WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Ю.Дараган і О.Лятуринська: перегуки і паралелі - Реферат

Ю.Дараган і О.Лятуринська: перегуки і паралелі - Реферат

В інтимній ліриці О.Лятуринської вимальовувався образ аристократичної духом героїні, яка вміла чекати коханого, переживши мить щастя, потерпала від лихих передчуттів, могла в разі потреби бути твердою, як "лук напнутий туго". Розмаїття емоційних станів свідчило про цілісність образу, визначальними рисами якого були сила і твердість характеру. Героїня О.Лятуринської – патріотка, що відчувавала свою відповідальність за долю нації, готовність до самопожертви в її ім'я. Щира у своїх почуттях, вона не піддавалася впливу буденщини, лишалася собою за найскрутніших обставин, знаходячи сили чекати обранця, вболівати за його долю, страждати.

На прикладі двох текстів – "Чорне" Ю.Дарагана та "Уранці будять осокори!" О.Лятуринської – спробуємо простежити інтертекстуальний діалог з участю традиційних "він" і "вона". Обом творам притаманна нечіткість, загадковість зображеної ситуації, що передається зі збереженням усіх деталей, серед яких визначальні - холод, і сніг, і кров на снігу.

"Чорне"

І знов і знов пройду навмисне,

І вітер слід мій замете...

Хай кров на сніг із серця присне,

Не відігнати ясний образ.

Я вітром сніжним іздіймусь...

О, невимовно гордий обрис

Чола, і брів, і тужних уст!..

І я з останнім горним гимном

Схилюся на холодний сніг,

І вип'ю синє-синє зимно

В килимах чистих і пухких [3, 14].

"Уранці будять осокори"

Уранці будять осокори!

Сьогодні біло так на дворі!

Так біло-біло, наче ново,

На білому вінок миртовий.

Ламають тони осокори:

Хтось кригою застигне в горі.

На полі хтось упав поранно.

Сніг ліг і, може, не розтане.

Зо скрипом нижчим на октаву:

На полі хтось упав криваво

[6, 99].

Холод відчуження викликає у Ю.Дарагана оте спонукальне "хай", за яким криється безодня смерті. О.Лятуринська зберігає ефект білизни ("Так біло-біло, наче ново. / На білому вінок миртовий"), доводячи його до максимуму, проте вносить у зображену ситуацію одне суттєве уточнення: "На полі хтось упав поранно", тобто це не самогубство, як могло видатися спочатку, а загибель у бою, що підкреслюється анафорою "на полі".

Якщо у Ю.Дарагана ліричний суб'єкт саморозкривається, то у О.Лятуринської відчутна позиція спостерігача, котрий не лише стежить за тим, що відбувається, а і передбачає, що "хтось кригою застигне в горі". Отже, в уявний діалог поетеса вводить третього, надаючи зображуваній ситуації поліфонії. Відчутні також формальні перегуки текстів, що виявляються в обігруванні поетесою улюблених Ю.Дараганом прислівникових конструкцій ("поранно", "ново", "криваво" і т.п.), у внутрішньому римуванні, ритмічному перегуку 4-стопного ямба, у звуковій інструментовці. Мотив загибелі, хоч і підхоплюється О.Лятуринською, проте модифікується. Ставши на шлях, вказаний Ю.Дараганом, поетеса йде далі: вносить свої зміни, своє бачення подій, виявляє, отже, своє "я". Вона досить вільно почувається у сивій давнині і проникає у все віддаленіші часи.

Заглиблення в минуле і пошуки поетами там відповіді на трагічне сучасне відбилося в актуалізації архаїчної лексики: "сагайдак", "гусла" та ін. Специфічна функція заголовків, що відбивали модель тексту, надавала їм особливого значення у міжтекстовій взаємодії. Друга збірка О.Лятуринської, як і перша, також тематично перегукувалася з віршами "Сагайдака", а назвою "Княжа емаль" підкреслювалася художня своєрідність вміщених у ній творів, їх близькість до образотворчої пластики. "Назву можна метафорично зобразити у вигляді закрученої пружини, що розкриває свої можливості у процесі розгортання" [2, 133 ], готує до сприйняття тексту, настроює читача на певний лад. Короткі, часто восьмирядкові вірші поетеси були позначені емблематичністю висловлювань, співіснуванням різних часових площин:

Не знаєш гасла – боронись!

Освячений держу я спис.

Я попіл бороню батьків,

Героїв славу, честь борців.

Зухвальче, чолом, оком ниць !

Тут недоторканість гробниць,

багаття, і священний дуб,

і Володимирів тризуб [6, 79].

Образ "емалі" з ряду подібних у Ю.Дарагана ("І очі – сірою емаллю, / Іґроном – бронзовий п'ястук!...") став у О.Лятуринської наскрізним, передаючи особливості її образного мислення. "Поетичне повідомлення "являє собою передачу великої кількості інформації по каналу малої пропускної здатності". Складові частини цієї інформації стиснуті, сплавлені в нерозривну єдність, взаємопроникають один в одного. Кожний елемент осмислений багатозначно, всі значення реалізуються одночасно" [8, 270]. Ці слова досить вичерпно характеризують манеру поетеси, яка завжди дбала про чіткість, стислість висловлювань.

Захоплення Ю.Дараганом вилилося в О.Лятуринської у формі стилізації. Епіграфом до одного з розділів поеми "Єроним" вона взяла його слова, в яких повторювалася старослов'янська форма "бисть". Під впливом цієї форми у поетеси з'явилося заперечувальне "ність", тобто, наслідуючи художню форму, вона вкладала в неї вже інший зміст, отже, відштовхувалася від прототексту:

Ність тишини ніде у нас в таборі.

Ність тишини, о, Милосердний, ність!

Біс увійшов – і ми всі духом хворі.

Щоденна распря – наш постійний гість [6, 309].

Імітацією стилю улюбленого поета О.Лятуринська творила своєрідний художній канон, популяризувала його твори.

Книжність, так би мовити, виплеканого авторкою образу поета, відсутність конкретних вражень далися взнаки в поезії "Ввижався витязем у сні". Ця поезія, навіяна, мабуть, враженнями від "Сагайдака", контурно окреслювала постать юнака, котрий "роїв, полохав почуття" [6, 100], але був швидше мрією, ніж героєм її роману. Оте "був – не був" [6, 101] – це вияв потреби кохати: якщо не реальну людину, то хоч би свою мрію. І справа тут не в конкретному імені ("а ймення не назву"), а в ілюзорності витвореного нею світу, у гіркому визнанні відсутності реального адресата для поетичних звірянь, щирих зізнань.

І хоч у поезії Ю.Дарагана часом траплялися образи-кліше ("думки мої – кораблі"), і дещо наївні рядки, і певні технічні недогляди, проте не вони визначали його творче обличчя, а романтика боїв, учасником яких він був, постійна готовність "пишно вмерти". Невипадково, що й через десять років після смерті, Є.Маланюк пам'ятав поета таким:

Щось старовинне, щось п'янке,

Як пісня, як лицарство й слава,

Щось разом ніжне і тужаве,

Мов криця – тверде і крихке [7, 148].

Це не зовнішні деталі, а риси його внутрішнього портрету, що закарбувалися в пам'яті. І О.Лятуринську, і Є.Маланюка схвилювало те, що в Ольшанах не збереглося навіть могили Ю.Дарагана. Тому свій обов'язок вони вбачали у тому, щоб зберегти це ім'я для читачів.

Підведемо деякі підсумки висловлених спостережень. Пієтет О.Лятуринської до творів Ю.Дарагана, реакція на них засвідчили, що тексти поета стали прецедентними. Проте відлуння поетичного голосу Ю.Дарагана у віршах поетеси не набрало потужного вияву, принаймні не затьмарило її індивідуальності.

Проблема інтертекстуальності, до якої ми, власне, підійшли, не може бути зведена до впливів, вона виявлялася наслідком діалогу автора з попередньою і сучасною йому культурою. "Сліди" Ю.Дарагана, хоч і відчутні у віршах поетеси, проте не перетворилися у запозичення. О.Лятуринська вступала у діалог з ним, щоб висловити своє бачення подій, продовжити почате ним. Більше того, її поезія акумулювала не лише його "сліди", а й деякі інші – "Слова о полку Ігоревім", О.Ольжича, Ю.Липи. "Гримить у її віршах варязька криця Святослава, проймає суворою ніжністю туга Ярославни, - відзначав Є.Маланюк. – Але все те – то не "літературний засіб" і не "маніра": якщо б Ольга чи Ярославна писали вірші, то ті вірші й були б поезіями Оксани Лятуринської" [6, 75]. У цих уже не раз цитованих рядках наголошувалося на природності її голосу, що увібрав і переплавив "чужі", не розчинившись у них, а зберігши свій тембр, свої інтонації, свою неповторну мелодію .

Причому певні ідейно-тематичні перегуки текстів обумовлювалися як екстралінгвістичними факторами, так і схожістю доль, особистою симпатією. Взаємодія з прецедентним текстом – у даному разі зі збіркою Ю.Дарагана "Сагайдак" – мала то експліцитний, то імпліцитний характер, виявлялася маркованою чи немаркованою, усвідомленою чи, навпаки, підсвідомою. Безсумнівним був лише пієтет до цього прототексту.

Можна, звичайно, простежувати деякі інші ідейно-тематичні перегуки, віднаходити нові точки дотику і відштовхування. Проте головне інше. "Важливіша нечувана стислість слова, його місткість, техніка мужньої недомовки, яка одначе не веде до символічної неокресленості значення, яка завжди однозначна, як дряпина на камені, як лінія на ґравюрі" [9, 13], - підкреслював Ю.Шерех.

Вплив Ю.Дарагана на О.Лятуринську не варто перебільшувати, адже поетеса, хоч і обрала вказаний ним шлях, проте не зупинилася на рівні рецепції, а шукала свої шляхи вираження творчого "Я". Тематична суголосність творів обумовлювалася спільністю переживань, трагізмом еміґрантських доль, спробами віднайти в минулому відповіді на болючі питання того часу. Навчання у Ю.Дарагана позначилося на формальних ознаках творів, засвоєнні його техніки, проте не зводилося до копіювання, а сприяло віднайденню поетесою свого стилю.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Арнольд И. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сб-к статей. - СПб.: Изд-во Санкт-Петербург. ун-та, 1999. – 443 с.

  2. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981.- 139 с.

  3. Дараган Ю. Сагайдак. – Прага: Український громадський видавничий фонд, 1925. – 64 с.

  4. Координати: Антологія сучасної української поезії на Заході / Упор.Бойчук Б., Рубчак Б. - Мюнхен, 1969. - Т.1. – 365 с.

  5. Лавріненко Ю. Князівна, що обходить шатра // Лятуринська О. Зібранітвори. – Торонто: Видання Організації Українок Канади, 1983. – С.717-723.

  6. Лятуринська О. Зібрані твори. – Торонто: Видання Організації Українок Канади, 1983. – 813 с.

  7. Маланюк Є. Невичерпальність: Поезії, статті / Упоряд., передм. та приміт. Л.Куценка. – К.: Веселка, 2001. – 318 с.

  8. Славиньский Я. К теории поэтического языка // Структурализм: "за" и "против": Сборник статей / Под ред. Е.Басина и М.Полякова. – М.: Прогресс, 1975. - С.256-276.

  9. Шерех Ю. Над купкою попелу, що була Оксаною Лятуринською // Лятуринська О. Зібрані твори. – Торонто: Видання Організації Українок Канади, 1983. – С.9 – 67.

Loading...

 
 

Цікаве