WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Складно-нульсуфіксальні іменники на позначення осіб в історії української мови - Реферат

Складно-нульсуфіксальні іменники на позначення осіб в історії української мови - Реферат

Особливістю окремих аналізованих похідних є додаткові зміни дієслівної основи, що полягають в її усіченні, а також нарощенні приголосним [й].

Деривати цього типу описуються перифразою N + V + → той, хто VN, наприклад: пивоваръ → той, хто варить пиво; рыболовъ → той, хто ловить рибу; свинопасъ → той, хто пасе свиней; мясоєд → той, хто їсть м'ясо; млекопий → той, хто п'є молоко; дрєводhл# → той, хто робить (по) дереву. Композиту живописъ властиве лексикалізоване словотвірне значення, що встановлюється при порівнянні перифрази й відмінного від неї словникового визначення: живописъ не → той, хто пише живе, а → той, хто займається живописом (художник).

У пам'ятках давньоруськоукраїнської доби виявлено невелику кількість складно-нульсуфіксальних іменників, що позначали людей за внутрішніми якостями, уподобаннями, поведінкою, наприклад: даролюбъ (XI СДЯ II 430) "той, хто любить приймати подарунки"; зъломыслъ(XI/XIII-XIV III 418) "той, хто задумує дурне, зле";лютодhй (IV 486) "той, хто робить зло"; посредh города камену создавъ Боголюбомъ и удиви ю паче всихъ (XII АндрБог 324); то ваши въси зъломысли падоуть (XII-XIII УспСб 257); азъ есмь оучитель прhлюбодhомъ и любодhомъ (142); нє въстроби прhдъ собою "ко лицємhри твор#ть (1283 ЄЄ 161); вєдоша со іс̃мь ина в̃ злодh" оубитъ (232).

Початок цьому структурному типу покладено ще в праслов'янський період, наприклад: *dobrodějь (ЭССЯ V 42) "той, хто здійснює добрі вчинки" – складення *dobrъ та похідного від дієслова *dělati; *liceměrь (XV 79) – складення *lice і другого компонента, яким було спочатку, очевидно, *měnъ (*měna, *měniti), лише вторинно перетворене по *měriti, тобто "той, хто міняє обличчя"; *lixodějь (XV 92) – складення *lixoта *dějati(відображає вторинну, негативну семантику *liv- ).

Лексико-словотвірна група назв осіб як носіїв процесуальної ознаки з субстантивно-вербальними основами була представлена в пам'ятках середньоукраїнської та новоукраїнської мови невеликою кількістю похідних. Деякі з них успадковані з давньоруськоукраїнської мови: злодhй (XVI НП 115); лицємhрь (170); любодhй, adulter (сер.XVII СлЛекс 465) "блудник". Трапляються й нові деривати: верховод (XVII Тимч 220) "той, що веде до перемоги" (перший компонент етимологічно пов'язується із іменником вьрхъ "перемога" (ЕСУМ I 361)); студодhй (безсрамный) (сер. або к.XVII Син 131); і ім# им богомазы (к.XVII КЗ 140); противъ написанного в(ъ) листh єго мл̃(с)ти п̃на Лизогуба (1733 ПрЛист 61).

Творення композитів, що поєднували в собі субстантивно-вербальні основи, базувалося на словосполученнях з об'єктними відношеннями компонентів (даролюбъ ← любити даръ; зълодhидh"ти зъло тощо).

Лексема злодhй функціонувала в середньоукраїнській та новоукраїнській мовах з двома основними значеннями: "1) той, хто робить зло; 2) той, хто краде", наприклад: а коли бы злодhй што у кого укралъ (1468 АЮЗР I 81). Пам'ятки української мови аналізованого періоду фіксують цю лексему переважно в першому значенні, зберігаючи все ж її полісемію: поидєтъ к[то] за своhмъ злодhємъ (1435 Роз 134); з/в/лаща о оных, што злодhйми, разбойниками мъли быти названы (1589 124).

Слово добродhй, утворене спочатку для номінації особи за характером її поведінки, фіксує ряд пам'яток середньоукраїнської писемності, наприклад: пастыревh и великому добродhєве здравія, долгоденствія желаємъ (к.XVI В 58); добродhй, или доброго давца (1624 БерЛекс 29). Більш пізні джерела фіксують вживання цього слова із значенням титулованої особи з привілейованих верств населення. На початку XVIII ст. це слово майже повністю лексикалізувалося, вживаючись лише як форма ввічливого звертання: млостивый добродhю (1704 ДНМ 27); мило(с)тивый мнh и вєлики(й) добродhю! (1714 ПрЛист 19); добродhю, добродhю, чи не могли б меї дитини сховать (XVIII УЛ 209); я хлhб тобh приношу, панедобродhю (142).

У літературно-писемній мові XVIII ст. трапляються деривати, зафіксовані в пам'ятках попередніх століть:курояде, престани, престани, престани! (XVIII УЛ 266); рыболовы проживали(к. XVIII ОЛУ 37); так і нові похідні, наприклад: прида(л) з(ъ) по(л)ку, хоча (й) з(ъ) кашоваровъ (1720 ПрЛист 26); яко Владиславъ, король полскіи настал (ЛГр 80); нhсколько земледhлов работали (1766 Ск I 139), землемhр обмhривалъ (360).

У пам'ятках давньоруськоукраїнської мови трапляються поодинокі лексеми з препозитивною абвербіальною основою: мимоходъ (XII СДЯ IV 536) "перехожий"; и гл̃а ~му маловhрє почьто с# оусоумнh с# (1283 ЄЄ 115).

Деривати аналогічної структури трапляються в пізній середньоукраїнській та новоукраїнській мові: чого боитє(с) маловhры (1556-1561 ПЄ 44); сытоhдъ (XVI МТимч II 382) "той, хто сито їсть"; блядословъ (1642 Сл XVI – п.п. XVII 2 128) "лихослов"; хитрословъ, ambagiosus (сер. XVII СлЛекс 79) "лукавий, двоєдушний", сквєрнословъ, spurcidicus (378) "лихослов", празнословъ,vaniloquidorus(407) "пустомеля"; о боже правосуде, создателю віков, призирающий на вся діла человіков! (XVIII УЛ 343).

В основі аналізованих композитів лежать два типи перифраз: 1) N + V + → той, хто VN, наприклад: злодhй → той, хто робить (діє) зло; 2) D + V + → той, хто DV: маловhръ → той, хто мало вірить; сытоhдътой, хто сито їсть; хитрословъ → той, хто хитро словитъ; празнослов → той, хто празно словитъ.

Loading...

 
 

Цікаве