WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Ґендерні моделі в історичному романі М.Вінграновського “Северин Наливайко” - Реферат

Ґендерні моделі в історичному романі М.Вінграновського “Северин Наливайко” - Реферат

українські чоловіки → Берегині-рабині

(Одісеї, постійно відсутні) → (Пенелопи, які знаходяться в стані постійного очікування).

У своєму романі для правдивої психологічної реконструкції минулого М.Вінграновський, зруйнувавши міф про жіночу пасивність і слабкість, акцентував увагу на нетрадиційному розподілі ґендерних ролей. Його жінкам – персонажам, які виконували функції матерів, дружин, домогосподарок (Берегині), довелося ще оволодіти так званою маскулінною мовою, мовою зброї, що цілком відповідає історичній правді [16]. Не сподіваючись на допомогу чоловіків, жінки в монастирі організували свою "Запорізьку Січ" із притаманною їй військовим порядком (монашки-амозонки з рушницями), установленим старою ігуменею-"гетьманом", яка, непокоячись за майбутнє України, засудила нерозв'язаність конфліктної ситуації між військом Наливайка та запорожцями. До речі, у романі цим репрезентантам двох маскулінних осередків притаманна опозиційна хабітусна позиція (матриця дії) у ставленні до жінок. Так, Наливайко, на відміну від запорожців, забезпечив голодним, змученим жінкам і дітям, визволеним з татарського полону, постійний і надійний захист у своєму таборі, незважаючи на те, що вони уповільнювали пересування його війська ("...через Рось під крило Наливайка бігли його, Ружинського, села") [8, 91].

Трагізм становища українських жінок, так званої "підвладної групи підвладного народу" [4] ("Не лишимося! Пропадемо! Поляки виловлять нас, а дітей заберуть в єзуїти! – взялися криком в один голос жінки. – Без вас нам куди й до кого?"), підсилювався ще й тим, що для чоловіків-чужинців вони були найпершим об'єктом підкорення, бо саме ґвалтуванням (Оксана), уярмленням (перетворення на рабинь, товар), убивствами (Кирик Ружинський) жінок поневоленої країни вони стверджували своє владче право на репрезентовану ними (жінками) територію.

Отже, наступна ґендерна модель:

чоловіки-чужинці → укр. жінки

↓ ↓

хижаки здобич (жертва), товар,

об'єкт сексуального задоволення.

Вона становить собою остаточний етап маргіналізації жінки в патріархальному суспільстві, закріплення за нею статусу "Іншої" (товару, полонянки, рабині), який репрезентується підкоренням і вимушеним мовчанням, що, у праці В.Медвідя "Філософія страху, або проклятий народ" визначаючись як ситуація смерті, перехід у небуття, супроводжується втратою своєї самості, безпосередньо пов'язаною з втратою волі, невизначеністю долі, позбавленістю вибору ("Очі вони (жінки, молодиці, дівчата, монашки – пояснення наше) вже виплакали і, щоб не вмерти, почали співати. Для татар, що не спускали тривожного ока зі степу, було би краще, якби жінки квилили й голосили, бо від їхніх, що млоїли серце, пісень заплакали татари,... ревли разом з бугаями та жалкували, що доведеться жінок продавати: кого в Персію, кого в Туреччину, Вірменію, у Багдад чи в Єгипет, і взяти за них добру копійку. Може, хто й лишить собі яку при отарі, а хто, молодший, й ожениться та буде мати собі з українкою домашню орду, кріпкеньких діток – башибузуків" [8,18].

Завдяки введенню в художню тканину роману інонаціонального світу, репрезентованого арабською принцесою, негритянками, турками, поляками, китайцями, М.Вінграновський не лише розширює простір для вирування стихії поетичної химери (коронування Наливайка на імператора Китаю, негритянки на Водохрещі), а й увиразнює особливості ґендерних стосунків, притаманних східноєвропейській моделі сім'ї, яка, ґрунтуючись на сильній родовій матері та слабкій або повністю відсутній фігурі батька, була опозиційною західноєвропейській моделі сім'ї з централізованим сильним батьком та марґіналізованою слабкою матір'ю. Якщо українські жінки виходили заміж з любові мали право голосу в родині та ділили батьківську владу над дітьми,[16] то Хабіджа вже народилася зі станом мовчазної "Іншої", з яким вона змирилася ("Хабуджу вже стільки разів продавали і перепродували, стільки разів вона переходила з рук у руки, стільки всіляких вельможних пик слинили її тіло, що їй вже давно не хотілося не те що жити, а й дихати" [7, 54]). Її мовчання (від неї можна почути лише "цінь") та підкорення маскулінному світові перетворило її на добровільний об'єкт сексуальної насолоди, ляльку, річ, яка становить собою деталь наступної ґендерної моделі (господар → лялька, річ). І лише на Україні завдяки Петрові Жбуру, який викрав її в пана Ясельського, а також гуманному ставленню до неї ігумені та інших українських людей відбулося народження самості арабської принцеси, яке символічно ознаменувалося прийняттям християнства.

Саме на Україні порушують своє екзистенційне мовчання й негритянки (так звані "двічі Інші" – жінки іншої раси), напівоголені лялі-танцівщиці, які розважали своїх господарів, зокрема останнього з них – пана Ясельського, звабливими танцями, збуджуючи чоловічу хіть. Саме серед козаків, які, до речі, спочатку не могли без сорому (ознака фемінності) дивитися на відверту оголеність жіночого тіла і лише через деякий час звикли до подібної екзотики, завдяки їхньому дбайливому (вибирали з негритянок шпичаки, що повпивалися в тіло, супроводжували в монастир) та шанобливому ставленню (ніхто з козаків не ображав їхню жіночу гідність) до незвичайних представниць протилежної статі негритянки вперше за довгий час відчули себе "своїми", що виявилося в поступово прогресуючій асиміляції (спочатку перше слово з їхніх вуст звучить саме українською мовою, потім святкують Водохрещі).

Отже, приділяючи особливу увагу жіночій екзистенції, безпосередньо пов'язаною з маскулінним світом, М.Вінграновський продемонстрував декілька ґендерних моделей, поданих крізь призму мовчання, яке в романі набуває різних конотацій. Через несумісність комплексу цінностей українських чоловіків (козацька свобода) та жінок (сім'я, осідлість, тобто система обмежень), у результаті якої останні, перебуваючи в статусі "Іншої" (Берегині-рабині, Пенелопи), переживають цілий спектр екзистенціальних станів, що репрезентуються діалогами-наріканнями, переживаннями, слізьми. Але якщо в патріархально-матріархальній структурі українського світу, для якого притаманний м'який патріархат, українські жінки лише усвідомлюють себе "Іншою", то, потрапляючи до рук чоловіків інонаціонального світу й втрачаючи свою самість, закріплюються в статусі "Іншої" (рабині, речі, об'єкту сексуального задоволення).

ЛІТЕРАТУРА

  1. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст.: Монографія. – Львів: Львівський національний університет імені І.Франка, 2000, Тернопіль: Джура, 2000. – 340 с.

  2. "Ars vetus – Ars-nova": М.М.Бахтин. – К.: Гнозис, 1999. – 216 с.

  3. Бердяев Н. Самосознание. – М.: Прогресс, Универс, 1991. – 285 с.

  4. Богачевська-Хом'як М. Білим по білому. – К.: Либідь, 1995. – 205 с.

  5. Больнов О.Ф. Зустріч / Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії. – К.: Либідь, 1996. – 176 с.

  6. Вінграновський М. Северин Наливайко // Вітчизна. – 1992. – №12. – С.23-68.

  7. Вінграновський М. Северин Наливайко // Вітчизна. – 1993. – №1. – С.89-121.

  8. Вінграновський М. Северин Наливайко // Вітчизна. – 1993. – №2. – С.17-103.

  9. Габриэлян Н.М. Пол. Культура. Религия. // ОНС: Общественные науки и современность. – 1996. – №6. – С.126-133.

  10. Грабович Г. Шевченко як міфотворець. Семантика символів у творчості поета / Пер. з анг. С. Павличко. – К.: Рад. письменник, 1991. – 212 с.

  11. Ґендер і культура: Зб. ст./ Упоряд. В.Агєєва, С.Оксамитна. – К.: Факт, 2001. – 224 с.

  12. Доклады Первой Международной конференции "Гендер: язык, культура, коммуникация" 25 – 26 ноября 1999 года. – М.: Московский государственный лингвистический университет. – 368 с.

  13. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. – К.: Факт, 2001. – 180 с.

  14. Зборовська Н. Український культурний канон: феміністична інтерпретація // Кур'єр Кривбасу. – 2000. – №7. – С.117-124.

  15. Кузьменко-Гребінська. Українська жінка – через століття // Січ. – 1997. –№2. – С.59.

  16. Кривоший О. Жінка в суспільному житті України за часів козаччини: Історичні розвідки. – Запоріжжя: Поліграф, 1998. – 68 с.

  17. Кулаковський В. Северин Наливайко. – Київ.: Молодь, 1978. – 287 с.

  18. Куліш П. Твори: В 2 т. – Т. 1. – К.: Наукова думка, 1994. – 768 с.

  19. Менжулина Л., Хамитов Н. Антропологические парадигмы и мифологемы европейской философии (Средневековье, Новое Время, Немецкая классика, новоклассическая парадигма). – К.: Випол, 1998. – 98 с.

Loading...

 
 

Цікаве