WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль оцінки у формуванні зіставного відношення в складних конструкціях сучасної української мови - Реферат

Роль оцінки у формуванні зіставного відношення в складних конструкціях сучасної української мови - Реферат

Роль оцінки у формуванні зіставного відношення в складних конструкціях сучасної української мови

У зв'язку з визнанням антропоцентризму такою універсалією, що характеризує будь-яке мовне явище і пов'язується із суб'єктивністю в мові, важливе місце в мовознавстві зайняли дослідження різних суб'єктивно-модальних значень, зокрема значення оцінки. Оцінний компонент знаходить своє вираження і в категорії зіставлення, такому логіко-мисленнєвому концепті, що у своєрідний спосіб репрезентований у структурі синтаксичних одиниць, які активно й різноманітно функціонують у сучасній українській мові.

Актуальність теми визначається потребою проаналізувати зіставні конструкції сучасної української мови з боку їх семантичної організації і визначити, яку роль у формуванні цих конструкцій відіграє оцінний компонент. Аналіз категорії оцінки подано в аксіологічних працях (Ю.Д.Апресян, Н.М.Арват, Н.Д.Арутюнова, А.Вежбицька, О.М.Вольф, В.Г.Гак, Т.А.Космеда, Е.Сепір, О.Д.Шмельов та ін). Це значення згадується в синтаксичних описах слов'янських мов, а саме у вченнях про типи складних речень (Н.О.Андрамонова, Л.М.Байдуж, Л.В.Бережан, В.А.Бєлошапкова, І.Р.Вихованець, А.П.Грищенко, І.Н.Кручиніна, В.Г.Мараховська, С.В.Мясоєдова, П.Б.Ткач, Н.А.Ніколіна, І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська, Н.П.Шаповалова, Н.А.Широкова), у семантичних працях (Н.Д.Арутюнова, О.Бєличова-Кржижкова, О.П.Бондарко, В.Г.Гак, Т.В.Шмельова) і працях із прагматики (Т.А. Ван Дейк, Дж.Остін, Г.Г.Почепцов, Ю.С.Степанов, І.П.Сусов, Дж.Р.Сьорль). Однак предметом спеціального дослідження зіставні конструкції, що містять оцінну семантику, ніколи не ставали.

Метою дослідження – виявити роль оцінного компонента у формуванні зіставного відношення.

Дослідження складносурядних зіставних речень довело, що всі вони тією чи іншою мірою містять оцінний компонент. Ця особливість зумовлена тим, що, відбираючи ситуації для їх репрезентації в конструкції зі змістовим відношенням зіставлення, мовець оцінює їх відповідно до критерію подібності чи відмінності й визначає ту ознаку, яку він бажає зіставити.

Для зіставлення мовець обирає не будь-які дві ситуації, а ті, які, на його суб'єктивну думку, можуть виконати визначену ним роль у реалізації комунікативного наміру. Ситуативна близькість двох пропозицій, їх спорідненість (асоціативна співвіднесеність) стосовно певної ознаки становить той чинник, який дозволяє мовцеві зіставити ці ситуації, щоб на фоні їх репрезентації висвітити бажаний значеннєвий елемент і показати своє бачення світу, свою систему цінностей і орієнтирів. Вираження мовцем власного, одиничного й унікального, бачення співвіднесеності фрагментів світу можливе лише як наслідок його оцінки обох ситуацій щодо їх близькості (подібності чи відмінності), так й оцінювання ним того комунікативного ефекту, який може виникнути через зіставлення.

Роль оцінки як суб'єктивного чинника формування зіставних конструкцій можна схарактеризувати як двоактну дію. На першому етапі мовець оцінює можливість зіставлення ситуацій щодо їх відповідності одна одній, тобто їх потенційну зіставлюваність, на другому ж оцінці піддається той комунікативний ефект, який може бути здійснений унаслідок зіставлення ситуацій.

Кожен із актів (етапів) характеризується своєю специфікою й відіграє визначену йому роль. Так, на етапі відбору ситуацій мовцем визначаються принципові моменти, які впливають на те, чи можуть бути ті чи інші ситуації зіставлені. Зокрема, оцінюється співвіднесеність учасників подій, станів речей, ситуацій дійсності, здійснювані ними дії або вияви ознак, певні обставини, навколо яких утворюється певна ситуація, та з'ясовується різниця чи подібність цих характеристик. У такий спосіб виявляється можливість зіставлення ситуацій. На наступному етапі мовець визначається, який саме значеннєвий компонент він бажає зіставити: будуть то риси подібності зіставлюваних реалій дійсності чи риси відмінності між ними. Пошук цього компонента не є випадковим, а підпорядкований комунікативному задуму мовця, тобто тій меті, заради якої він і формує висловлення-зіставлення.

Отже, на першому етапі мовець віднаходить дві реалії, які можуть бути зіставлюваними. Важливим для мовця є їх співвіднесеність, що на рівні мовної реалізації виявляється в першому ряді семантично (асоціативно) співвіднесених лексем чи їх еквівалентів. Другим складником цього етапу є власне зіставлення характеристик цих реалій, а відповідно – оцінка цих характеристик і виявлення рис подібності чи відмінності між ними. У такий спосіб мовець обирає об'єкти А і Б, які наділяються характеристиками А1 і Б1, причому ці характеристики або подібні, або відмінні, що врешті-решт визначатиме, чи зіставлятиме він їх, чи протиставлятиме. Відтак, схематично механізм залучення оцінки (О) для формування зіставного значення на першому етапі можна відобразити так: О1 = А+ Б → співвіднесені за якимсь параметром; О2 = А1 і Б1 – подібні, О2́ = А1 і Б1 – відмінні. Такі оцінки основних складових (двох асоціативних рядів) дозволяють два варіанти реалізації: 1) О1 (А + Б) + О2 (А1+ Б1) = ситуації подібні в чомусь, 2) О1 (А + Б) + О2́ (А1 + В1) = ситуації відмінні в чомусь, наприклад: 1) Вони тримають його за руки й попід ноги, а я посередині (Гр. Тютюнник) = О1 (вони, я) + О2 (тримають за руки й попід ноги, тримаю посередині) → ситуації подібні, оскільки характеризуються дією учасників, спрямованою на один об'єкт; 2) Я б'юся цілими днями, як риба об лід, а вони ані за холодну воду (Із усного мовлення) = О1 (я, вони) + О2 (б'юся цілими днями, як риба об лід, тобто працюю/ані за холодну воду, не працюють) → ситуації відмінні, протилежні.

Оцінний компонент змісту відіграє важливу роль у формуванні тих зіставних висловлень, у яких мовець зіставляє ознаки учасників, які виявляються по-різному. Наприклад, у висловленні Сам він (Пилип Сиваш. – М.Г.) прожив уже пів сотні й шість літ, але сивина ледве починала проблискувати в нього у темному волосі, а оці три сини – такі косарі, що й трава перед ними горить (Б.Грінченко) спочатку позначається учасник ситуації Пилип Сиваш, характеристику якого мовець визначає позитивно (прожив п'ятдесят шість років, а ще не сивий, бо здоровий, добрий чоловік); його ж сини, їхня майстерність оцінюються ще вище. Їх схарактеризовано за допомогою одного з яскравих засобів експресивного синтаксису – займенниково-співвідносного механізму з акцентованим співвідносним словом якісної семантики такі та підпорядкованої йому підрядної частини "що й трава перед ними горить", змістом якої є перебільшення, удаваний, неймовірний стан речей [6, 81-87; 7, 16], що й надає характеристиці синів переконливості, а зіставному висловленню в цілому – більшої виразності, експресії.

Непересічне значення має оцінний компонент у тих висловленнях, де одна пропозиція експлікує вияв негативної ознаки, а інша – позитивної або навпаки, наприклад: У вічі як лис, а за очі як біс (Народна творчість), Моя мама квітчала мене, як рожу, а твоя мати водить мене, неначе старчиху (І.Нечуй-Левицький).

Проте у деяких випадках не яскраво виражені відмінні/подібні ознаки репрезентованих у висловленні реалій дійсності. За таких умов оцінний компонент відіграє мінімальну роль у творенні зіставного відношення. Так, у реченні У вуличці повно пухкої пилюки, вона після ночі прохолодна, а вище, на толоці, там і споришець тобі босі ноги росою полоскоче – [це остаточно розганяє твій сон] (О.Гончар) мовець подає дві схожі ситуації (пухка пилюка – прохолодна і споришець у росі теж прохолодний), які зіставляються на підставі різної їх локалізації, що не вимагає від мовця залучення оцінного критерію. Другий компонент зіставної конструкції розглядається мовцем як такий, що доповнює перший і дозволяє обґрунтувати наступну ситуацію ("це остаточно розганяє твій сон"), тобто мовець вважає пропозитивний зміст першої частини недостатнім для того, щоб заключне судження "це остаточно розганяє твій сон" було достовірним, а тому залучає другу пропозицію, яка підтверджує першу. Таким чином укупі пропозиції зіставної конструкції націлені на те, щоб заключне судження було достовірним й умотивованим. У цьому контексті компоненти зіставної конструкції функціонально зближаються з компонентами градаційних речень [5], пор.: У вуличці повно пухкої пилюки, вона після ночі прохолодна, а там ще і споришець тобі босі ноги росою полоскоче, вище, на толоці, – [це остаточно розганяє твій сон].

Не виявляє себе оцінна семантика й у тих висловленнях, у яких мовець репрезентує дескрипцію місцевості, обстановки тощо. У таких висловленнях пропозиції першої й другої частин експлікують об'єктивну картину, яка не вимагає від мовця певних оцінних зусиль, наприклад: [Була неділя, і на вулиці вешталось чимало народу.] Ішли парубки в святкових чумарках і добрих поясах, сміялися й погукували на дівчат, а ті, хихикаючи й щебечучи, проходили вулицею, маючи ясно колірними стрічками. Попід хатами, на призьбах та на колодха скрізь сиділи жінки, лухаючи насіння, а часом і чоловіки з люльками в зубах і розмовляли про всякі новини та про хазяйські й хатні справи. [І під Сивашенковим двором лежали колоди, – добрий хазяїн, Пилип давно вже стягав деревню на нову хату синові, – і чути було звідтіля гомін.] Через низенький тин цікаво зазирало на нового солдата кілька дитячих і дівочих, білих і заквітчаних по-святковому голів. А в дворі у сусіда Струка стояло біля тину і дивилося двоє дівчат: Струкова дочка з його наймичкою Левантиною (Б.Грінченко). Як видно з наведеного контексту, усі три конструкції зі сполучником аемоційно, суб'єктивно не забарвлені, у них мовець ані засуджує, ані віддає перевагу якійсь ситуації перед іншою, він лише репрезентує звичайний вихідний день у селі, констатуючи, що з ким відбувається чи хто чим зайнятий тощо.

Loading...

 
 

Цікаве