WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Переакцентування традиційного сюжету про каїна та Авеля з жіночого погляду в повісті О.Забужко “Казка про калинову сопілку” - Реферат

Переакцентування традиційного сюжету про каїна та Авеля з жіночого погляду в повісті О.Забужко “Казка про калинову сопілку” - Реферат

Не залишаючи Ганнусі іншого вибору, аніж бути лише маминою дочкою, Марія сприяє зародженню в душі дитини того ж таки комплексу Електри. Але бачимо тут уже не ненависть до батька, а страждання через обділення його любов`ю. Таким чином, йдучи за теорією З.Фройда, можемо стверджувати, що цей комплекс Ганнусі "зумовлений спадковістю, нею закладеним феноменом..." [21, 377]. На додачу, над Ганною тяжіє ще й материн гріх, яка віддалася за Василя "з досади, чисто з серця і нічого більше" [7, 9], на зло батькові. І Ганнуся, не будучи дитям кохання, від народження приречена нести кару за провину матері. Це свідчить про те, що тягар первородного гріха людство пронесло крізь віки, "від праотця Адама" [7, 8]: діти мають нести покуту за вчинки своїх батьків.

Звернемося знову до вже згаданого нами комплексу Електри, наявного у Ганнусі. Дівчина всіма силами прагне привернути до себе любов батька, який і сам відчуває свою провину у ставленні до старшої дочки: "Батько, траплялось, поводився дивно, ніби чувсь винуватим і хотів якось свою вину направити" [7, 16]. Ганнуся розуміє своє вторинне значення для батька і особливо тяжко переживає, почувши пісню про його нещасливе кохання. Вона усвідомлює, що батько є для неї об`єктом недосяжним, лише втіленням її мрій: "той голос звертався не до неї, той, уже-наче-й-не-батьків... голос взагалі не знав, що вона є на світі..." [7, 13]. Але ж дитяча любов, за З.Фройдом, безмежна, абсолютна і не припускає ніякого поділу між любою дитиною і нелюбою. Ганнуся підсвідомо прагне стати тією дівчиною, про яку батько співає у пісні, прагне отримати хоч частку тієї любові, що Василь спрямовує на меншу дочку – Оленку ("тату, тату, чи я ж вам не дочка!" [7, 65]).Тому закономірно, на наш погляд, набуває втілення припущення З.Фройда, за яким дівчина, зупинившись на прихильності до батька, має у дорослому віці зупинити свій вибір на об`єкті "за типом батька" [20, 383]. Так, Ганнуся, народившись дочкою нещасного чоловіка, стає у подальшому житті "за жінку найнещаснішому чоловікові на світі" [7, 69]; свою невтілену любов до батька вона переносить на князя темряви.

Ганна веде двобій за любов батька зі своєю меншою сестрою. Батько стає для дівчат ніби яблуком розбрату, вони обидві наче нутром відчувають те, що Василь висловив Марії лише один-єдиний раз: "як направду високо ставить цю, аж мовби й не свою, і як же непорівняно менше од "своєї" голублену дитину..." [7, 29]. Постійне змагання із "зміючкою-Оленкою" призводить Ганнусю до відчуття, що менша сестра висить на ній одвічним тягарем, перешкодою на шляху до її власної долі, ніби Оленка "ревне пильнувала якоїсь межі, за котрою й мало починатися для Ганнусі щось своє осібне..." [7, 45]. Звідси зростає злість на меншу сестру, яка тішиться з цього і доводить старшу до почуття "несамовладности".

Конфлікт сестер загострюється після засватання Оленки. Тут спостерігаємо утворення любовного трикутника: Ганнуся – парубок Дмитро – Оленка. Менша сестра знову переходить дорогу старшій, котра "поривалася в кожному випадку конечне довести сестрі своє, щоб знала... ", щоб, за її власними словами, "було по правді..." [7, 30]. Оленка мститься Ганнусі, перескочивши через її голову: адже, якщо менша сестра вийде заміж першою, то Ганна опиниться відразу ж серед перестарків, "яким уже зась гребувати тим, що не до любови..." [7, 57]. Так менша сестра знову намагається перешкодити Ганнусі зустріти свою долю і торжествує над нею, бо виходить, що саме Оленці судилася пара, одмічена Божою ласкою.

Але пригадаємо знову історію життя їхньої матері, яка вийшла заміж не з любові. Оленка у деякій мірі теж спадкує долю Марії: вона має вийти заміж тільки з метою помститися сестрі, якій страшенно заздрить і намагається довести, "чиє буде зверху" [7, 47]. Цим вчинком Оленка вбиває у душі Ганнусі останні краплини любові до сестри і створює ґрунт, на якому зростає прагнення вбити її і навіки позбутися каламутно-жовтявого світла "ядучої обиди: чому цей світ мав би належити до Оленки?.." [7, 74].

Про поступове наближення катастрофи свідчать тринадцять "звісток" (звернімо увагу, що це число вже само собою є диявольським знаком і віщує лиху долю). Першою звісткою є "Каїнова печатка" на чолі Ганнусі, яка відразу ж посвідчила маргінальність її життя. Друга звістка – запитання дівчини: "Тату, що то таке на місяці темніється?" [7, 17]. Ганнуся ще з дитинства відчуває свою спорідненість з небесним світилом і переймається питанням, чому Каїн підняв Авеля на вила. Вона ніби підсвідомо відчуває, що у цій таємниці криється її доля. Надалі осібність Ганнусі від людей віщує прочанка, яка робить марну спробу відвернути від дівчини лиху долю. Вона попереджає Марію, що її дитину "Бог наділив силою, з якою велика спокуса може постати, не по тілу, а по духу..." [7, 20]. Не минає багато часу, як до Ганни приходить дар бачити майбутнє: вона бачить чуму, а згодом починає відчувати джерельну воду ("сила дівчини дедалі виходила в люди" [7, 27]).

Окрему увагу слід звернути на символіку води у творі О.Забужко. Ганнуся відчуває воду як саму себе, вона обожнює купатися, споглядати у воді своє тіло і, таким чином, досягає гармонії з природою ("під такі хвилини їй здавалось, ніби чує всю землю ген до самого моря" [7, 41]). Вода постає в повісті носієм жіночого начала, яке, підкреслює сучасний дослідник Р.Кісь, "символізує нуртування, вирування, надмір еротичних почувань..." [10, 96]. Вода пробуджує у Ганнусі жінку, про що свідчить нарцистичне споглядання власного тіла: "вона завжди любила купатися – любила, як вода ніжить тіло, як лоскотно вступає в нього, так напрочуд чуло голублячи найпотаємнішими, найсоромітнішими дотиками..."[7, 40]. Водна стихія єднає дівчину з природою і цим дає їй спромогу відчувати гармонію із Всесвітом.

Але цю гармонію порушує шоста звістка – видіння потопельника, який не пускає Ганну до води. У цей момент дівчина усвідомлює, що "сама в собі сочить і сочить без упину" "липку, жовтяву пасоку" [7, 32]. Вода дала б Ганнусі змогу очиститися, але шлях до неї перейняв привид потопельника. Сни Марії, у яких вона бачить покійного батька, сіють зерно тривоги у її душі. Мати починає усвідомлювати, що над дочками тяжіє її гріх. Сутичка з Дмитром відкриває для Ганнусі "чудний, солонуватий посмак" крові, яку їй "хотілось лизати-всхлипувати-сьорбати – ще, і ще, і ще..." [7, 52-53], і з цього моменту кров переростає для дівчини у джерело життєдайної енергії, яку раніше постачала їй вода. Гармонію з природою остаточно втрачено.

Дев'ята звістка – викриття убійника – це натяк на майбутнє вбивство. Ганнуся відчуває свою тотожність зі злочинцем, огидний дух якого був "ніби продовженням попереднього, парного духу пролитої крови" [7, 54], в її свідомості зринає передчуття приреченості, невідворотності долі. Наступним етапом стає, як ми вже зазначали вище, засватання Оленки, що загострює конфлікт між сестрами. Ганнусю знову турбує її дитяче запитання про місячних братів, але у більш ширшому аспекті: "не від роду ж їм було приділено, одному статися жертвою, а другому вбійником?" [7, 63]. Старша сестра настирливо намагається з'ясувати, чому Господь прийняв жертву саме Авеля, а не Каїна. Ганна звинувачує Бога у тому, що "порушена Ним у світі рівновага, – ніби сам узявсь наступити на другу шальку терезів..." [7, 64]. Зі своїми запитаннями вона звертається цього разу вже до священика, який теж не може дати їй відповідь (нагадаємо з цього приводу, що у біблійному міфі причина братовбивства, як і розмежування Богом Каїна та Авеля, теж не пояснюється).

Loading...

 
 

Цікаве