WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Складно-нульсуфіксальні іменники на позначення осіб в історії української мови - Реферат

Складно-нульсуфіксальні іменники на позначення осіб в історії української мови - Реферат

Складно-нульсуфіксальні іменники на позначення осіб в історії української мови

В останні десятиріччя значно посилився інтерес лінгвістів до дериватів, які творяться за допомогою поєднання основ слів з одночасною матеріально не вираженою суфіксацією. Складно-суфіксальні іменники з нульовим формантом неодноразово привертали увагу дослідників. Вони були предметом опрацювання на матеріалі давньоруськоукраїнської мови [2, 6], середньоукраїнської [6] та сучасної української мови [3, 7]. Однак історія становлення та розвитку структурного типу складно-нульсуфіксальних іменникових похідних на різних етапах розвитку української мови лишається однією з малодосліджених ділянок. Аналіз динаміки словотворення згаданих композитів дає важливий матеріал для розуміння будови й функціонування розгляданих одиниць у дериваційній системі української мови.

Нульові словотворчі засоби давньоруськоукраїнської мови XI – XIII ст. виникли на базі матеріально виражених тематичних суфіксів індоєвропейської епохи, а тому слова згаданого типу творення спочатку мали в своїй структурі кореневу, суфіксальну й флексійну морфеми: бhгь(*bĕg – о – s), ходъ (*chod – о - s) тощо [8; 38]. Такі іменники належали до тематичних безсуфіксних утворень. Тематичні голосні *а, *о, спочатку служили засобом іменникового словотвору, первинне їх значення зараз вже не відновлюється.

Суфікси -ъ, -ь, -а в праслов'янській мові мали специфічний характер, вони поєднували в собі дві функції: словотвірну й флексійну, тобто виконували роль дериваційних формантів і одночасно вказували на належність дериватів до певного типу відмінювання. Ця двофункціональність була рисою, яка суттєво відрізняла структури з нульовим суфіксом від дериватів з матеріально вираженим формантом [1, 21].

Давньоруськоукраїнська мова як вихідна мовна система формування словотвірної структури східнослов'янських мов обмежено використовувала нульовий суфікс для творення полікореневих слів [6, 85]. Чисте складення й нульова суфіксація в творенні композитів були представлені в пам'ятках XI – XIII ст. невеликою кількістю похідних.

Складно-нульсуфіксальні іменники на позначення осіб представлені в пам'ятках досліджуваних періодів у двох структурних різновидах: з опорною вербальною основою; з опорною субстантивною основою.

Виділення словотворчого нульового суфікса в похідних з опорним вербальним компонентом зумовлюється функціональною тотожністю цього типу з деякими складно-суфіксальними типами, що мають матеріально виражений суфікс. "Основний принцип ... виділення нульового суфіксального елемента – такий же, що і при виділенні нульових флексій у словозмінних парадигмах: якщо якесь значення (граматичне чи словотвірне) ... у більшості випадків виражається певною морфемою (суфіксом, флексією), то при відсутності такої морфеми та будь-яких інших формальних засобів вираження цього значення можна виділяти нульову морфему, що несе в собі те ж значення" [4, 78].

Композити з опорним вербальним елементом сформувалися ще в праслов'янський період, наприклад: arodějь (ЭССЯ IV 24) "чаклун" – складення основaraarъ та *dějati; *dervoděl'a (213) "тесля" – складення основ *dervoта йотованого похідного від дієслова *dělati; *konovalъ (X 194) "ветеринар", утворене шляхом складення двох основ *konі*valіtі, *val'atі; kozopasъ(XII 25) "пастух" – складення *kozaі кореня дієслова *pastі; *paso; *kurojědъ (XIII 127) "той, хто їсть курей" – складення *kurъ і кореня дієслова *ědtь, stі; *myšejadъ(XXI 57) "той, хто їсть падаль"; *myšelovъ(58) "той, хто ловить мишей", утворене шляхом складення основ слів *myšьта *loviti; *noktь'vidъ (XXV 184) "нічний привид; той, хто бачить вночі".

У пам'ятках XI – XIII ст. зафіксовані похідні аналізованої структури, що позначали назви істот:чародhй (1076 Ср III 1472) "чарівник"; келия Иоанна Богослова (1106 – 1108 / XV ХД 61); богословъ (XI СДЯ I 269) "теолог, проповідник християнського вчення"; водоносъ (454) "той, хто носить воду"; ни послуша коли вєльможъ (XI/XIII-XIV ХА 79) (етимологічно сягає праслов'янського *velь-moža,*velь-možь "велика сила, міць; можновладець"; утворене з короткого прикметника *velь "великий" та похідного від *mogti "могти"; внаслідок пізнішої контамінації із словом mоžь "муж" набуло значення "великий муж" (ЕСУМ I 348)); и~ сь ли ~сть дрhводhл# с̃нъ мариинъ (к.XI – п.XII АМВ 101); богоносъ (1156 СДЯ I 263) "той, хто носить божу мудрість"; Яръ Туре Всеволодh (СПІ 376) (утворене на східнослов'янському грунті з займенника все- та основи дієслова володіти (ЕСУМ I 434)); пакост#ше рыболовомъГаличьскымъ(XII/бл.1425 ЛК 498).

Структурний тип безсуфіксних композитів у мові давньоруськоукраїнського періоду хоч і був малопродуктивним, але базувався на живій народній мові й функціонував майже поза церковнослов'янським впливом, тобто складно-нульсуфіксальні іменники більше відповідали народним мовним традиціям, успадкованим ще з праслов'янської епохи.

Композити з матеріально не вираженим суфіксом представлені в мові наступних століть, як і в давньоруськоукраїнський період, двома структурними різновидами: з опорним вербальним та субстантивним компонентами. У цілому вони групуються за тими ж лексико-словотвірними розрядами, що й у XI-XIII ст.

Поступово збільшується кількість складно-нульсуфіксальних іменників-назв виконавців дії з опорною дієслівною основою у пам'ятках наступних століть: двh гривнh далъ ~смь кесарю – Вєликому королєви Владиславу (1386-1418 Роз 35) (є прямим запозиченням з польської мови, калька пол. Władisłav, запозиченого з чеської мови: ч. Vladislav (ЕСУМ I 419)); вълоєдъ (1596 Сл XVI – п.п. XVII 5 99) "волоїд";вhршописъ (XVI Тимч I 166) "поет"(запозичення з польської мови: пол. wiarszopis); дhєписъ(855) "той, хто пише історію; історик"; от псих водовозов отвязатися (к. XVI В 36), еще еси млекопий (38), упокоевающихся мясоедовоставили (218); комєдодhй, comaedus (сер.XVII СлЛекс 132); чародhй (сер. або др. пол. XVII Син 169); тих куроїдів бити (XVII УП 98). Трапляються також складно-нульсуфіксальні іменники, що виступають як індивідуально-авторські новотвори: еще еси кровоед, мясоед, вълоед, скотоед, звhроед, свиноед, гускоед, птахоед, ... пирогоед, маслоед(к.XVI В 38).

Типове для церковно-канонічних пам'яток слово – калька з давньогрецької богослов вживалося в мові XIV-XV ст. як власна назва, наприклад: Богослов(1322 ССУМ I 105) "титул євангелиста Іоанна". Пам'ятки пізнішого періоду фіксують вживання цього композита і з указаним значенням, і як апелятивної назви, наприклад: богословъ (1598 Сл XVI-п.п.XVII 2 148) "проповідник християнського вчення"; які великоги бг̃слwа послушати (1659 Гал 170); многих епископов, и учителей, и богословов собрали (1767 Ск I 127).

Треба зазначити, що в пізній середньоукраїнській мові XVII ст. досить активно вживалися композити – назви осіб за їх професійною діяльністю. Шляхи розвитку цих лексем, особливості їх функціонування тісно пов'язані з екстралінгвальними факторами, зокрема, вони відображають історію виникнення й розвитку ремесел, наприклад: свинопасами ... называетъ (1616 ЄУС 40), пошлю рыболов въ многихъ (304), дрєводhл# (1627 БерЛекс 33), живописъ (живосєц); книгочїй(53) (вважається запозиченням із тюркської, пор. д.-тюрк. *kinigči від *kinig "книга" (Ф II 263), качкопас, chenorarius (сер. XVII СлЛекс 82) "той, хто пасе качки"; чрєдопас(92) "чабан"; козопас, caprarius (111) "козопас"; волопас,bubulcus (105) "волопас"; винонос, ebria (173) "п'яниця"; скотопас, pecorarius (304) "чабан"; коновалъ (460); пивоваръ, factor ceruisiae (481) "той, хто варить пиво"; дардоносъ (XVII Тимч 665) "той, що носить дарду (січна зброя на взір сокирки)"; шаповалъ всякіє всhмъ выгоды твори(т) (134); дано Дорошу сукновалу шесть штабловъ сукна (XVII Тимч I); Гаврило протопопъ, тотъ славный винокур (XVII ЛРК 104) "робітник гуральні" (утворене з основ слів вино та курити, тобто підігріванням добувати ("викурювати") горілку; змішування понять "вино" і "горілка" в російській розмовній мові дає підставу вважати, що укр. винокур походить з російської мови (ЕСУМ I 378));коновалъ єдно дєло изъправляєтъ (к. XVII К3 134), пивоварамъ(156), пастух свинопасъназываєтс# (241), рыболововъ можєт затягати (280), вhршописъ єси (301); грошоробъ (XVII МТимч I 190) "фальшивомонетник".

Loading...

 
 

Цікаве