WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Комунікативно-прагматичні передумови формування пояснювально-ототожнювального відношення в структурі синтаксичних конструкцій - Реферат

Комунікативно-прагматичні передумови формування пояснювально-ототожнювального відношення в структурі синтаксичних конструкцій - Реферат

Варто зазначити, що добір мовцем засобів пояснення і взагалі поява пояснення як такого ґрунтується на принципах економії та надлишковості, відповідно до яких носій мови завжди може вибрати будь-який спосіб і засоби вербалізації. За такої свободи вибору основним усе ж для мовця залишається бажання найпростішим, найекономнішим чином висловити себе, свою позицію. З іншого боку, він прагне того, щоб його зрозуміли правильно, а тому змушений відмовлятися від економії, а керуватися принципом надлишковості, щоб бути якомога точніше зрозумілим іншими. При цьому пояснювальний компонент, який мовцем визначається як необхідний для порозуміння, значною мірою керований суб'єктивною оцінкою ситуації спілкування, слухача, своїх власних інтенцій.

Розглянутий аспект важливості й визначальності комунікативно-прагматичної настанови мовця на реалізацію в акті мовлення своєї позиції, а отже, на самореалізацію в процесі формування й продукування конструкцій із пояснювальним компонентом змісту має безпосередній зв'язок і з аспектом комунікації як цілеспрямованої мовної діяльності. Розуміння мовлення як двобічного акту визначає необхідність розгляду й проблеми фактору адресата (реципієнта, слухача, читача). Про важливість урахування цього фактору існує значна література [1, 2]. "Адресат, – зазначає Ф. Бацевич, – це не пасивний споживач інформації, а активна особистість, від якої значною мірою залежить успіх спілкування" [2, 106].

Не можна обійти увагою також те, що часто пояснювальний компонент складних конструкцій зі змістового боку не є поясненням, тобто він не те що не прояснює попереднє висловлювання, а навпаки, є складнішим за будовою й важчим для рецепції елементом конструкції, наприклад: Містерія Воплочення, тобто парадоксальне з'єдинення людської та Божої природ у Христі, віддаване за допомогою апофатичних термінів..., навіть слугувало у філософії Сковороди за модель поєднання "видимої" й "невидимої" природ у всесвіті й людині (Л. Ушкалов). Цю суперечність не можна узгодити жодним лексичним чи синтаксичним аналізом.

Дослідники пояснювальних конструкцій, відзначаючи такі вияви, найчастіше не пропонують ніяких інтерпретацій. Розуміння цієї ситуації може бути досягнуте лише за урахування названих принципів економії й надлишковості. Мовець, вибудовуючи своє висловлення, з одного боку, передусім турбується про задоволення власних потреб – бути зрозумілим правильно чи адекватно, але з другого – він зважає на адресата, на протилежний бік комунікативної ситуації, для якого власне й продукується мовлення. Отже, у побудові пояснювальної конструкції він зупиняється на точці, на якій, на його думку, висловленого достатньо або навіть більше ніж достатньо для того, щоб його зрозуміли інші саме так, як потрібно.

При цьому, як було відзначено вище, урахування позиції адресата суттєво різниться в усному й писемному мовленні. Усна комунікація процес складніший з точки зору його непідготовленості, спонтанності творення висловлень. Тому саме при усному спілкуванні пояснювальні конструкції набувають того багато смислового навантаження, яке досить важко підвести під канон пояснювального відношення. За усного спілкування автор має можливість постійного корегування свого вихідного висловлення з урахуванням тієї чи іншої реакції слухача. "Комунікативна стратегія адресанта залежить від особи адресата, його готовності чи неготовності саме до запропонованого адресантом типу, напряму, тональності спілкування" [2, 106]. Крім того, цей вид мовленнєвої діяльності широко характеризується своєрідною діалогічною побудовою пояснювальних конструкцій. Зокрема, широко побутують такі способи формування пояснювальних конструкцій: вихідне висловлення автора – реакція адресата (може виражатися за допомогою таких засобів, як питальні висловлення на зразок "тобто?", "не зрозумів" та спонукальні на зразок "уточніть", або ж позамовними способами (міміка, жест нерозуміння тощо)) – пояснювальна частина висловлення автора, наприклад:

Орлюк. Що ви думали, бачивши весь цей жах, жорстокість, грабіж? Що ви думали?

Вірський. Я не думав. Були часи, коли я зовсім не думав.

Орлюк. Тобто?

Вірський. Цього було так багато, що я більше почував, ніж думав.

Орлюк. Чого — цього.

Вірський. Страждання (О. Довженко).

Урахування мовцем позиції слухача є одним із найважливіших чинників формування пояснювальних конструкцій як цілісних, причому роль реципієнта може бути як пасивною (мовець сам вирішує проблему зрозумілості свого вихідного висловлення з огляду на передбачувану реакцію або фонд знань слухача, пресупозиції), так і активною (слухач вимагає пояснення). За обох ситуацій саме наявність фактора адресата є каталізатором появи пояснювальних висловлень.

Комунікативна зумовленість другої частини досліджуваних конструкцій позначається на тому, що її статус як пояснювальної встановлює мовець відповідно до визначеного ним самим комунікативного завдання. Співвіднесеність першої й другої частин як пояснюваного й пояснювального компонентів випливає лише зі створеного мовцем контексту висловлення й не є очевидною поза ним, поза ситуацією мовленнєвого спілкування. Так, наприклад, висловлення на зразок: [Не забула так само Марта й на перекваліфікацію піти – щоб віддаватись своїм переживанням,] вона мусила жити, тобто служити й заробляти гроші; Показавши перед комісією свої вмілості, Марта Висоцька була залічена під літеру А, тобто посаду мала дістати в першу чергу (обидва приклади – В. Підмогильний) пояснюваний і пояснювальний компоненти виявляють свою диктумну тотожність лише в контексті, лише у цілісному висловленні вони можуть бути кваліфіковані як еквіваленти одного диктумного змісту, який може утворити семантичне наповнення пояснювальної конструкції. Для підтвердження цих міркувань варто порівняти наведену вище пояснювально-ототожнювальну конструкцію з іншою, яка містить подібну за змістом першу частину: Вона мусила жити, тобто служити й заробляти гроші й Людям хотілося жити, тобто творити, працювати (О. Довженко). Другі частини в наведених прикладах, тобто їх пояснювальні компоненти, хоча й тотожні за змістом фактично тому самому змістовому компонентові пояснюваної частини, разом із тим становлять принципово різні пояснення, зумовлені світоглядними чинниками. Цим пояснюються труднощі, які виникають при віднаходженні пояснювальних відношень у безсполучникових конструкціях, які б корелювали з аналогічними сурядними конструкціями: за відстуності пояснювальних сполучників зміст частин сам по собі не дає підстав для однозначної кваліфікації того чи іншого речення як пояснювального. Підкреслимо, що ця заувага стосується передусім пояснювально-ототожнювальних речень. Семантика уточнення, узагальнення більш чітко розпізнається завдяки лексико-семантичній специфіці частин, яка й увиразнює такі конструкції.

Особливого значення набуває комунікативна настанова висловлення на шляху формування пояснювального відношення також у випадках, коли одна з пропозицій репрезентує фрагмент дійсності метафорично: За приклад такого "метафоричного перекладу" Й. Бродський наводив архітектурний Петербург – "перенесення грецького портика на широту тундри", тобто переклад не тексту з мови на мову, а, сказати б, концептуальної філософсько-естетичної схеми оригіналу – на систему знакових кодів іншої культури (І. Андрусяк); [Головне – підкреслити в новелі, що він, його герой, на голову вище за оточення цих посередностей, звідси інша проблема, але в підтексті:] або бути генієм, або взагалі не бути, не існувати, Гамлет, вирішення вічного питання, тобто не жити, якось інакше, не так прямолінійно (В. Дрозд). Важливу роль відіграє цей механізм і в разі, коли одна з пропозицій містить дейктичні елементи, референція яких можлива лише завдяки контексту й конситуації.

Отже, пояснювально-ототожнювальне, або власне-пояснювальне, відношення формується в спеціально організованих синтаксичних конструкціях сучасної українськоїмови – словосполученні, складному реченні та тексті, – які виявляють певну ізоморфність, щоправда, відрізняючись можливостями щодо вираження цього відношення, зумовленими їх синтаксичною природою. Своєрідність пояснювально-ототожнювальні конструкції в системі мови визначає скерованість комунікативно-прагматичними чинниками. Пояснювальний компонент не є формально чи семантично необхідним: його поява зумовлена потребою мовця адекватно репрезентувати в процесі комунікації свій погляд на світ. Необхідність творення пояснювального компонента детермінована комунікативною стратегією мовця, який орієнтується на адресата. Отже, пояснювально-ототожнювальна конструкція становить утворення, яке є наслідком взаємодії мовця і адресата на шляху до порозуміння.

Література

  1. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. – М. Наука, 1976. – 383 с.

  2. Бенвенист Э. Общая лингвистика. – М.: Прогресс, 1974. – 447 с.

  3. Богданова В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. – 204 с.

  4. Гуйванюк Н.В., Гнатчук О.С., Нечипорук М.В. Семантична структура тексту: Навч. метод. посібн. –Чернівці: Рута, 1999. – 336 с.

  5. Зельцер В.И. Парцелляция как прием актуализации основных синтагм сложноподчиненного предложения // Принципы и методы лексико-грамматических исследований. Науч. доклады 2-го межкафедрального семинара аспирантов-языковедов. – Л., 1973. – С. 178-181.

Loading...

 
 

Цікаве