WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Художня інтерпретація концепції кохання-любові у творах Євгенії Кононенко - Реферат

Художня інтерпретація концепції кохання-любові у творах Євгенії Кононенко - Реферат

Почуття Дмитра до дружини трактується в романі устами психоаналітика як любов. Коли ж він користується словами "кохана жінка", то не має на увазі почуттєвої пристрасті. Того, що називають амоr. "Донька теж була його коханою жінкою", - розмірковує він. Альтернативно до сутності його любові дано опис емоційного стану закоханості Вероніки в Женика, жінки, що звільнилася від страху, стала незалежною. Перша його фраза – формула кохання: "Та любов, од якої тьмариться світ, од якої не знаєш, на якому ти світі – на цьому чи на тому" [2, 18]. Аналіз Веронікою свого внутрішнього стану (коли "волосся кольору стиглої пшениці", "правильний профіль", "трохи іронічні губи" коханого зосереджують у собі "усі злети, всі екстази", коли в тобі панує лише бажання "шалених поцілунків", "запаморочливого його божевільного запаху" [2, 18]) розкриває сенс кохання (хоча авторка роману "Зрада" в основному послуговується поняттям "любов") як такого, що варте "і земних благ, і того, що не виміряти земними мірами" [2, CAPut!']. Аналогічне і почуття Лариси, героїні "Ностальгії" до Алекса. І той же прийом самовираження з фіксацією емоційних і поведінкових прикмет "арс аманді" (любовної гри): "захотілося злетіти вгору", "згадувала мало не по сім раз на годину" [4, 97]; "розкішна ніч кохання, і велика пристрасть", і "любовний солодкий туман" [5, 73].

Кожну з них у пізнанні нового почуття (ні Вероніка, ні Лариса у подружньому житті його не знали) автор повертає до першого кохання. Для Вероніки, що тоді "була ще дитиною і була дитиною дна, дитям безодні" (ця градація деталей не безпідставна), "її перша любов" – Вітька, рівня їй за соціальним статусом; для Лариси – молодий піаніст Олексій Шуліка, в якого "закохалася, як закохуються у дванадцять років". У Вероніки з Вітькою було "все". Лариса ж уявляла "романтичні ситуації" в "солодких мріях", але "пов'язані з ним таємні пристрасті сягали такої сили, якої, либонь, не знало жодних з реальних кохань Лариси" [4, 100]. Першу цей спогад вів до смерті. У прощальному слові-проханні Вітьки, "щоб вона ходила до нього на могилу і носила йому жовті квіти" [2, 64] та його трансформації у вірші Женика з голосу вже Вероніки "Поховайте мене поряд з Вітькою, із моїм незабутнім другом, покладіть мені жовту квітку в руку" [2, 63] в активній позиції образ жовтої квітки. Він і в згадці Женика про покладання Веронікою на "чорний граніт" могили Вітьки "жовтих хризантем" (ставши самостійним суб'єктом, вона "найперше поставила пам'ятник у Вітьки на могилі" [2, 64]). Жовтий колір за народнии уявленнями – емблема розлуки. Смерть розлучила Вероніку з першим коханням, вона забрала її життя, коли вона знову покохала.

У Лариси ("Ностальгія") "солодкі мрії" про "таємні пристрасті" з Ним знайшли своє реальне продовження. Олексій Шуліка, залишившись за кордоном, коли брав там участь у музичному конкурсі, перетворився на Алекса Гайєра, з піаніста на бізнесмена. І через багато років відродив у ній колишні почуття, відповівши на них. Вираження їх почуттів емоційно актуалізується у зв'язку з мотивом ностальгії, що розгортається на спогадах героїв про юність, перші відчуття ними пристрастей, про загадкову історію стосунків батьків Алекса. Теза – незалежна жінка "може дозволити собі кохання" [2, 57] ніби знаходить своє підтвердження в романі "Ностальгія". Але при всій сексуальній і духовній гармонії Лариса потрапляє в залежність від власного почуття – втрапила "в таку жіночу халепу". І щоб звільнитися від цієї залежності, на її думку, слід скористатись порадою психолога: "іноді варто не боротися з нею, а, навпаки, піддатися пристрастям <...>. І тоді в освічених і досвідчених жінок залежність якщо не минає, то вагомо послаблюється" [4, 123-124]. Це один із способів позбутися залежності вже не від чоловіка, а від почуття до нього. У зв'язку з цим героїні Є.Кононенко потрапляють у різні екзистенційні ситуації. І вихід з них нерідко завершується драматично, а то й трагічно. В осмисленні таких ситуацій письменниця використовує психоаналітичні методи. Невипадково у сюжеті її творів персона психолога, психоаналітика. Їй віддається функція аналізувати психічний стан героїв і накреслювати шляхи подолання їх больового порогу.

У згадці про зустрічі Вероніки з психоаналітиком – вмотивування самоутвердження Вероніки у виборі улюбленої справи, налагодженні побуту, поїздці до Америки (Америка – один із символічних знаків свободи). І все ж, згідно з екзистенційними постулатами автор вибудовує характеристику іншої її залежності: вона схвильована (зачарована) своїм почуттям до Женика, але й пригнічена ним. І справа не лише в розумінні вікової різниці між ними. Ставлячи Вероніку між Дмитром і Жеником, автор фіксує погляд на їх несумісності: Дмитро – "супермаскулінний", але він, за його словами, "не прийме для жінки того, що підходить чоловікові" [2, 113]. Сприйняття такої його умови було для Вероніки насильством над собою. Женик – антипод Дмитра. Домінанти в його характеристиці – означення "інфантильний", "напівхерувимчик". Архетип Аніми в його душі неприродно збільшений під впливом надмірної материнської турботи, що врешті перетворюється в комплекс перевернутої едіпової ситуації. В матері по відношенню до сина починає домінувати внутрішньо неусвідомлювана нею чуттєвість, що проектується на нього ("горнеться до нього, як закохана жінка, а не як мати" [2 ,151]). Психологічна мотивація такого стану жінки в епізодах її зв'язків з альфонсом Андріяном, у трансформованій нею історії із сухофруктами (остання подана з двох точок зору – її та батька Женика).

У вираженні материнського комплексу як наслідку сексуального незадоволення у романі "Зрада" акцентовано фрейдівську ідею про сексуальність як основу людської агресивності. Мати Женика, боячись його втратити, а більше – втратити владу над ним, посприяла смерті Вероніки. У романі "Ностальгія" ця ідея знаходить втілення в розвитку майже детективної історії життя і жахливої смерті подружжя Шулік. У розгадці таємниці останньої в розповідях різних персонажів центральною фігурою постає мати Алекса, Таїсія Іванівна. Закохавшись ще школяркою, вона все життя веде боротьбу, щоб володіти Ним. Заради цього йде на злочин – донос на кохану Миколи. В умовах тоталітарного режиму з його шпигуноманією останній це коштувало життя. Та навіть одружившись з Миколою Андрійовичем (він скорився перед її любов'ю), Таїсія Іванівна не здобула бажаної гармонії. У її відчуттях нереалізованої сексуальності причина звички розповідати всім про "неймовірну", "велику" любов між нею і чоловіком, її уваги до тіла ("звичка ходити регулярно до хорошого жіночого лікаря" [5, 76], хоча була здорова); "бажання виглядати дуже цнотливою" [5, 76]. Її хвороба внутрішня, патологічна залежність вже не від почуття кохання, а від сексуального потягу.

Торкаючись у зв'язку із осмисленням концепції кохання-любові проблем, що виникають на грунті взаємостосунків чоловіка і жінки, зумовлених різницею статей (опозиції матріархат – патріархат, жінка – чоловік, жіноча екзистенційна ситуація, зрада – вірність тощо), Є.Кононенко, як бачимо, вибудовує своє "жіноче письмо" на психоаналітичному відкритті жіночого "я" у всій його внутрішній багатогранності.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. – К.: Академвидав, 2003. – 390 с.

  2. Кононенко Є. Зрада. – Львів: Кальварія, 2002. – 160 с.

  3. Кононенко Є. Нема раю на землі... // Кур'єр Кривбасу. – 2002. – №154. – С.21-42.

  4. Кононенко Є. Ностальгія // Кур'єр Кривбасу. – 2003. – №158. – С. 91-134.

  5. Кононенко Є. Ностальгія (продовження) // Кур'єр Кривбасу. – 2003. –№159. – С.70-113.

  6. Кор. "ЛУ". Феномен жіночої прози обговорювали київські літератори // Літературна Україна. – 2002. – 6 червня.

Loading...

 
 

Цікаве