WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Художнє вираження жіночої самотності у “Казці про калинову сопілку” О.Забужко - Реферат

Художнє вираження жіночої самотності у “Казці про калинову сопілку” О.Забужко - Реферат

Самотність жінки у чоловічому світі – ще один аспект "Казки про калинову сопілку" О.Забужко. Божий світ для Ганнусі мислиться несправедливим, бо в ньому немає місця для неї. Долю матері як компроміс надії й реальності Ганна сприймає з позицій войовничого максималізму. Не схвалюючи материнський вибір (вибір власного батька як символу несправедливості у її дівочому світі), спостерігаючи щоденно материнську ношу нещасливого подружжя, героїня доходить до цілковитого відчуження світу як чоловічого права, як світу однобічної зреалізованості. Цей грішний маскулінний світ неспроможний спізнати її бажання, її гріх, залишаючись в ньому, Ганна повторює досвід багатьох гарних жінок – розчаровується в чоловічій сексуальності остаточно, переконується, що здатна пробудити в чоловікові лише грубу хтивість та провокувати насильство. Для неї був би придатний монастир, але у цьому випадку героїні треба було б знехтувати власною тілесністю. До заперечення власної статі Ганна не була готова. Мотив чернечої самотності як форми спокутування світської гріховності у повісті так і лишився нерозвиненим. Єдиний варіант утечі з чоловічого світу – це у світ божественний, чернечий, але ціною нехтування плоттю, був відкинутий Ганною.

Письменницький стиль О.Забужко максимально прилаштований для втілення повної самотності з викликом християнській, гуманістичній чи літературній традиції. Потрактовуючи дійсність як сповнену недоліком „кризи сильної статі", О.Забужко подає взаємини статей як непідвладний інтелекту дисонанс, а всю світобудову – як втілений хаос безладдя співдії андрогинних начал, чоловічого й жіночого, тобто каузальності, сатанинською за своєю природою. Пшибишевський також визнавав Сатану деміургом гностичного світу й новітньої цивілізації, отже, Забужко йде услід за ним у вибудові сатанинської картинки Ганниного буття. Вища міра усамітнення – сатанинська самотність – тільки й лишилась нею невідтвореною. Розуміючи, що для створення нетрадиційного образу жінки в українській літературі їй знадобиться й нетрадиційне мовлення, наснажене „жіночістю" як фактором не лише чуттєвим, а й надчуттєвим, О.Забужко звертається до стилю великої емоційності.

Експресивне вираження жіночої суб'єктивності здійснене Оксаною Забужко й на рівні текстових структур, адже всі її твори, а особливо „Польові дослідження", – це втілений принцип інтертекстуальності як накладання фрагментів. Часте „переплутування" жінки й дівчинки – це спроба повернутися до чутливості дитини, коли світ існував в її уяві як сума фрагментів, а не як цілісна панорама, коли світ існував без ієрархій. Класичні для фалоцентричної культури опозиції сонце/місяць, ніч/день, батько/мати реалізуються, та й то як подолана реальність, лише у „Казці про калинову сопілку". У цілому ж фрагментація як принцип витримана скрізь. Жіноче письмо Забужко – це письмо імпульсивно сповідальне, історія її жіночого „я" розгортається як історія ірраціональних потягів з низу. Ці властиві риси фемінного письма переносять твори Забужко у контекст текстологічних шукань фемінної літератури кінця ХХ століття. На нашу думку, специфічним набутком художньої прози письменниці є спроба відтворити, а чи ліпше сказати, синтезувати, новий стиль оповіді, до якого закликала вдаватися Юлія Крістева, називаючи його „материнською мовою": „Ритм – це параметри жадаючого тіла, тобто чуттєві, емоційні, інстинктивні, несемантизовані домінанти мови, що виявляються перед будь-яким смислом. Іншими словами, параметр ритму у Крістевої – це параметр принципової гетерогенності значення, який зазвичай характеризує такі види дискурсу, як література, поезія й мистецтво. Саме таку мову Крістева позначає поняттям материнської мови" [2, 57]. Використовуючи також традицію жіночої біографії як жанру, письменниця заставляє героїнь проживати від першої особи проблематичність жіночого буття. Формальною ж ознакою жіночого письма „залишилась ознака письма від першої особи, при цьому власністю жіночої автобіографії на відміну від традиційного автобіографічного листа є апеляцією до особистого досвіду не як окремого, а як до гендерного досвіду групи" [2, 157]. У формальній структурі тексту О. Забужко замість часової наративної послідовності подій реалізується емоційна послідовність; подієвість великої історії як історії людства подається через жіночу внутрішню афектовану історію. Історичний процес не відтворюється як власне процес, а подається у деталях імпульсивно наголошуваних жіночим спонтанним переживанням, така деталізація порушує звичну субординацію. Накладання ж просторових зображень, як і часових, утворює неповторність панорамності зорових ефектів текстів Оксани Забужко. Крім того, вона зовсім не прагне до дефініцій, до того, щоб „поставити крапки над „і", її мовний потік перебуває у тяжінні коловороту світообігу, він актуалізований до вербальної форми лише тоді, коли ця актуалізація розбуджує емоцію. Експресивна асоціативність вибору деталей та дефініцій характерна для цього письма. Стильова логіка Забужко здійснюється за принципом уробороса, коловорота, де самопородження тексту мотивується не сюжетоскладанням, а імпульсами материнського мовлення.

Кожна з представлених О. Забужко жіночих історій є, власне, емоційною історією тілесності. М.Мерло-Понті писав: „Сексуальна історія якоїсь людини є ключем до її життя тому, що сексуальність проектується на її спосіб буття у світі, тобто ставлення до часу та інших людей. У походженні всіх неврозів є сексуальні симптоми, але ці симптоми, якщо їх правильно зрозуміти, символізують настанову людини в цілому – настанову, наприклад, підкорення чи настанову втечі. У сексуальну історію, якщо розуміти її як розробку загальної форми життя, можуть проникнути всі психологічні мотиви, бо в ній вже немає взаємної протидії двох типів каузальності і статеве життя включене в цілісне життя людини" [5, 189]. Вибудовуючи сексуальні історії своїх героїнь, Оксана Забужко зовсім не замикається на статевих зв'язках, інакше ми б мали справу з примітивною порнографією; вона малює емоційний людський світ через призму сексуальності, і саме така емоційно пережита сексуальність надає оповіді особливої життєдайної сили, створює ефект напруженого руху, є пошуком світу великих емоцій, де жіноча душа може нарешті збагнути не лише коловороти свого соціального стану, а й себе саму.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Агеєва Віра. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія. – К.: Факт, 2003. – 320 с.

  2. Жеребкина Ирина "Прочти мои желания..." Постмодернизм, психоанализ, феминизм. – М.: Идея-Пресс, 2000. – 246 с.

  3. Забужко Оксана. Казка про калинову сопілку. - К.: „Факт", 2000. - 82 с.

  4. Киркегор Сёрен. Наслаждение и долг. – К.: "AirLand", 1994. - 419 с.

  5. Мерло-Понті Моріс. Тіло як істота зі статевими ознакам // Феноменологія сприйняття.- К.: "Український центр духовної культури", 2001. - С.184-206.

Loading...

 
 

Цікаве