WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Чоловіча парадигма фольклорної традиції нижньої Наддніпрянщини - Реферат

Чоловіча парадигма фольклорної традиції нижньої Наддніпрянщини - Реферат

Чоловіча парадигма фольклорної традиції нижньої Наддніпрянщини

Нижня Наддніпрянщина – регіон зі специфічним характером формування населення та його духовної культури. Довгий час тут жили виключно, а в останні роки існування Запорожжя – переважно, чоловіки. Особливості заселення краю, специфіка духовного світу чоловічої військової спільноти та оцінки степового лицарства нащадками зумовили специфіку формування, закріплення та функціонування фольклорної традиції на його теренах.

Питання про ґендерні засади слов'янського фольклору (звичайно, без вживання терміну) вперше порушив у супроводжуючих матеріалах до збірки сербських пісень (1824) відомий вчений-славіст Вук Степанович Караджич [19]. Його діяльність мала значний вплив на розвиток української гуманітарної думки, фольклористики зокрема, але в той же час потрібно зауважити, що вже перша українська фольклорна збірка "Опыт собирания малороссийских народных песней" М.Цертелєва (1818) містила твори, записані від чоловіків, оскільки видані думи та історичні пісні, як узагалі твори цих жанрів, складалися та виконувалися виключно чоловіками. Сам принцип відбору та публікації матеріалу збігався із задекларованим В.Караджичем, отже і в українській фольклористиці, що лише починала свій розвиток, це питання було на порі.

Думку В.Караджича про різницю пісенних творів, що виконують чоловіки та жінки, підхопив М.Максимович: він виклав міркування з цього приводу у передмові до своєї першої збірки українських пісень (1827). Вплив фольклорних збірок та наукових розвідок М.Максимовича був вражаючим. У передмові до другої пісенної збірки (1834) він зазначив: "я мав задоволення бачити повний успіх... виправдання та розповсюдження деяких висловлених думок та зауважень з приводу ...моїх пісень малоросійських" [23, III].

Суттєвий вплив мала збірка та її теоретичні засади на М.Костомарова та П.Куліша, що відтворено у спогадах останнього [9]. М.Костомаров у роботі "Про історичне значення російської народної поезії", що в 1844 була захищена як магістерська дисертація, велику увагу приділяє аналізу історичних та станових пісень і доходить висновку: „...Лише історичні думи, козацькі, воєнні та деякі бурлацькі пісні належать чоловікам, вся маса пісень обрядових: веснянки, колядки, петрівки, купалки та весільні співаються виключно жінками" [8, 169].

Одразу ж після виходу першої пісенної збірки М.Максимовича М.В.Гоголь занотовує у своїй учнівській "Книзі всілякої всячини" (1826-1827) матеріали з цього видання, а пізніше дотримувався подібних засад щодо ґендерної природи фольклору і виклав свої міркування у статті "Про малоросійську поезію" . Подана ним у 1837 році характеристика-протиставлення козацьких (чоловічих) та жіночих пісень загальновідома [4, 430].

Аналізуючи пісенність західних регіонів України, думку про ґендерний характер творчості, що виявляється у різних аспектах змісту та художньої форми, на початку ХХ століття висловив Ф.Колесса: "...й досі заховався в українській народній словесності поділ пісень на чоловічі та жіночі ...Мужчини переважно, а в деяких сторонах виключно, співають колядки, рекрутські та історичні пісні, хоча не цураються також пісень любовних, побутових і балад... сільське жіноцтво має без порівняння більший засіб пісень і більш співає, ніж мужчини" [7, 46]. Отже, ґендерна класифікація народної пісенності була підтримана знавцями та збирачами народної поезії, які добре розумілися на характері побутування та виконання творів в народному середовищі; такі висновки підтверджувалися їх збирацьким досвідом, спілкуванням із носіями та виконавцями дум, пісень, легенд і переказів. Ці висновки не були автоматично перейнятими із сербської фольклористики, а відповідали стану фольклорної традиції в тих українських регіонах, звідки вони мали переважну інформацію.

Таким чином, в українській фольклористиці уже в 20-30-ті роки ХІХ століття було сформовано, а пізніше закріплено думку про різний за тематикою, жанровим складом, образністю, експресією характер чоловічої та жіночої народної поезії, яка з різних причин не була підтримана фольклористикою радянського періоду. Ігнорування питань ґендерної природи фольклору було зумовлене низкою чинників, серед яких превалює намагання хоча б теоретично ствердити суспільну та економічну рівність жінок та чоловіків, отже і рівнозначність їх ролі у розвитку духовної культури народу. З іншого боку, зміни в ґендерній приналежності жанрів та окремих творів відбувалися на протязі ХІХ століття, і вже в цей період зустрічалися записи традиційно чоловічих творів у жіночому виконанні, а вХХ столітті кількість їх значно зросла.

Особливості історичного розвитку Нижньої Наддніпрянщини сприяли продовженню розвитку чоловічого фольклору тоді, коли різке ґендерне розмежування фольклорного репертуару на землях інших українських регіонів вже втратило актуальність. Серед дослідників Нижньої Наддніпрянщини вперше увагу на особливий ґендерний характер місцевого фольклору звернув А.Скальковський. У роботі "Історія Нової Січі або останнього коша Запорозького" (1841) він приділив увагу історичним пісням та легендам запорожців і навіть запропонував розглядати запорозький фольклор поряд з українським, а не як його органічну складову [21, 211]. Останню думку заперечив М.Максимович у розгорнутій полемічній рецензії на іншу, пізнішу роботу А.Скальковського – "Наїзди гайдамак на Західну Україну у XVIII ст.": "В Україні та в Запорожжі був один народ, одна мова, не дивлячись на місцеву та побутову особливість Запорожжя ...немаєі не було жодної потреби у збірці пісень відділяти запорозькі від інших козацьких..." [11, 592], але щодо ґендерної природи фольклору Запорожжя ці вчені дійшли згоди.

Пізніше етнографічні та культурні особливості населення Дніпрового Низу досліджував О.Афанасьєв-Чужбинський. У його нотатках не приділяється особлива увага теоретичним питанням фольклору, але є досить важливі вказівки на те, що в лоцманському (суто чоловічому середовищі) добре збереглися запорозькі твори і складаються власні пісні [3, 259, 262, 268], записані ним легенди світоглядного характеру та про "нечисту силу" він також почув від чоловіків [3, 423-427].

Під впливом робот М.Максимовича та А.Скальковського закріпилася традиція розшукувати народні історичні твори в першу чергу у чоловічому середовищі, тому такі дослідники козацтва та історії Запорожжя як М.Сементовський [22], Г.Надхін [14], Л.Падалка [18] звертали увагу на рештки запорозької духовної спадщини і фіксували відповідні твори (історичні пісні, легенди, перекази) від чоловіків.

На збирання та видання запорозької спадщини орієнтувалися і такі відомі дослідники історії та культури краю, як Я.Новицький та Д.Яворницький, тому обрали й певний контингент опитуваних: їх цікавили в першу чергу "запорозькі діди", про що йдеться у передмовах до пісенних збірок Я.Новицького та в книжках Д.Яворницького „Запорожье в остатках старины и преданиях народа" і „По следам запорожцев". Звичайно, це вплинуло й на характер виданих записів: твори переважно історичного змісту (про що питали, те їм і розповідали або співали) у чоловічій інтерпретації. Але окрім виданих, є записи, що ще не друкувалися. У відділі рукописів ІМФЕ НАН України зберігаються підготовані до друку великі пісенні збірки Я.Новицького [17] та Д.Яворницького [1], окремі фольклорні записи різних років, у яких "вичитується" нерівномірність функціонування в останній чверті ХІХ – початку ХХ століття на Нижньому Подніпров'ї творів різних пісенних жанрів у жіночому та чоловічому репертуарі. Показовий результат дає і порівняння двох пісенних збірок, виданих Я.П.Новицьким [12; 17]. Серед „переважно історичних" пісень багато записів від виконавиць – жінок, серед "історичних" – їх значно менше, майже всі виконавці – чоловіки. Зменшення кількості співачок у другому виданні зумовлена тим, що від них записувалися переважно ліричні пісні та балади, в основі сюжету яких – кохання, інцестний шлюб тощо. Кількість записів історичних пісень (переважно нового часу) та станових (козацьких, чумацьких, солдатських) серед жінок виявилася обмеженою.

Потрібно зазначити, що в українській фольклористиці ХІХ століття постійно йдеться про ґендерний характер поезії, в той час як він виявляється і у творенні та передачі неказкової прози. Так само, як народна історична поезія належить чоловікам, які, власне, і займалися справами історичними та політичними, так і історична народна проза в основному є надбанням чоловічої культури, оскільки саме вони – основні учасники та свідки історичних подій, а отже носії історичної пам'яті та творці відповідних наративів. У досліджуваному регіоні це виявляється краще, ніж будь-де, оскільки досить войовничою, а отже активною й рухомою була спільнота, що його населяла, і традиційно цей дух виховувався ще в декількох поколіннях хлопців. Невипадковим було виникнення махновщини саме на теренах колишнього Запорожжя, адже дух незалежності і сприйняття себе як прямих нащадків степових лицарів ще довгий час зумовлював духовне життя Нижньої Наддніпрянщини, про що свідчить надзвичайна поширеність творів запорозького періоду і про запорожців.

Loading...

 
 

Цікаве