоричною образністю відзначенні ФО верстати (простувати) путь (дорогу, шлях) – "прямувати куди-небудь" [25, 73], держати путь – "рухатися в певному напрямі, прямувати кудись"[25, 227], гаптувати стежку – "простувати, прямувати" [25, 169]. Зіставлення імпліцитних нюансів конотативного змісту показує, що в перших двох виразах рух суб'єктів передбачає певний маршрут і, можливо, певний пункт призначення, у той час як вислів гаптувати стежку тлумачить рух взагалі, без чітко визначеного напрямку.

З певною умовністю до семантичного підполя "шлях як подія" можна віднести ФО топтати (протоптувати ) стежку – 1."залицятися до кого-небудь, вчащати до когось",2. куди, до кого-чого "часто ходити куди-небудь, бувати десь" [25, 890]. Вираз постав на основі фрейму: "хтось часто десь буває з якоюсь метою", де шлях (стежка) асоціюється із втіленням задуму. Метафорична образність ФО топтати стежку підсвічена фольклорними обертонами ліричності, чистоти намірів суб'єкта (хоч його наполегливість може бути не завжди бажаною) тощо. Вони обумовлені народнопоетичною символікою дороги (стежки) як заміжжя до дівчини, дороги до молодої або розриву, розлуки закоханих. Пор. також символічне значення дороги, на якій можна заблукати, згубитися, тобто "вийти заміж": Давай, мати, вечеряти, Бо не будем ночувати. Ніченька темнесенькая, Доріженька далекая. Щоб з дороги не зблудити, Молодої не згубити, Як згубиться, то знайдеться, А вже назад не вернеться [10, 91]. Таким чином, глибина культурно-історичного контексту виступає найкращім проявником імпліцитних елементів конотації ФО.

Як зазначає С.Єрмоленко, у ряду синонімічних висловів любити когось, ходити до когось народнопісенна мова має традицію вживання звороту топтатистежечку: Ти думаєш, дівчинонько, що я тебе не люблю. Гей, я до тебе щовечора чорну стежечку топчу [10, 100]. Від загальномовного значення "часто ходити", наявного так само в пісенних текстах, до властивого народнопісенним контекстам значення "кохати" – така амплітуда семантичного варіювання усталеного звороту. Тобто загальномовна фразеолотія обростає новими значеннями в мові народної пісні [7, 109-110]. Так ФО дорога (стежка) терном (ожиною, кропивою і т.ін.)поросла (заросла) чия, куди, дороги терном заростають, шлях заріс(позаростав) терном (тернами), нар-поет.– "неможливо піти, поїхати куди-небудь чи досягти чогось бажаного" [25, 966] у народних піснях набули конотації забуття, суму, втрати кохання, життєвих труднощів узагалі, пор.: Ой давно-давно я у батька була. Вже й тая стежечка терном заросла [9, 195].

Наведена вище словникова дефініція, як нам здається, не розкриває всіх важливих нюансів семантики цих ФО й потребує доповнення визначенням "не любити, забувати". До того ж поряд із фразеологізмом дорога (стежка) терном(ожиною,кропивою і т.ін.) поросла (заросла) чия, куди необхідна також позначка нар-поет., яка б указувала на джерело його походження й функціонування, стилістичну навантаженість, адже у відповідних фольклорних формулах компоненти шлях, дорога, стежка цілком рівноправні.

Висока продуктивність етноконцепту шлях у народних фразеологізмах (resp засобах вторинної номінації) спричинила відчутний його відхід від природної сфери, де він представляє синтез ідей простору й руху, наближення до сфери ментальної, пов'язаної із смисловими й функціональними ознаками таких семантичних підполів, як "шлях у сфері доцільної діяльності людини" і "шлях як життєвий цикл" [13, 17].

Ідея шляху як лінії поведінки, засобу дії, способу досягнення певної мети імпліцитно відбита в семантиці багатьох українських фразем, як-от: мати своюстежку (свій шлях) у чому і без додатка –"виявляти свої здібності, нахили, власну особистість (у житті, роботі, творчості і т.ін.); бути оригінальним, не схожим на інших" [25, 475], прокладати (пробивати) шлях (шляхи, дороги,стежку, рідко путь) кому і без додатка – 1."бути зачинателем, провідником чого-небудь", 2. собі "здобувати визнання у кого-небудь, поширюватися; добиватися певних успіхів у житті, утверджуватися" [25, 707], іти своєюдорогою – "діяти самостійно, незалежно, не піддаючись чужому впливові" [25, 355] та ін.

Оскільки в народній уяві шлях – це "символ складного, нелегкого життя, розлуки з домівкою; поведінки", "постійна й невід'ємна ознака його – многотрудність, складність, небезпечність", а кінцевою його метою є добуття найбільших сакральних цінностей світу, для чого обов'язково треба чинити добро і навіть здійснити подвиг [11, 142], правильно визначити його і здолати з гідністю здатні тільки добрі, позитивні люди. Отже, конотація наведених фразем виразно меліоративна. І навпаки, іти второваними (протертими,протоптаними стежками) – "діяти так, як хтось раніше діяв, наслідувати дії, вчинки, погляди і т.ін своїх попередників" [25, 356] може кожний, нічим не визначний суб'єкт, так само як і на стежку чию спасти – "піти по чиїй доріжці" [15, IV, 201] або іти шляхом (по лінії, лінією) найменшого опору – "дійти, уникаючи будь-яких труднощів, перешкод" [25, 356], тому емоційно-оцінний зміст цих ФО іронічно-знижений.

Як правило, семантика оцінки фразем представлена імпліцитно, але пейоративність виразів штовхати на шлях чого – "спонукати до чого-небудь (перев. негативного) [25, 968], збити (зводити) з пуття кого – "морально псувати, підбурювати на негідні вчинки" [25, 324], без пуття –"даремно, марно, не так як слід" [25, 723] та ін. чітко експлікована вже в самих словникових дефініціях.

Застаріла "унікальна" лексема пуття зараз вживається лише у складі фразеологізмів: до пуття [25, 723], доводити до пуття [25, 256], доходити допуття [25, 267], ні до пуття ні до ладу [25, 723], не буде пуття (добра) з кого-чого [25, 61], збитися з пуття [25, 324], з пуття (з кругу ) спитися [25, 848], наставляти (наводити) на [добре] пуття [25, 534] – усьго 10 виразів. У Б.Грінченка читаємо: "пуття – спочатку: путь, дорога, але вживається лише у переносному значенні: толк, користь" [15, Ш, 502]. Оскільки печать архаїчності лежить на всіх ідіомах із цим компонентом, мовець змушений докладати додаткові зусилля для усвідомлення їхнього актуального значення, унаслідок чого підвищується емоційно-конотативний потенціал стійких висловів, ступінь їх впливовості у висловлюваннях.

Осмислення життя як шляху, дороги, путі в мовній картині світу українця представлене метафорою життєвий шлях. Характерним є уявлення, що це насамперед – низка труднощів, злигоднів, втрат, жертв, яке сформувалося під впливом християнської концепції земного життя на противагу вічному життю. Воно відбите в конотації фразем дорога, вкрита (устелена) теренами (кропивою, травою і т.ін.) – "великі труднощі, злигодні, страждання в чиєму-небудь житті, тяжко комусь у житті" [25, 263], шлях устелений терном,тернистий шлях – "важке, складне з труднощами, стражданнями життя "[25, 966]. Експресивно-емоційне значення цих ФО створюється компонентами шлях(дорога) як символом життя, долі й терен як символом страждань, жертви Ісуса Христа в ім'я спокутування людських гріхів, підкріплюється асоціацією болю, який завдається цією колючою рослиною (пор. діал. колючкувата дорога, колючкуватий шлях – "тяжке життя" [20, 87]), фольклорним образом безпросвітності, запустіння, втрат, труднощів долі, пов'язаним із будь-якою рослинністю (ожина, кропива, трава, бур'ян), що поросла на чомусь (переважно на шляху, дорозі, стежці).

Loading...

 
 

Цікаве