WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Художнє вираження жіночої самотності у “Казці про калинову сопілку” О.Забужко - Реферат

Художнє вираження жіночої самотності у “Казці про калинову сопілку” О.Забужко - Реферат

Самотність гріха становить у творі окремий мотив, можна навіть сказати, що окремий філософський рівень тексту. Гріховність спочатку постає як персоналізована, зокрема Ганнусина, але поступово нарощується глобальний панорамний план відтворення людської гріховності. Оскільки світ належить покірним, то від початку Ганні нема на що сподіватися в ньому зі своїм бурхливим внутрішнім світом. Щастя пересічної людини не може її задовольнити. Для неї узвичаєно-доступне щастя, яке здобуває її сестра Олена, - це швидше стан померлої душі, нерозвиненого інтелекту й почуття. Отже, гріхом Олени є не лише ті дрібні капості, що вона заподіяла Ганні, а й принципова нерозвиненість душі, нездатність до максимального прояву бажання. Кожен образ поступово розкривається перед читачем у своєму гріху, що виокремлює його з родинної єдності. Нарешті всі персонажі опиняються виокремлиними гріхом, а отже – усамітненими. Ідея самотності людини у гріху зреалізовується в „Казці про калинову сопілку" послідовно й повно.

Варіацією самотності гріха у даному тексті стає біблійний мотив самотності Каїна. Оксана Забужко у даному випадку виявляє себе спадкоємицею Байрона, для якого Каїн та скоєний ним злочин є лише ознакою бунту супроти сірості загалу та призвичаєності, що заступила бурхливу емоційну природу. О.Забужко реінкарнує поняття людських чеснот як дієвого творчого начала в житті, тому за її концепцією, царство земне й небесне не повинне належати покірливим та вбогодухим (Олені та подібним до неї), а має стати вмістилищем талановитих, сильних емоційно людей. У світлі такого потрактування людських чеснот Ганна постає у ряду великих бунтівників світу. Прочитана з тіней на місяці історія гордого Каїна викликає в неї бажання дошукатися справедливості. Аксіологія Каїна нею легітимується, покарання смиренного Авеля не опановується як вмотивоване божественним промислом: „Якщо їх виставлено нам на кару, то чому обох скарано однаково?" [3, 18]. Дівчина шукає відповіді на питання, і не знаходить, пояснення її батька Василя викликає у неї лише нові запитання: „...То брат брата підняв на вила, два було брати, Каїн і Авель, от Бог їх і поставив угорі над землею, щоб люди бачили й не забували гріха..." [3, 17]. Теологічна дискусія Ганнусі з панотцем також їй не відкрила таїну урівненості Каїна і Авеля на небесному місяці: „Чому зглянувсь Господь на Авелеву жертву, а на Каїнову не зглянувсь?" [3, 64]. Ганнуся створює власний міф про Каїна й Авеля, в якому Божа несправедливість стала причиною братовбивства. Каїн несправедливо відхилений Богом, не обраний ним, для неї стає страдником, вона бачить себе в образі Каїна, на що вказують рядки: „...і Ганнусі раптом стислося серце, яке було вже раз над ямою з забитим, - тою самою необорною, тоскною мукою, яку мусять відчувати – хіба приречені на страту та непрощені грішники..." [3, 64]. Опанувавши приреченістю Каїна, вона опановує й трагічністю власної долі, хоча достеменно передбачити її не здатна, оскільки світом її первісного хаосу емоцій володіє не вона, а демонічний посланець. Ганна заблукала в проблемі Каїн-Авель, вона не вирізняє більше, хто з них правий, а хто ні. Виважуючи власне життя в цій традиційній біблійній аксіологічній системі, Ганнуся проголошує несправедливість світу, вчиненого Богом, сягає до бунту супроти Творця.

Бунт супроти Бога – фіксує абсолютну самотність людини, що поринула у хаос почуттів. Вона не відчуває Бога, оскільки її сприйняття світу є тілесним. Місячне сяйво будить в ній її приховану темну природу, а зливаючись зі світом природи, вона почувається живою. Цей природній світ непідвладний людським примхам і забобонам, він вільний. Ганнуся пізнає його тілесно, еротично, у той час, як світ божественної таїни лишається для неї прихованим. Вона розуміє лише тілесну мову світу. Мерло-Понті зазначав: „Людському існуванню властивий принцип невизначеності, і він не є просто невизначеністю для нас, він не йде від якоїсь недосконалості нашого пізнання; не потрібно вважати, ніби Бог може прозондувати серця та тіла й розмежувати в нас те, що йде від природи, і те, що йде від свободи. Екзистенція є невизначеністю в собі через свою фундаментальну структуру завдяки тому, що вона є саме тією операцією, за допомогою якої отримує значення те, що його не мало, набуває більш загального значення те, що мало лише сексуальний сенс, а випадковість стає обгрунтованою, бо екзистенція є відтворення фактичної ситуації" [5, 202]. Сексуальність, як і всі пов'язані з нею трансформації тіла, не є випадковістю життя Ганни. Тілесна екзистенція Ганни не має випадкових атрибутів і сама по собі не становить чистого пізнавального факту її буття, вона є рухом, завдяки якому ці факти буття встановлюються, її тілесний досвід – переконує її в тому, що тільки він дає істину, адже й всі селяни визнають за нею істинність її тілесного досвіду, санкціонуючи специфічний шлях її розвитку від початку як антибожественний. Вона вчувається в оточуючий світ тілом, ним же, його досвідом і керується: „Її тіло знов настренчилось хижо, і не вона ним правувала, воно й без неї знало, що робити..." [3,53]. Каїн пережитий нею як історична ідея, а не випадковість, як закономірність божого вибору, що легітимує „сірих". Диявол промовляє до Ганнусі: „...До мене бо належать добірні душі, тільки я знаю їм скласти поправну ціну, тільки я потраплю їм дати те, чого направду вартують..." [3, 73]. Вибираючи диявольский шлях, щоб втолити своє тіло, Ганна говорить з князем тьми про душу, про свою самотність, відчуженість щодо світу божого, і у такий спосіб вона реалізує ідею власної самості – знайти підтримку неординарності , нешеренговості її особистості, піднести власну вартість понад світом пересічних, „сірих" та „нужденних". Вибір демонічного шляху героїнею, куди її штовхає влада тілесності – то акцентуалізація хаотичного стану її екзистенції. Нарцисизм як провідна характеристика самосприйняття її тілесної екзистенції, також роздирається двома незіставними світами – божим та демонічним. Типово нарцистична картина самоспоглядання: "Вона полюбила споглядати своє оголене тіло, дивуючись на нього як на щось стороннє: все було таким делікатним і досконалим, від підйому ступні й далі, вгору, по мов єдиним духом сницарського різця викарбуваній хвильній лінії литки й стегна, аж їй переймало віддих,- живіт нагадував кшталтами церковну чашу з Святими Дарами: вперше зробивши це відкриття, вона злякано сахнулась була такої богозневажної думки, одначе щоразу, спускаючи очі в діл, натрапляла на той самий вид..." [3, 40]. Жіночий нарцисизм, послідовно зреалізований у свідомості Ганни, стає керівним чинником її тілесної екзистенції, її бунту супроти божественного присуду „бути як всі", тобто впокорити хаос почуттів, щоб одержати спокій та щастя.

Максимальною емоційною насиченістю наділений мотив крові у „Казці про калинову сопілку". Дві традиції потрактування крові стикаються у творі: біблійна, щодо крові Авеля, пролитої Каїном, та фольклорна й особливо, - демонологічна. Автор грає цими семантичними напластуваннями, утворюючи неповторну картину занурення Ганни у кров людську, поступове, але невпинне. Семантика крові у біблійному ракурсі – це кров Авеля, пролита Каїном, що стала символом гріха, кров, яку не можна зітерти, кров, за яку Каїн одержав страшну „печатку". Ганнуся також одержує її. Народнопоетична семантика крові виринає у трьох ключових сценах з її життя – як знак статевого дозрівання, як знак перетворення на жінку та як знак смерті Оленки. Забарвлення крові також змінюється від рожево-червоного до масляного смоляного. Обігрується семантика біблійного тлумачення крові-вина, за словами Христа, який на Таємній Вечері закликає скуштувати вина, бо то є кров його. Ганнуся приносить прочанці води, але вона виявляється вином, і проливаючись на підлогу, скрізь заплямовує все червоним, немов кров'ю. Кривавий послід – то „Каінова печатка" Ганнусі, знак, від якого їй вже ніколи не позбутись, а за ритуально-міфологічним сенсом ця печатка, як стверджував Фрейзер, саме й означала виокремлення вбивці та його відторгнення. Отже, й Ганнуся, маючи такий знак на собі, не може далі жити серед людей, вона невмотивовано зникає, тобто поринає у світ абсолютної самотності Каїна й неспокутованості свого гріха.

Loading...

 
 

Цікаве