WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роздвоєння жінки: аспекти проблеми у світлі ґендерних досліджень та фемінізму (за повістю Оксани Забужко “Я, мілена”) - Реферат

Роздвоєння жінки: аспекти проблеми у світлі ґендерних досліджень та фемінізму (за повістю Оксани Забужко “Я, мілена”) - Реферат

Є банальна істина: "чоловіки кохають очима." Звісно ж, що очима бачиться лише тіло, а розум – розумом, душа – душею, тож будь-яке намагання жінки виставити перед очі чоловіка свій розум і душу від початку помилкове. Така спроба перетворюється на театр одного актора, на монологічне промовляння й приречена перетворитися на безглуздий стриптиз, в якому замість твоєї оголеної душі чоловіки будуть розглядати і оцінювати лише тіло. Жіноче існування – це "безкінечний театр для чоловіків-глядачів, це вічна неможливість бути собою, це суцільна фальш" [5, 28]. Тому прекрасний феміністичний ідеал, атмосфера сестринської солідарності, руйнується під тиском Авторства – прагненням Мілени надати жіночим трагедіям привабливої зовнішньої форми, естетизувати їх. О.Забужко показує, як поступово персонажі телепередачі стають для ведучої "живим матеріалом", сировиною. Це виражено метафорою, в основі якої порівняння жіночих трагедій з одягом (одяг, як відомо, має знаковий характер), отже, опредмечення, дегуманізація їх: „Була горда з того, що допомагає всім тим жінкам перекраяти й перешити (ну принаймні перефастригувати <...>) власне горе на такий фасон, коли його вже можна носити, деколи навіть і чепурненько..." [1, 5]. "Мета будь-якої моди, якій підкорилася жінка, не піднести її як незалежний індивід, а навпаки, відітнути від своєї трансцендентності, щоб задовольнити нею, як здобиччю, чоловічі бажання", – пише С. де Бовуар [цит. за 10, 56]. Відтак, невдача в коханні чи в сімейному житті втрачає для жінки внутрішнє психологічне значення, набуває статусу ознаки жінки як об'єкта, знов виставленого на показ на шлюбному ринку.

Повість О.Забужко "Я, Мілена" – це сповідь письменниці у цьому "театрі необхідних маскувань" [5, 28], вона є багатовимірною енциклопедією проблеми роздвоєння жінки. І в цій багатовимірності двійництво багатосмислове: це й боротьба духовного й тілесного в жінці (феміністичної і традиційної позицій), це й вираження внутрішньої боротьби героїні, це й езотеричний дискурс-застереження щодо матеріальності людської думки.

Багатовимірність повісті "Я, Мілена" не слоїста – соціальний, психологічний, езотеричний виміри переплітаються , утворюючи єдине ціле. Проте, за думкою Н. Зборовської, "двійництво в Оксани Забужко дає змогу проаналізувати насамперед жіночу екзистенцію, амбівалентну за своїм характером" [5,28 ]. Фантастичний елемент двоєння набуває нефантастичного життєвого наповнення боротьби творця зі своїм твором-образом, що вийшов з-під контролю.

В умовах вимушеної необхідності маскувати духовне життя зовнішньою привабливістю, спровокованої патріархальним стереотипом жінки, як істоти полової, а як наслідок – вимушеного нарцисизму, в повісті закономірно твориться образ "самки-нарциски", ненаситної сексуальної вампіри ці, "відьми в багряному" (багряний – читаємо "кривавий"), якій приносять в жертву сексуальні бажання: "...прийдіть до мене, і вдовольню вас! Я дам вам вкусити тіла свого і крови своєї, солодкого тіла свого, а крови ще солодшої..." [3, 5].

Мілена екранна з екранного зображення перетворюється на самостійну віртуальну істоту, енерготілесність якої складається з еманацій, продукованих численною глядацькою аудиторією. Але характер цих еманацій формується суспільною думкою (ґендерним стереотипом), тож виділившись в окрему езотеричну істоту, екранний фантом реальної жінки починає вампірізувати, аби підтримати свою окремішність. І якщо прагнення справжньої Мілени трансцендентували до високодуховних енергій: співчуття, співпереживання, сестринського єднання, то її фантом живиться низькими енергіями, які "легше взяти", до того ж, взяти у більшості аудиторії: початкові програми викликали реакцію лише жіночої аудиторії (поява великої кількості "героїнь", "хура листів", відчуття спільності глядачок: шириться в позаефірному просторі... шемраючий схлип жіночої половини нації), а самостійне життя фантома моментально зацікавило глядачів-чоловіків ( "Слиш, кіца... Єсть прєдложеніє. Мнє тут на тєбя надоєло тока по тєліку сарєть. Карочє, заві падружку, вчєрашнюю, і давай дагаварівацца на када, я заєду. Нащот дєнєг нє пєрєживай, базара нє будєт" [3, 5]).

Жіноча тілесність гіпертрофується створенням образу екранного фантома: "...на Мілену глипнуло її власне обличчя, тобто не її, а тої другої, з екрана, тільки цим разом якесь уже неправдоподібне, просто навіть і не по-людському, аж моторошно вродливе, наче в фільмах доби німого кіно: очі горіли темними перснями, губи жахтіли, відьомські брови ластівчиним розкрилом сходились на переніссі, і матова під гримом, презирливо-незворушна... шкіра дихала... царственим супокоєм..." [3, 5]. Реальну Мілену без екранної маски (як втілення духовного начала) ніхто не помічає і не впізнає. Таким прийомом О. Забужко підкреслює патріархальне відношення до жінки, відмову їй в духовному житті, а завдяки створенню фантастичного фону з езотеричним елементом, застерігає – наочно показує, як думка багатьох матеріалізується у вбивстві жінки духовної та сприйнятті жінки лише як тілесності. Але загибель духовної особистості веде до знищення особистості взагалі, до її забуття, що і спостерігаємо в кінцівці повісті: "та так і не знатимуть, що то була я – я, Мілена " [4, 5].

У символічному двобої плоті і душі перемагає плоть, Мілена сексуальна перемагає Мілену духовну. Авторка іронізує над романтичними мріями своєї героїні за допомогою підкреслення: "Мілена всюди була відмінницею, і в школі, і в університеті" [1, 5]. Романтичні мрії героїні справді стають до непристойного схожими на мрії школярки відмінниці. "Такою романтичною мрією стає сам фемінізм. Адже результатом феміністичних студій із їхнім пафосом сестринства та жіночої взаємодопомоги стає божество плотської розпущеності, до якого в екстатичному пориві звернене як чоловіцтво, так і жіноцтво" [5, 29].

В повісті "Я, Мілена" Оксана Забужко у підтексті продовжує тему абсурдного героя, порушену в "Польових дослідженнях з українського сексу", вводячи елементи абсурду в сюжетну канву. Героїня живе в світі, де все гаразд, але чому вона запевняє (підкреслення наше – О. К.) себе в цьому? Авторка дає непряму відповідь: "Ну, як ото купувати другого телевізора, це все дно, якби розміняти ліжко чи квартиру?" [2, 5]. Родина у Мілени повністю укомплектована. Джерело естетичної і еротичної насолоди – телевізор. І якщо спочатку телевізор займає місце невизначеного члена родини, потім – дитини, дружини-коханки, то згодом стає хазяїном сім'ї ("... телевізор помалу-малу зробився дійовим співучасником усіх їхніх балачок, ба навіть, незрідка, дорадником і суддею..." [2, 5]). Апогеєм стає віртуальний сексуальний діалог Мілениного чоловіка із екранним фантомом:

"М і л е н а (з екрана, і далі в багряному, і ноги так само – переможним V): Давай! давай! давай!..

Ч о л о в і к (на ліжку): Зараз, Мілюнчику, зараз, кохана, зараз..." [4, 5].

Іншим абсурдним елементом є поведінка головної героїні в критичних обставинах. Угледівши себе, тобто екранного двійника, Мілена поривається "кудись бігти, щось пояснювати, доводити на всі боки, мовляв, та пригляньтесь ви добре, це ж зовсім не я ( зробити заяву в ефір !..)" [3, 5]. На телестудії вона не може знайти виходу (плутання коридорами студії, неспроможність знайти потрібні двері є символом безвихідної життєвої ситуації). Та й все життя телестудії, з його біганиною й несправжністю, є підкресленим абсурдом. Люди не просто біжать, несуться коридорами телестудії все швидше, гублячи на бігу залишки людяності, – вони моментально змінюють зовнішність по кілька разів підряд, а директорська секретарка на очах Мілени, навіть не припиняючи бігу, "скидає, либонь, перед хвилиною зачате дитинча..." [3, 5].

Остаточне рішення Мілени позбавитись екранної химери, вбивши себе, не менш абсурдне: дух і тіло нероздільні в людині, духовне можна знівелювати, знецінити, максимально пригнітити, але не можна вбити, не знищуючи особистості.Жінка не може виокремити власне тіло, відділивши його від душі. І тому такою невідворотною є "помста" Мілени власній плоті: вбиваючи себе, жінка прагне знищити і те чудовисько, яке вона сама породила своїм прагненням до авторства. Але рішення такою ціною знищити віртуальний образ запізнюється. Адже духовна Мілена виявилася непотрібною, не зреалізувалася, а тому вже є мертва. У повісті не вказується точно, як зникла справжня героїня: "Звісно, жодних там лікарень, моргів. Боже збав, нічого такого гостросюжетного... бачиться мені... кадр безлюдної нічної вулиці, що нею бреде Мілена – можливо, підтримуючи правицею неоковирно обмотану... ліву руку, – бреде геть від свого погашеного дому з тим єдиним синюшно-підсвітленим вікном... ворушить губами, але звуку вже не чути. Йде далі. Завертає за ріг. І зникає – тобто більше її ніхто не бачить. Ніколи. Ніде" [4, 5]. Абсурдним є зникнення в нікуди фізичної істоти. Та в повісті воно є символом неіснування людини, що не зреалізувала себе як духовна особистість.

Таким чином, проблема роздвоєння жінки в повісті О.Забужко " Я, Мілена багатоаспектна:

  1. психологічний аспект – внутрішня антиномія сили і слабкості жінки;

  2. соціальний аспект – боротьба активної і пасивної життєвих позицій (феміністичної і традиційної);

  3. езотеричний аспект – матеріалізація стереотипних уявлень.

Та вибір між тілом і духом, який змушена робити жінка в суспільстві, є абсурдним, адже дух і тіло невіддільні і неможливо знищити частину, не знищивши ціле. Тому зникнення реальної Мілени як втілення духу приводить до зникнення Мілени як людини (й закономірно – її тілесного образу).

Подальша розробка даної теми може провадитися в психоаналітичному аспекті.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Забужко Оксана. Я, Мілена.// Приазовский рабочий. – 2001. – №59. – С.5.

  2. Забужко Оксана. Я, Мілена.// Приазовский рабочий. – 2001. – №63. – С.5.

  3. Забужко Оксана. Я, Мілена.// Приазовский рабочий. – 2001. – №65. – С.5.

  4. Забужко Оксана. Я, Мілена.// Приазовский рабочий. – 2001. – №56. – С.5.

  5. Зборовська Ніла. Перемога плоті// Критика, 1998. – Жовтень. – №10 (12). – С.28 –29.

  6. Кузнецов Ю. Под женским знаком // Литературная газета. – 1987. – №46. – С.5.

  7. Погребная В. Л. Феминизм и "женская литература" второй половины ХІХ века // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2002. – №7. – С.56-59.

  8. Рудницька Мілена. Новий етап жіночого руху// Слово і час. – 1999. – №9. – С.71-72.

  9. Творчество, рынок, бестселлеры. Полеміка // "Зеркало недели" – 1999. – №8 (229). – С.15.

  10. Філоненко С. О. Концепція особистості жінки в українській прозі 90-х років ХХ століття (феміністичний аспект). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – Дніпропетровський національний університет, 2003. – 230 с.

Loading...

 
 

Цікаве