WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Образ жінки в поезії Дмитра Павличка - Реферат

Образ жінки в поезії Дмитра Павличка - Реферат

Однією з особливостей поезії кохання Дмитра Павличка – обрамовування, обрастання ліричної емоції сюжетом. Можна б було сказати, що в його віршах присутні елементи повісті чи роману, які зконденсовано знайшли вираження у малій формі. Поезії існують не самі по собі, не окремі сцени життя, а як частини великого роману чи п єси, плавно перетікаючи зі сцени до сцени. Практично цьому допомагає цілий ланцюжок прийомів, не притаманних узвичаєній ліриці.

Павличковий вірш презентує саму ліричну емоцію, тільки не в її обособленому вираженні, а у формі повіствування, розповіді чи схожу на щоденників запис про те, що сталося:

У лісі яличку зрубали...

За нею заплакав дубок,

Не роси, а сльози упали

На чисту траву із гілок...

І пестив він коси другої,,

Але, як з далеких дібров

Доносились пахощі хвої,

Він мріяв про першу любов.

Якщо не повіствування, то це – звертання до „неї", обов язкова присутність якої створює ілюзію, відчуття мовчазного діалога, листа – звертання або сну. Розповідання, яке особливо спостерігається в пізнішій поезії, завжди має стислу, сконцентровано – енергійну форму. Початок його частіше несподіваний, раптом подається якась деталь, образ („Відходив поїзд.", „Ти зрадила. Це так пекло...", „Заходить сонце. Гасне хмара...", „Ніч була ясна, я стежками біг,,) Переважає минулий час, але іноді саме час перетинає свій власний напрямок, змінюється, тоді розповідь про минуле, передає водночас безпосередню емоцію, розповідь стає лірикою („Стояли ми на темній оболоні...Мої долоні...тремтіли", „Прийшла і стала серед кімнати. Вона хазяйкою тут була,,,Невже це правда,...коли...я тут ридав...Ці очі й губи хтось цілував?...і все змішалось – і щастя й лихо...Нового серця шукати дарма. А як я буду її любити, Коли у грудях печаль сама." Надзвичайно типові для розповідної форми фрази-пояснення: „це я питаюсь...", „вона мені сказала", „я не кричав".

Усюди присутність жінки відчувається через використовування ліричним героєм звертань до другої особи, яка дійсно присутня. Або ж удається як присутня. Багато поезій починаються як звертання поета до коханої чи мають у першому реченні займенник „ти", або з відповідною дієслівною формою ("Заспівай, кохаючи ...Будь ласка", "Ти пахнеш, наче конюшина біла", „Ми вийдем з тобою на листя опале". Ці постійні звертання спричинюють появу з ліричною героїнею інших осіб, реально – конкретних, у природніх виявах, а також пейзажів, конкретних місць дій. Пташки, дерева, квіти, рослини, тварини – мають паралельний емоційний, сюжетно вкраплений смисл, або ж стають символом. Необхідно зауважити, що ліричний герой та його кохана частіше зображуються образами тваринного світу.

Особливість поетичного світу Дмитра Павличка відбилася й у поезіях любовного змісту, сприйняття і вимальовуванні образу коханої. Біле і чорне у творах Д. Павличка стають кольористично – змістовою віссю, на яку нанизуються всі інші барви та відтінки. Наступною домінантною, особливо у ранній поезії стосовно образу кохання, образу Жінки виступатиме червоний з найбагатшими його відтінками- від тьмяного до пурпурного.

Так, відповідно до Макса Люшера, у людей у процесі історичного розвитку сформувалися певні кольорові асоціації з тим чи іншим видом активності. Наприклад, синій колір – нічний, з ним люди вкладалися спати. Жовтий – колір сонячного дня, колір надії й активності. Дмитро Павличко, змальовуючи ліричного героя, як особу з особистісною тривожністю передчуття любові, часто використовує в обрамленні його та ліричної героїні, відтінки жовтого та золотого.

Можна зауважити, що поет відштовхується від народнопоетичної традиції. Проте використовує, послідовно йде за нею не поверхово, а дошукується її коріння, глибини народного духу. Певні кольори відповідають емоційній, психологічній картині зображуваних дій, кольористичні епітети чи образи навантажуються певним символічним образом. Хрестоматійна поезія – пісня "Два кольори" заклалаоснови кольористичного сприймання двох світів, двох протилежностей: "червоний" – символ щастя і любові, "чорний" – символ жури й печалі.

Наскрізна паралель, що пронизує образи ліричного герою і героїні, переконує в тому, що людське кохання гарантує вічну тривалість життя, вічне оновлення, яке існує у всій природі. Ця аналогія проводиться послідовно, знаходячи не раз свій прямий і відвертий вияв :

Радуйся, дівчино, болем кохання,

Смутком цілування до зомлівання,

Голосом матері в серці твоєму

Кільчику ясному в тьмі чорнозему [4; 57].

Саме тому "є в цілунках рятунок від смерті" – є нове життя, і саме тому червоний колір, який домінує в "Сонетах подільської осені" й "Таємниці твого обличчя", – це колір стиглої пшениці, і налитого яблука, колір сонячного проміння, а передусім – колір пульсуючої крові.

Ще один колір заслуговує увагу, це жовтий з його відтінками – від золотого до практично червоного – рудого. Золотий колір – це колір пристрасті, вогненних хвиль сонця. Він стає ознакою закоханого чуттєвості героя, ознакою сексуальної привабливості жінки, стаючи тим бажаним центром чоловічих рухів – жіночого лона „...там палає поміж ними / Рудий вогонь із крилами рудими". Психологічно цей колір означає звільнення від чогось важкого, що паралізує і не дає розкрити крила. Золоті відтінки надають почуттям і водночас зовнішньому описі жінки, крім пристрасті, ще й легкості, надзвичайного кольористичного сприймання.

Лаконізм та енергія вираження – основні особливості поезії Павличка, яку можна за напруженням емоції порівняти з японським мистецтвом.

Інтимні зізнання Павличка – це дивовижні пісні, що можна співати поза снами, світами і людьми. Головне в них – нерозривна енергія поетичного слова, форми, інтелектуальної змістовності, слова спресовані у емоційно незвичні образи з домінуючою смисловою тональністю. Їхня поетична цільність – у поєднанні предметності земного слова із змінною поетичною картиною – контекстом, динамікою руху і смислових зіткнень, неможливе поєднання реального і позареального.

Часто підтвердження цьому – відображення сну, ілюзії, марень, фантазій, для яких немає меж і все можливе. Саме звідси – інтуїтивно-підсвідоме начало образу Жінки. До марень і снів поет звертається, коли фіксує стан підсвідомості чи відбиття її. Неодноразово ірреальне поєднується з матеріальним, породжуючи оригінальний сплав сну і дійсності, видінь та об'єктивного досвіду життя.

Звичайно, інтимна лірика Дмитра Павличка виросла на ґрунті поезії його великих попередників, в який можна вловити далекий відгомін голосів українських романтиків, Данте і Петрарки, Шекспіра та Бодлера. Але це відлучання, зрозуміло, вчувається лише в адекватній глибині почуттів, величі кохання, що одвіку сильне за смерть.

Любовна поезія Павличка, твердо увібравши досвід української інтимної лірики, являє собою абсолютно нову якість – ступінню підйому на вершини почуття, обсягом зображуваного, перепадами реального і нереального, проте почуття індивідуального, втіленого в безмежну кількість облич. Дмитро Павличко виспівує вічну тему одним подихом, вкладаючи в неї світлу радість, тиху печаль, тугу осяяного великого кохання, пристрасного бажання ліричного героя.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Василев К. Любов. – М.: Прогрес, 1982. – 380 с.

  2. Літературна енциклопедія термінів та понять. – М.: НПК Інтелвак, 2001. – 1276 с.

  3. Нямцу А. Загальнокультурна традиція у світовій літературі. (Міфологічна жінка у сучасному загальнокультурному контексті). – Ч.: Рута, 1997. – 223 с.

  4. Павличко Д. Золоте ябко. – К., 1998. – 270 с.

  5. Павличко Д. Твори у трьох томах. – К.: Дніпро, 1989

Loading...

 
 

Цікаве