WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Влада жіночої вишуканості: збірка Дарії Рихтицької-Мельникович “Магія вогню” - Реферат

Влада жіночої вишуканості: збірка Дарії Рихтицької-Мельникович “Магія вогню” - Реферат

Вдихати", в його храмах, музеях і на вулицях "Давнього Римського Народу Нащадків Пізнавати" [1, CAPut!'] веде до усвідомлення маєстату міста зі слідами Петра і Павла на бруку, але й плинності "героїчності давньої імперії". Писана не байдужим пером пересиченого туриста, поема культивує оригінальні жанрові мотиви вуличного життя з деідеалізаційними характеристиками огрядних і лінивих римлян. Над читачем забирає владу фемінний погляд естетки з контрастним романтично-зоровим упластичненням побаченого: "Хиба часами Красуня з гривою Волосся темного Як ніч на перехрестю Мов та богиня З'явиться..." [1, 22].

Буйна уява мисткині слова, засвідчена візією в Колізеї перших християн у пазурах диких звірів, упроваджує тут трагічну рідну проекцію: в Києві тому менше давньої старовини, що її з'їли "звірі у людському тілі". Образ Риму "націоналізовано" в порівняннях італійської й української природи, в історико-культурних паралелях, навіть у радощах випадкової зустрічі з краянином, у життєписній драматичній нотатці про нашого Патріярха "Йосифа Сліпого І святого" [1, 20]. З часом у світі шедеврів Рісорджімента героїні починає бракувати рідніших канонів краси, "Ікони візантійської Східної" [1, 27]. Не полишає її пам'ять про наших чорнобильських мадонн. Лірочно-розмислова течія поеми наснажується високими емоціями перед "Пієтою" Мікельанджело, дихає відчуттям повноти життя, вбирає філософський роздум про міру й надмір естетичних вражень, і зроджує моральний імператив українству – впродовж століть пам'ять свою "Не загубити – Культуру Рідну Поважати" [1 , 36].

Все це вмістила в собі дотримана художньо-щоденникова фактура тексту нібито тільки вражень. Безперечно, така форма дібрана вдало: читач, між іншим, "реконструює" образ автора з мандрівничих вражень, стаючи при цьому неначе їх співавтором, а між щоденникарем і читачем протягаються нитки зв'язку і довіри. В реакціях на римську довколишність виповіла поетка почасти й себе. Скажімо, в психологічному портреті "Марія Заньковецька" цьому опосередковано слугують деталі акторської манери великої артистки, сама моментальна лірична "фотографія" її душі з побаченою домінантою – "Жагучою Тугою За величним Іпрекрасним" [1, 51].

Мистецькі й особистісні мотиви взагалі позначені в Дарії Рихтицької вишуканим естетизмом самотности й тиші, високоідеалістичпим підходом до творчого акту як до різьблення слова актрисою чи поеткою "На всі часи", у владанні "Божественного Подиху". В вірші "Веселка" підґрунтям творення музики життя (поезії), а з нею – і себе самої через пошуки духовного (пор. із "Царівною" Ольги Кобилянської), виступив мнемонічний фактор. Спогад дитинства про світляну веселку в горах став відправним моментом у рефлексуванні про людську безпорадність перед злом. Сама ж райдуга набула емблематичного значення надії нашого краю.

Поема "Ad memoriam" В.Чорноволу, названа "Трояндна печаль", як і вірш "Спазм болю" з присвятою "Атені" підхоплюють останню тему. Названий реквієм "у подзвінне" Чорноволу, сповнений голосільницьких інтонацій, становить собою останнє "прости" всім, хто не зберіг В'ячеслава від підступної смерті. Щемного ліро-психологізму творові додав умовний сценерій подружнього життя двох споріднених душ, але погляд із приватної перспективи тут не домінує. Тому звучить "Трояндна печаль" і грізним не по-жіночому "мементо" (мотив непрощення ворогам, відплати за кривду всієї України), і філософсько-резигнаційним нагадуванням про крайню необхідність "Провідників Своїх Поважати А зайдів Геть прогнати" [1, 62], й гідною епітафією. Картина величавої похоронної процесії, якої давно не бачив Київ, траурна і водночас по-імпресіоністськи сонцебризна, інтонована "Бам – бам" церковних дзвонів, от тільки кінець дещо абруптивний. Психологічний pendant попереднього твору, "Спазм болю" добре передав біль утрати, зокрема за допомогою звукопису (алітерації на "с - з", "д"). Нарешті, завершальна частина мистецького обрамлення, мініатюра "Хто прагне див", дарує ту радість упізнавання літературних перегуків понад роки, що говорить не так про рацію компаративістів, як про духову єдність української поезії, зосібна жіночої, різних генерацій, спільноту письменницьких поглядів і відчуттів. Бо ідея неповторних див рідної землі в Д.Рихтицької просто наче проростає з рядків Плужникової медитації "Хай чужина комусь вбирає очі...", де також ясніє образ "дива землі своєї".

Другий розділ "Магії вогню" об'єднав твори, перейняті бажанням осмислити навколишній світ і "невеликі" істини – як-от про "Звук тишини В оголеному Світлі Душі На самоті" [1, 84]. Зустрічаємо серед писань сливе експериментальні. Одне з них, "Тужливо дзвіниця дзвонить", демонструє евфонічні можливості поетичної мови (аж до тих, що обмежують сам вислів, але не ведуть при цьому до асемантичного письма) цікаве розмаїтою метафорикою. Тематично в розділі домінує комплекс гармонійності світу й особи, нерідко доведений "від супротивного" ("Ти рухаєш губами..,.), на метафізичному рівні ("Як вдихнути життя?") чи й за допомогою інтроспекцій ("Аромат дружби", упластичнений за допомогою естетичної співдії змислів). Ідейно-художім осердям є образне вистудіювання таких гідних людини високоцінних її проявів, як тривка приязнь і любов. Ліризуючи їх, Д.Рихтицька прагне передати багатство настроїв, переживань. При цьому, наприклад, любосні мотиви "рольової" ретроспекції "Палаючий кущ", попри деяку ускладненість сюрреалістичним задзеркаллям, долають його конвенційність реальністю плану кохання та весняного пейзажу.

Центральним твором розділу бачиться елегійна філософська поема "Ватра". Вона значною мірою розвиває заголовну семантику "Магії вогню". Присвячено твір друзям, які відійшли в таїну західних меж, лишивши по собі зорний слід навкруг серця ліричної героїні. Тим то й запалено в зачині хисткий вогник свічада. Обертони думки і ліричного переживання випрозорено печаллю. В релігійному й альтруїстичному ключі потлумачено поведінку дружньої душі побіля Господнього престолу. Й тут душа "Молитвою За нас Просила..." [1, 89].

Віршовий мартиролог, а водночас груповий портрет і апологія свого покоління дітей із вогненного кола війни, "Ватра" сповнена зорової виразності в малюванні відлету душі. Підлягає ж воно власній філософії (сказати б, антирелятивістській) часу, бажанню повернути минуле, втішатися – на противагу зболеній самотності – повнокровністю буття в любові, в дружньому тісному колі, з якого нікому не відійти безслідно. Медитативна дорога авторки до себе (а це та дорога, яку, за словами Б. Бойчука, не вибирають) у поемі й усій збірці є шляхом означущення поетичного слова через метафоричне згущення амбівалентної образності вогню. Вагома в символіці багатьох поетів-попередників, вона багатоманітно обігрується Дарією Рихтицькою. Скажімо, вогонь тут репрезентує іскриста ватра. Cаме до неї, згідно гуцульського міфопоетичиого погляду, гостять душі померлих. З цього семантичного гнізда виростають похідні образи: полум'я вогню як своєрідного магічного кристалу, вогника пам'яти, жару любови, теплого світіння ще реґенсбурзької дружби, вогнища надій у серцях. Опитимістичне вістря поеми підносить незгасне палання ватри Віри, Надії та Любови назустріч безсмертю та попри розходження перехресних стежок життя, всупереч усе більшому звуженню кола людей круг огню. В Шевченківсько-Франківських урочих інтонаціях авторкою

провіщено кращу українську перспективу. Бо будиться з "Зимового Сну – Україна Наша – І жде На своїх Дітей – Що розбіглися По чужих Краях – Тож Об'єднаймось В одну родину! Не відходім Від ватри Далеко – Бережім Її теплоту і жар любови, Щоб вогонь Не погас У попелищах Свар" [1, 103]. Патріотичний стержень "Ватри" втривалено й наступним віршем "Смерека колюча". В ньому колективний образ "нас" теж зігріває вогонь, що є антидотом від "самоспалення безділля". Це вогник надії, що Україна знову воскресне в Україні.

Дух музики, танку, що був естетично-емоційним живлом поеми "Рим" (і не тільки в її колоритній сценці з вуличними музиками), превалює в артистичній поезії "Танґо", яка вносить свіжі мотиви в українську лірику. Твір є, властиво, яскравою жіночою мистецькою візією славного танку. В ній присутні компоненти його філософії й історії, розлито любосну млость його "гріховної жагучости", вирізьблено звинно-ґраційні постаті танцюристів. Розгорнуту містерію тангових пристрастей позначено гіперболізованим образним уявленням –"Може Експльозію Викликати" [1, 114], що показує непересічний мистецький темперамент авторки. Шлюсакорд розділу, "Гостре відчуття" вивершує його під знаком Ґетеанської ідеї прийдешньої гармонії людини, природи і Бога. Сюрреалістично-парадоксальний пуант транспонує її, як бачиться, на матірний ґрунт із усвідомленням теперішньої гостроти українських суперечностей: подих свободи тільки ледь бринить "У струнах Скрипки Скрипаля – Що грає В театрі Мертвим" [1, 120].

Через "Двері ілюзій" читач потрапляє в камерний світ любовних стрічань і туги, взагалі осердечено-ліричних нотаток, переданих десь із п'ятого вірша currente calamo відчуттів, вражень і настроїв. Авторка виливає їх, пише про власне, про захвати і болі жіночої душі й тіла. Добровільно приймає при цьому як закономірність світу його любовні радощі, страждання і терпіння. Практично відсутній тут ідилічний комплекс Філемона та Бавкіди. Та й сам мотив єднання навіки двох навкруг родинного вогнища виникає тільки в "Ніч триває". Натомість спів Ладі й Марені Дарії Рихтицької багатий на художні метаморфози. В них казковість може оновитися новим любосним контекстом ("Я стала рікою – А ти човном, Що пливе По водах Бурхливих" [1, 128]), здобутися на паралелізми зі світом природи. Динамічно змінною постає пристрасть – фатальна, здатна перемінитися в безтілесну. Розмаїття почуттєвих нюансів, зміна барв, майстерне переведення гри "присутність – неприсутність" ("Згубна пристрасть"), трансформація почуттєвості в щось іще сильніше, наприклад, у споріднення душ і безпристрасні прагнення ("Це не те слово"), – все це становить індивідуальний внесок поетки станів серця в лірику кохання. Настрої і стани чергуються вільно-артистично. Жагу володіння змінює заспокоєння. "Відфольклорна" пісня любовного виклику змінюється філософським усвідомленням плинності всього сущого. Мотиви кохання й часу, любові й самоти, палу й туги, образ саду весни і спокус, цнотлива еротика з берегів Ізару сполучені в цьому чуттєвому репертуарі "Магії вогню" так само природно, як поєднувалися контрасти в бароковій серенаді. Добре ліричне "перемикання" часу ("Вже сивина Замість Зірок Блищить Надією Настрічу..." [1, 137]), вправні викінчення, словесне малювання обмеженою кількістю контрастних кольорів, з'ява рим тощо – все це атрибути художньої виразності віршів про неілюзорне. Любосна поезія Дарії Рихтицької, випливаючи, певно, значною мірою з її власних ліричних почувань, є більше власне чуттєвою, ніж дискриптивною. За загальнолюдської значущості сердечних переживань ці "біографічні" вірші є ще й національно колоритними. Про це свідчать символіка барвінку і калиногрона, образи левади і сковородинівського саду. Навіть німецькі топоніми - вони вже й "українські", ті Реґенсбург, Ізар.

Loading...

 
 

Цікаве