WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роздвоєння жінки: аспекти проблеми у світлі ґендерних досліджень та фемінізму (за повістю Оксани Забужко “Я, мілена”) - Реферат

Роздвоєння жінки: аспекти проблеми у світлі ґендерних досліджень та фемінізму (за повістю Оксани Забужко “Я, мілена”) - Реферат

Роздвоєння жінки: аспекти проблеми у світлі ґендерних досліджень та фемінізму(за повістю Оксани Забужко "Я, мілена")

Чоловік і жінка – істоти різні, але взаємодоповнюючі (і в фізіологічному, і в психічному планах). Щодо соціального плану – ґендер, певний статус-кво, накладає шаблони на взаємодію статей, що спричиняє появу опозицій. Термін "ґендер", на відміну від терміна "стать", підкреслює не природну, а соціокультурну міжстатеву відмінність. Якщо біологічна стать створюється природою, то ґендерні розбіжності моделюються суспільством. "Ґендер – конструкція, що засвоюється жінкою та чоловіком у процесі соціалізації" [7, 57].

Історично склалося два типи ґендерної взаємодії, чи точніше – ґендерної влади: патріархат і матріархат. Впродовж людської історії простежується чергування цих типів. Це одна з проблем філософського дуалізму. Суспільство розвивається за певними законами, воно піддається впливу часу й приречене еволюціонізувати. Тип ґендерної влади утворює певну модель суспільства, що має свій час народження, розвитку й смерті. Коли одна суспільна модель переживає себе, їй на зміну приходить інша. Цей процес не миттєвий і, певна річ, не безболісний, він розтягується на сотні років і вимагає багато жертв, найменші з яких, – зміна світогляду, переоцінка цінностей, поява нових законів.

Ознаки зубожіння суспільної моделі: перехід життєвих потреб і необхідностей в нелабільні стереотипи, і, як наслідок, поява опозиційних течій, що потребують конструювання свого ґендера, а не засвоєння існуючих в даній суспільній моделі ґендерних стереотипів. В патріархальному суспільстві такою течією стає фемінізм, що виник в часи французької революції та протягом двох століть еволюціонізував від нівеляції жіночого в жінці й уподібнення її чоловікові до усвідомлення самості жінки, розуміння її окремішності, переконання в тому, що "жінка, завдяки своїй відмінній психічній структурі, може творити нові вартості у царині матеріальної і духовної культури , що вона є покликана збагатити її новими цінностями, яких не є в силі сотворити мужчина" [8, 72]. Таким чином, з розумінням своєї окремішності жінка відчула потребу в ґендерному конструюванні.

Так наприкінці ХІХ століття, як відзначає В.Л.Погрєбная, "експериментаторство "нових жінок" проявлялося в конструюванні нових форм ґендерних атрибутів (зміна зачіски, стилю одягу, манери рухатися й розмовляти і т. ін.), нових форм ґендерної взаємодії (отримання освіти, працевлаштування, укладення нових форм шлюбу), а також у спробі самостійно конструювати своє життя" [7, 57].

З початку 90-х років 20 століття в Україні почали розвиватися ґендерні дослідження – новий міждисциплінарний науковий напрямок, що вивчає соціальні, культурні, мовні та інші фактори, які визначають поведінку чоловіків та жінок [7]. Ґендерні студії, лабораторії, центри досліджують жіночий досвід, що сконцентрований у жіночій творчості.

Жіноча література – один з найбільш продуктивних різновидів жіночої творчості, в якому закріплюється досвід. Ставлення до жіночої літератури ніколи не було нейтральним, навіть сьогодні одні визначають її як культурний феномен, інші, навпаки, заперечують (вважають другорядною, пояснюючи це неглибокою тематикою, примітивністю й банальністю сюжетів, відсутністю логіки, надмірною емоційністю, чуттєвістю жінок-авторів).

Поява сучасної жіночої літератури з її темами і проблематикою, з її особливим стилем, поетикою викликана насамперед зубожінням патріархальної моделі суспільства. Сучасний світ вже перестав бути патріархальним, адже порушено самі підвалини патріархальності: більшість чоловіків не тільки фізично, а й психічно не готові нести відповідальність за родину, до того ж чоловік перестав бути єдиним, хто забезпечує сімейний бюджет; жінки сьогодні працюють у більшості галузей поряд із чоловіками та беруть участь у соціальному, культурному та політичному житті; дедалі поширюється гомосексуалізм та його жіночій антипод, що також протирічить патріархальності. Але переставши бути патріархальним, сучасний світ зберігає патріархальні стереотипи і завдяки цьому залишається маскулінним, що відчутно і в побуті, і в родині (де жінці відводиться роль робітника, а чоловіку – керівника, начальника), і в соціальному та політичному житті (де жінці дуже важко подолати чоловічі заслони), і в культурі, зокрема в літературі, де показовою є ситуація з жіночою літературою й відношенням до фемінізму.

"Закономірно постає питання: яке відношення „жіночої літератури" до фемінізму? Дійсно, останній сприяє її самоусвідомленню, однак зв'язок із фемінізмом може варіюватися: від його схвалення, навіть декларативного ствердження (феміністична тенденційність), аж до абсолютного заперечення, відкидання чи ігнорування. У висловленні феміністичних поглядів у літературному творі ступінь злитості ідеї з формою, органічність ідеї може бути різною" [10, 29].

З приводу упередженого ставлення до жіночої творчості свою думку висловила Ніна Зборовська у своїй статті "Перемога плоті". Авторка торкається питання маскулінного відношення до жіночої творчості, певної "феміністичної фобії": "Фемінізм як культурне поняття, здається, не приживається в нашій свідомості. Натомість розгулює бульварне уявлення про фемінізм як сексуальну патологію, ворога сім'ї та держави, нервове збудження окремих хворих жінок... Беручи участь у підготуванні антології жіночої прози, я запропонувала декілька прозових творів, серед них нову повість Оксани Забужко "Я, Мілена". Упорядник із часто подибуваною мною чоловічою алогічністю заявив, що повість Забужко концептуально не вписується в антологію, яка має представляти жіночу, а не феміністичну літературу" [5, 28].

У дисертаційному дослідженні жіночої літератури С.О.Філоненко пише: "Слід погодитися з Х.Стельмах: жіноча стать авторки не робить її твір жіночим автоматично; тут ідеться скоріше не про реального автора, а про образ автора як художню конструкцію, яка може бути проявлена у творі більше або менше й так само може нести або не нести ознаки своєї статі" [10, 28]. „Жіночість" літературного твору визначається, по-перше, усвідомленим жіночим авторством, по-друге, представленням образу жінки в якості протагоніста, по-третє, проблематизованою ґендерною ідентичністю жінки-героїні. Вважаємо, що досить близьким до такого „вузького" тлумачення терміна „жіноча література" є термін, який використовує О.Забужко, аналізуючи поезію С.Плат у статті „Незгасний маків цвіт": „феміноцентризм" [цит. за 10, 29]; поняття „феміноцентрична література" (поезія, проза) могло б стати в майбутньому альтернативою значно звульгаризованому на сьогодні терміну „жіноча література" [10, 29].

Таким чином, О. Забужко не вважає свою прозу феміністичною: "Я не знаю, що таке феміністична проза... Я знаю, що таке проза, написана жінкою, яка не соромиться своєї статі й розглядає її як складову своєї особистості, а не з точки зору нав'язаних стереотипів... Зараз до слова "фемінізм" чіпляються так само, як у 70-і до слова "націоналізм", коли слово "позаяк" викреслювали як ознаку цього самого націоналізму. Якщо місце жінки в світі не маскується під архетипи берегині або діви-войовниці, класичні для української культури, під які "стрижуть" всіх, кого попало, то це просто жіноча література, що оцінюється за критеріями "гарна" чи "погана", а не якимись іншими"[9, 15] ( переклад наш – О.К.).

"В американському літературознавстві науковці досить часто пропонують розрізняти поняття "феміністичне" (feminist) і "жіноче" (female) письмо: якщо перший з термінів передбачає зв'язок з політичним дискурсом, то другий апелює до ґендерної відмінності" [10, 28]. Однак, жіночу прозу 90-х років неможливо помислити поза контекстом фемінізму (навіть коли авторка не є його прихильницею). Контекст феміністичних ідей служить своєрідним „дзеркалом" для образу жінки в сучасній жіночій прозі, яка веде діалог з феміністичною теорією.

Чи виражає Оксана Забужко в повісті "Я, Мілена" феміністичну позицію попри всі свої переконання? Це питання розкриває в рецензії на дану повість Ніла Зборовська: "... Якщо фемінізм у своїй найблагороднішій, справді елітарній іпостасі є виходом за межі патріархальної культури і спробою створити новий культурний міф, то проза Забужко не має такого міфотворчого завдання. Хоча вона й констатує драматичну розколотість людського буття на статі та переживання жінкою неймовірної самотності й безталання через невтолену жадобу утраченої єдності" [5, 29].

Повість "Я, Мілена" побудована на фантастичному прийомі роздвоєння головної героїні, що дуже поширений у світовій літературі. Н. Зборовська вбачає в мотиві двійництва, з одного боку, концептуальний прийом спародійованої телепередачі, котра символізує боротьбу двох позицій – феміністичної та традиційної, з іншого, художній прийом для вираження внутрішньої боротьби героїні [5]. Метою даного дослідження є визначення всіх можливих аспектів проблеми роздвоєння жінки в повісті О. Забужко у світлі ґендерних досліджень.

Повість "Я, Мілена" – це фантастична іронічна повість з елементами абсурду. Внутрішня дисгармонійність, боротьба між "новою" та "патріархальною" жінкою, між активною та пасивною жіночими позиціями, між прагненням бути абсолютно вільною і прагненням міцного родинного і любовного зв'язку – одвічна боротьба жіночого духу з жіночим тілом – втілюється в повісті за допомогою використання фантастичного прийому фізичного і психічного роздвоєння.

Героїня Оксани Забужко – жінка, яка прагне сама творити свою долю, відчувати себе особистістю, поважати себе, поважати свого партнера, як рівного, як товариша, але щоразу не знаходить підтримки, її прагнення обертаються життєвою поразкою.

Професія для неї невіддільна від загальнолюдських етичних принципів. Злитість професійного й екзистенційного завдань героїні стала предметом художнього осмислення в повісті О.Забужко „Я, Мілена". У центрі сюжету твору – праця блискучої тележурналістки Мілени над програмоюпро покинутих жінок. Праведність мети, яку ставить перед собою героїня, О.Забужко визначена девізом-слоганом телепрограми: „допомагати-українській-жінці-знаходити-себе-в-нашому-складному-часі" [3, 5]. Шляхетність обраної цілі, яка артикулюється на одному диханні, стаючи цілісним поняттям, підкреслено голофразисом. У зображенні письменниці уявлення Мілени про власну програму романтизовані: „...такі щирі бабські посиденьки, що тягнуться в кухні ледь не до світа на раз ухопленій і вже не впущеній кришталево-співучій ноті углибаючої душевної єдності: сестро, сестро, біль вщухає, ти не одна на світі, діти сплять за стіною, і життя триває, будемо мудрі, будемо терплячі <...> тут і ніжність, і біль, і гордість за мужню й мовчазну стожильність нашу жіноцьку, і якась до сліз невимовна краса..." [3, 5].

Авторка створює віртуальний (екранний) світ, що є символічним відображенням уготованої людині, передусім жінці, життєвої реальності. Він росте й шириться, підживлюваний електричним струмом та людськими думками й бажаннями. І на його мерехтливе сяйво, "немов нетлі" , летять жінки, адже це єдина для них можливість самовираження й самопіднесення в чоловічому світі. Але все це "злуда, жахливе ошуканство". Стереотипність мислення вже не патріархального, але все ще маскулінного світу породжує упереджене ставлення до жінки як духовної істоти, що проявляється в характерному, надмірно сексуальному, забарвленні Мілени екранної, у реакції на неї чоловіків ("прєдложеніє" одного з глядачів), у кінцевому виборі чоловіка Мілени.

Loading...

 
 

Цікаве