WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → “До-емансипаційна” критика про російську жіночу літературу (до проблеми жіночого тексту в художньому каноні) - Реферат

“До-емансипаційна” критика про російську жіночу літературу (до проблеми жіночого тексту в художньому каноні) - Реферат

Але парадоксальність ситуації російської до-емансипаційної літературно-критичної думки полягає в тому, що чи не рівної за наслідками шкоди для посідання жіночої творчості чільного місця у художньому каноні завдали навіть не критичні за спрямуванням виступи, а саме статті "співчуваючих" авторів. Словами Д.Писарева це позначало, що "жінка, яка почуває потребу висловитися перед своїми співгромадянами, примушена боротися в Росії з багатьма позитивними і негативними перепонами" [18, 140]. І якщо в "негативному" випадку жіноча література відкидалася на другий план через упередження проти здібності жінки до літературної праці і, отже, невизнання написаного через сумніви в авторстві3, що лише демонструвало ірраціональне упередження проти співвідношення жіночого з креативним началом чи просто презирливе, насмішкувате ставлення до жіночої творчості, то праці прихильників "ніжного пера" переважно апелювали до фактичного зниження цінності жіночого тексту за рахунок віднесення жанру чи об'єкту зображуваного до факту "низької" вартості4, що призводило переважно до канонізації не всього творчого доробку авторки, а лише творів, які максимально відповідали "батьківській" традиції.

Прикладом практичного застосування принципів співчутливої критики і водночас фрагментарної канонізації творчості авторки є стаття В.Кюхельбекера, присвячена аналізу поезії Ганни Буніної. Саме в творчості цієї поетки критик знаходить спасіння від ворожого його поглядам "тужливого романтизму" [14, 435] і тому воліє не звертати увагу на елегійні твори авторки. "Бунина – жінка-поет, явище рідкісне в нашій вітчизні, до того ж поет обдарований, поет ненаслідувач" [14, 444] – стверджує автор насампочатку розвідки, дещо декларативно й навіть агресивно. Критик виділяє "опрацьованість і точність складу" [14, 448] Буніної, "живу, але похмуру уяву" її віршів, але і вказує на "нерівності" [14, 445], "непотрібні з першого погляду повтори" [14, 446] тощо. Названа стаття складається з двох великих частин, перша з яких присвячена сучасним критику чоловікам-поетам. І треба зазначити, що стосовно Буніної Кюхельбекер не вживає жодного заходу із резерву "подвійного стандарту". Це, мабуть, є найоб'єктивніший аналіз жіночого твору російською до-емансипаційною критикою. Але на час виходу статті з друку погляди Кюхельбекера вважалися, м'яко кажучи, архаїчними, отже, його підтримка на адресу Буніної, члена "Бесіди любителів російського слова", стала додатковим приводом списати "на злам" її поезії, а разом із нею і всіх поеток державінсько-шишковської школи.

Більш-менш вдалою спробою неупередженої оцінки жіночої літературної праці з позиції реальної критики є роботи О.Герцена, присвячені Дашковій. Але при декларованій об'єктивності та об'єктивно сильному критичному аналізі дашківськіх творів, Герцен залишається гідним сином свого століття. І, наприклад, у передмові до лондонського видання записок княгині критик зауважує: "У Дашковій почувається те сильне, багатогранне, діяльне, петровське, ломоносовське" [10, 365], тобто з позиції своєї прихильності до видаваної авторки він надає її творчості найвищої оцінки: так же добре зроблено, як зробив би чоловік, але обов'язково підкреслює збережену при цьому письменницею ту саму славну "вічну жіночність" (навіть в моментах, що відверто суперечать особистості Дашкової), ніби опонує розповсюдженому погляду на жінку-письменницю як істоту, що зазнала мутації: "Дашкова народилася жінкою і жінкою залишалася все життя. Сторона серця, ніжність, відданість в ній були незвичайно розвинені" [10, 361]. Отже жінка, яка потрапляла до престижного реєстру літераторів, могла очікувати лише на статус "виродка".

Свій виступ на захист жінок-письменниць проти "наших записних критиків, котрі або зовсім мовчать про них, або говорять так, щоб краще мовчали" [13, 130], І.Кіреєвський призначає для друку в одеському альманасі "Подарунок бідним", що його видавала група благородних жінок. Стаття була оформлена у вигляді дружнього письма і задана основними вимогами жанру як текст позитивно настроєний і кодований по типу "зауваження для просвітлених". Не називаючи відкрито майже жодного імені, критик між тим аналізує ряд актуальних у сучасній йому літературі жіночих текстів (Є.Ростопчиної, З.Волконської, сестер Теплових etc.), але надає їм оцінки здебільшого на кшталт "не звертаючи, одначе, на красивість кожної п'єси, в загальному від них враженні є щось сумне. Все занадто ідеальне (...) народжує в душі печаль якимось магнетичним співчуттям" [13, 129]. Загальний тон виступу задає короткий екскурс в історію "жіночого ніжного серця" [13, 123], а застосування останньому надається виключно в царині благочинств. І якщо в розглянутій нами концепції Бєлінського жіноча література є вторинною в силу своєї асоціальної орієнтації, то з есе Кіреєвського виходить, що саме в "співчутті із громадським життям" [13, 123] (звичайно, у "розумних" для жінки-дворянки межах благочинних акцій) полягає основне завдання жіночої літератури. Отже, зрозумілим чином виникає у статті протиставлення "чоловіка-поета, який належить світу витонченого одною уявою", та "жінки-поета, що належить йому всім єством своїм" [13, 130], і спроба описати стан жіночої літератури першої третини ХІХ століття через протиставлення письменниці, ознакою якої є "пальці в чорнилах, педантство у розумі та типографію у серці" [13, 125], та жінки, яка "починає мислити" [13, 124] і мати "цілу справжню думку" [13, 125]. Саме тут наявним стає суттєвий ґандж подібних кіреєвському літературно-критичних виступів5 – спроба відтворити картину розвитку російської жіночої літератури при частковому або повному, свідомому чи наївному ігноруванні наявності традиції національної жіночої (суб)культури.

Таким чином, неспроможність віднести художні методи жіночої літератури до узагальненого масиву текстів, спираючись на яку прогнозується "світле майбутнє" авторок у російській культурі, за Дарком, чи описується їх затримана в часі помста чоловікам-письменникам, за Єрофєєвим, стала причиною і поштовхом формування літературно-критичної оцінки жіночого як вторинного. Молитвами новочасної російської критики (основною функцією якої, як відомо, є узаконення естетичних і етичних цінностей, складання орієнтирів, формування ідентичності, тобто фактично визначення художнього канону), загалом своїм не готовою сприйняти належним чином жіночій текст, літературна діяльність російської жінки опинилася в ситуації, яку (безвідносно, щоправда, до національної літератури) описувала С.Павличко: "Уважний погляд на загальний канон демонструє, що він будується не за принципом охоплення всіх достойних, а за системою певних привілеїв" [16, 628].

ЛІТЕРАТУРА
  1. Demidova O. Russian women writers of the Nineteenth Century // Gender and Russian Literature. – Cambridge, 1996 – P.96-97.

  2. Агеев А. Голод 80. Практическая гастроэнтерология чтения // Русский журнал. Круг чтения. – 2003. – 10 июля. – http://www.russ.ru/krug/20030710_ag.html.

  3. Агеєва В. Жіночій простір. Феміністичний дискурс українського модернізму. – К., 2003. – 316 c.

  4. Белецкий А.И. Эпизод из истории русского романтизма. Русские писательницы 1830 – 1860 г. – Харьков, 1919. [Відділ рукописів ІЛ ф. №162, од. зб. 518-519].

  5. Белинский В.Г. Полное собрание сочинений: В 12т. – М., 1953–1959.

  6. Боссарт А. Коллективного Достоевского в начале ХХІ века пишут женщины // Новая газета. – 2002. – 16 июня.

  7. Веревкин Н.В. (Рахманный). Женщина-писательница // Библиотека для чтения.– 1837. – Т. 25. – Отд. 1.

  8. Вульф В. Власний простір. – К., 1999. – 110 с.

  9. Вяземский П.А. Старая записная книжка. – М., 2000. – 364 с.

  10. Герцен А.И. Княгиня Екатерина Романовна Дашкова // Собр. соч.: В 30т.– М., 1954–1962.– Т.12 – С.361- 422.

  11. Дарк О. Оставшиеся живыми // Русский журнал. – 28 Января 2003 / http://www.russ.ru/krug/20030128_dark.html.

  12. Ерофеев В. Время рожать. Предисловие // Время рожать: Сборник. – М., 2001.

  13. Киреевский И.В. О русских писательницах (Письмо к Анне Петровне Зонтаг) // Киреевский И.В. Критика и эстетика. – М., 1979. – С. 123–132.

  14. Кюхельбекер В.К. Взгляд на текущую словесность // Кюхельбекер В.К. Путешествие, дневник, статьи. – Л., 1979. – C.435-449.

  15. Мордовцев Д. Русские женщины Нового времени. Биографические очерки из русской истории: В 3 т. – СПб., 1874.

  16. Павличко С. Канон з погляду боротьби центру і марґінесу / Марґінальність як об'єкт теорії // Павличко С. Теорія літератури. – К., 2002. – С.627–637.

  17. Павлова К.К. Стихотворения. – М., 2001. – 173 с.

  18. Писарев Д.И. Избранные философские и общественно-политические статьи. – М., 1949. – 343 с.

  19. Предстательницы Муз. Русские поэтессы XVIII века / Сост. Ф.Гёпферт и М.Файнштейн.– Verlag F.K.Gpfert–Wilhelmshorst, 1998. – 272 с.

  20. Русская литература. Век XVIII. Лирика. – М., 1990. – 735 с.

  21. Русские поэтессы XIX века. – М., 1979. – 252 с.

  22. Руссов С.В. Библиографический каталог российским писательницам. – СПб., 1826. – 46 с.

  23. Савкина И. "Пишу себя...". Автодокументальные женские тексты в русской литературе первой половины XIX века. – Тампере, 2001. – 360 с.

  24. Спендель Д. Русская Жорд Санд уничтожена Белинским? // Страницы российской истории / Под ред. А.О.Броноева..– М., 2001. – С.370–381.

  25. Тэффи. Собрание сочинений: В 3 т.– СПб., 1999.

  26. Ульченко Е. Интервью с Ниной Садур // Труд. – 2002. – 28 марта.

  27. Урусова Е.С. Полион, или Просвещенный нелюдим. – СПб., 1774. – 27 с.

Loading...

 
 

Цікаве