WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Образ Офелії в ліриці Оксани Забужко: ґендерний аспект - Реферат

Образ Офелії в ліриці Оксани Забужко: ґендерний аспект - Реферат

Поезія перекликається з твором Марини Цвєтаєвої „Офелия – в защиту королевы". Але якщо у цвєтаєвському варіанті Офелія звертається до Гамлета з метою виправдати й захистити королеву, то у творі О.Забужко слова Офелії призначені безпосередньо Гертруді.

Ключем до прочитання вірша є епіграфи – слова головних героїв шекспірівської п'єси. Перший епіграф – репліка короля: „...не пий, Гертрудо!" (Акт V, сцена 2) - покликаний привернути увагу читача до перших рядків твору: „Випий вина, Гертрудо, / В ньому нема отрути" [1, 65]. Так авторка одразу зауважує: хоча її поезія ґрунтується на тексті „Гамлета", вони мають значні розбіжності і відмежовує свій твір від тексту оригіналу, заявляючи про їхню принципову відмінність: головним героєм твору є не Гамлет, а Офелія, яка закохана не в принца, а в свою акторську професію, і до того ж, всупереч авторській волі королева Гертруда залишається жити. Твір Шекспіра – кривава трагедія, в якій майже всі загинули, адже зображуючи реальні події, він прагнув не відхилятися від історичної достовірності. З позиції його світогляду події не могли мати іншого завершення, бо життя кожного персонажа вичерпалось і не могло мати продовження, кожен із них був у чомусь винний і отримав заслужене покарання. Це погляд людини Середньовіччя, крім того, це погляд автора-чоловіка. На думку Забужко такий розвиток і розв'язка подій є доволі штучні, не життєподібні, про що говориться вже у перших рядках поезії: „Випий вина, Гертрудо, / В ньому нема отрути. / Це просто пожаливсь труду / Автор на шостий акт" [5, 65] і наприкінці твору: „То автор-лайдак із нудів / Вколошкав тебе, авжеж!" [5, 66]. Оксана Забужко пропонує свій варіант драми. З її точки зору смерть Гертруди не є виправданою, це скоріше авторська воля, художня вигадка, ніж закономірність, адже в дійсності королева лишилася б жити, про це говорить вся її природна сутність: її жага до життя, прагнення насолоджуватись ним, її нестримні бажання.

Другий епіграф – цитування прощальних слів шекспірівської Гертруди на похороні Офелії: „Прощай, дитино! Квіти квітці. / (Розкидаючи квітки). / Гадала я тебе за сином мати, / Жадала я, моя прегарна доню, / Сама тобі квітчати шлюбне ліжко, / а не труну" [5, 65]. Отже, тендітна й чутлива Офелія помирає не тільки у драмі Шекспіра, а і у поезії О.Забужко.

Позиція Офелії, на перший погляд, нібито подібна до цвєтаєвської – вона не засуджує королеву, не дорікає, навпаки – виправдовує й пророкує велич, красу і славу, навіть робить її безсмертною всупереч волі Шекспіра.

Водночас Забужко вустами своєї героїні іронізує над Гертрудою, викриває її легковажну мінливість, непостійність у почуттях та стосунках з людьми: „...ти встанеш – і, замість / блищати в суфітах сльозами, / обтрусишся й вийдеш заміж - / Не з горя, а просто так. / Утретє, як і удруге, / Ти будеш тому подруга, / Хто туго втрапить попругу / Між ніг тобі зашморгнуть" [5, 65].

Гертруда уособлює ті людські риси, які стереотипно сприймаються як типово жіночі – плинність, ненадійність, конформізм, але водночас незахищеність і потребу в залежності від чоловіка. Саме тому вона „приз", „трофей" нового короля, звідси й саркастичне порівняння: „Лошице монаршої масти! / Тебе зі стайні не вкрасти - / Тебе, приналежність монарства, / З ним вкупі звитяжці беруть" [5, 65]. Авторка наголошує на прагненні королеви завжди знаходитись на боці і під захистом сильнішого, коритися не втрачаючи гідності і, водночас, бути його повелителькою. О.Забужко викриває не кращий бік натури Гертруди, яка з легкістю занурюється у вир нових почуттів з кожним новим чоловіком, забуває колишнього короля і без горя й сліз приймає короля майбутнього водночас як свого завойовника і мужа: „Тож, думаю, цього разу / Ти вийдеш – до Фортінбраса / І жестом плавчині (брасом!), / До стіп йому вергнеш вбрання, / Мов шкуру вбитого лева / (Чи – мужа?) ! – о, єсть королева / В Данії!" [5, 66].

На відміну від М.Цвєтаєвої, О.Забужко зображує Гертруду не лише пристрасною, але і жагучо сексуальною: „Аве, регіно-вагіно! / Се край твій - під балдахіном, / Де ніжки дубового вгину / Щоночі до світа риплять!" [5, 66].

У тексті твору багато тілесної символіки, призначення якої – показати природну сутність королеви: Гертруда живе тілом, і лише воно дає їй насолоду від життя, дає можливість володіти людьми через власне тіло і відчувати себе справжньою королевою: „...в головах ложа, / Де світом, глевка й несхожа / На себе вчорашню, зложиш / Зіпрілим, як сир, чолом / Уклінну дяку Марії, / Що лоно твоє не міліє / (Хоч цера, по правді, муріє / Й на стегнах – судин бурелом)" [5, 66].

У поезії „Офелія – Гертруді" Оксана Забужко втілила дві протилежні жіночі іпостасі. Для підсилення контрасту поетеса відокремила їх, „поділивши" між двома героїнями.

Гертруда у поезії О.Забужко символізує „вічно жіноче", яке пов'язується із нестабільністю, легковажністю, бездушністю і брехнею. Вона надзвичайно упевнена, легко пристосовується до змін і навіть у скрутному становищі намагається обернути ситуацію на свою користь, любить владу і розкіш, не має глибоких почуттів до оточуючих людей, забуваючи чоловіків, які її любили, має гарне тіло і дуже пристрасна. Втрачаючи чоловіка й сина, вона не впадає у відчай, а продовжує насолоджуватися життям. Навіть її старість авторка зображує як продовження шляхетного царювання та приймання людського захоплення, навіть трагічна загибель сина для неї лише привід увічнити своє ім'я в мемуарах: „Ти в старості будеш пишна – / Велична, валежна, опішся / (Хоч би тобі відрух лишній!) / В сяйному надхмар'ї сивин! / Твоїм чадітимуть чаром / Сучасники – стрійна в муари, / Читатимеш їм мемуари / Під назвою „Гамлет, мій син" [5, 66]. Авторка голосом Офелії запевняє королеву, що вона ніколи не зникне як уособлення „справжньої" (типової) жінки: „...пий спокійно, Гертрудо, – / Ніколи тебе не убуде" [5, 66].

Оксана Забужко переконана, що саме такий тип жінки є життєспроможним і сильним. Саме така жінка, не переобтяжена муками совісті, почуттями обов'язку, кохання, відданості спроможна вижити у жорстокому світі завдяки конформізму й брехливості: „Ми всі – твої відбували, / І ти нас всіх поховаєш – / І все брехнею вбереш" [5, 66]. Однак крім цього вона уособлює тіло без душі.

Душу, а якщо точніше, втрачену духовність, символізує Офелія. Жінка з чистою душею і відкритим серцем не може жити у світі і або гине, або перетворюється на свою протилежність. Саме тому голос Офелії, що звучить з потойбіччя – це звернення душі до тіла.

Таким чином, нібито продовжуючи цвєтаєвську традицію захисту королеви Офелією, водночас Оксана Забужко іронізує над своїми героями і над світом, в якому жінка не може бути собою і примушена або відмовитися від своїх душевних поривань, жити лише тілом, або боротися до загину.

Таким чином, подаючи своє бачення образу Офелії, Оксана Забужко продовжує традиції, засновані попередницями – Лесею Українкою та Мариною Цвєтаєвою. У своїх поезіях вона переосмислює тему божевілля й творчості, звертається до символіки квітів та подає своє бачення стосунків Офелії з Гамлетом та Гертрудою.

Водночас Оксана Забужко внесла суттєві зміни у цей традиційний образ, зробивши свою героїню сучасною жінкою, що виконує роль Офелії на сцені. У зображенні авторкою образу Офелії спостерігається певна еволюція: у першому творі поетеси „Монолог Офелії" героїня – це молода акторка на сцені під час вистави, яка розчиняється в театральному персонажі і починає втрачати своє реальне „Я"; у поезії „Офелія і „мишоловка" наступної збірки авторка зображує Офелію-акторку від моменту появи за лаштунками до виклику на сцену; третій твір „Офелія – Гертруді" має психоаналітичне підґрунтя, в ньому Офелія взагалі знаходиться поза межами зображення, вона – це лише голос, звернений до королеви Гертруди. У своїх поезіях Оксана Забужко зображує конфлікт, що існує у внутрішньому світі жінки, намагається вирішити душевні протиріччя у житті творчої особистості.

Література

  1. Агеєва В.П. Жіночий голос у любовному дискурсі. Вікторіанська мораль і жіноче божевілля // Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – С.91-112.

  2. Агеєва В.П. Проблема комунікативного розриву в драматичній поемі „Кассандра" // Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. –С.133-167.

  3. Выготский Л.С. Трагедия о Гамлете, принце Датском // Психология искусства. – Ростов-на Дону: Феникс, 1998. – С. 208-248.

  4. Выготский Л.С. Трагедия о Гамлете, принце Датском, У.Шекспира // Психология искусства. – Ростов-на Дону: Феникс, 1998. – С. 341-406.

  5. Забужко О. Автостоп: Поезії. – К.: Український письменник, 1994. – 95 с.

  6. Забужко О. Диригент останньої свічки: Поезії. – К.: Радянський письменник, 1990. – 143 с.

  7. Забужко О. Травневий іній: Поезії. – К.: Молодь, 1985. – 64 с.

  8. Зборовська Н. Лесина творчість як божественне безумство // Зборовська Н. Моя Леся Українка: Есей . – Тернопіль: Джура, 2002 . – 228 с.

  9. Зборовська Н. Роздум дванадцятий. Повість „Я, Мілена" О.Забужко у „феміністичному" дзеркалі // Зборовська Н., Ільницька М. Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків. – Л.: Літопис, 1999. – С.127-133.

  10. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде // Сумерки богов / Сост. и общ. ред. А.А.Яковлева: Перевод. – Политиздат, 1990. – С.222 – 318.

  11. Українка Л. Вибране. Ритми. – К.: Державне видавництво худ. літератури, 1963. - С.146.

  12. Цветаева М. Избранное. – М.: Просвещение, 1984. – 367 с.

  13. Шекспір В. Гамлет, принц Датський // Шекспір В. Твори в шести томах.Т.5 / Перекл. з англ. – К.: Дніпро, 1986. – С.5-118.

  14. Шимборська В. Під однією зіркою / Н.Г.Сидяченко, С.О.Шевченко (пер. і впор.). – Львів: Каменяр, 1997. – 109 с.

Loading...

 
 

Цікаве