WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Семантичні особливості вставлених конструкцій в українській мові - Реферат

Семантичні особливості вставлених конструкцій в українській мові - Реферат

Семантичні особливості вставлених конструкцій в українській мові

В сучасній українській мові спостерігається тенденція до використання тих мовних форм, які дають можливість в сконденсованому вигляді подати максимум інформації. Однією із таких мовних форм є вставлені конструкції. Вставленість корелює з семантичною ємністю речення і його поліпропозитивністю. Це пояснюється тим, що вона представляє "окремий пропозитивний зміст і сповнена тими параметрами, які характеризують власне реченнєве утворення: предикативність, смислове та інтонаційне оформлення, структурна членованість, формальна організованість та ін." [3, 301].

Теоретичне обґрунтування вставлених компонентів як лінгвістичної проблеми, зокрема їх семантики, у сучасному мовознавстві недостатньо вивчене, оскільки первинно не розмежовували вставні і вставлені одиниці: і одним, і другим надавали статус ускладнюючого компонента структури простого речення. Спершу категорію вставлення спростовували і вважали, що немає чіткої межі між вставними і вставленими елементами (О.Г. Руднєв, О.М. Гвоздєв та ін.). В подальшому було доведено існування вставлення як окремої категорії, яка в структурному, семантичному та інтонаційному плані значно відрізняється від вставних компонентів (Б.М. Кулик, Л.О. Кадомцева. А.Ф. Прияткіна, Н.С. Валгіна, Г.Н. Акимова, Н.Д. Арутюнова, А.П. Загнітко, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська та ін.).

Здебільшого вставлені конструкції виникають в результаті певних обставин мовлення і зумовлюються психологічними чинниками мовця, тобто вони не є передбачені в перший момент формування думки, а є результатом подальшого уточнення, роз'яснення чи доповнення змісту опорного речення. "Вставлені слова, словосполучення і речення (прості чи складні) вводяться в інше (основне щодо них) речення, але синтаксично з ним не зв'язані, інтонаційно відокремлюються від нього і вносять різного роду додаткові повідомлення, зауваження, уточнення чи пояснення до змісту основного речення чи окремих його членів" [1, 44]. Це мовні одиниці, які допомагають мовцеві доповнити висловлену думку, дають оцінку, характеристику висловленому.

Вставлена конструкція характеризується різноманітними значеннєвими полями. Це зумовлено тим, що вони не є структурно, семантично залежними від основного висловлювання, а факультативними; пересунутими в зону додаткової інформативності, яким притаманна самостійна модальність. Існує кілька думок щодо їх функціонально-семантичної наповненості (див. Граматику російської мови, праці В. Ковальова, В. Шинкарука, В. Тихомирова, Б. Кулика, А. Прияткіної, А. Загнітка та ін.). Деякі мовознавці вважали, що їх важко структурувати, тому що вони багатофункціональні. В. Ковальов, розглядаючи вставлені конструкції на прикладі творчості Ф. Достоєвського, вважав, що "їх повна класифікація навряд чи можлива", що "в мовленні персонажів вони використовуються як засіб характеристики, оскільки значною мірою саме через таке мовлення Ф. Достоєвський розкриває душевний світ своїх героїв. У їх репліках і монологах вставлені конструкції застосовуються для надзвичайно різноманітних творчих задумів" [4, 16]. Проте відзначає декілька типових випадків використання вставлених одиниць для показу різних психічних станів героїв, які можна назвати спробою класифікації. А саме, на означення: 1) тривоги і хвилювання; 2) несподіваного повороту думки; 3) заперечення сказаного.

В. Шинкарук також зазначає, що "дискурсивні висловлювання з вставленою конструкцією не піддаються класифікації за змістом" [8, 49].

Автори Граматики російської мови описують семантичні особливості вставлень, але не подають упорядкованої їх класифікації, зазначаючи лише, що "основне речення може нібито розриватися, "роз'єднуватися" тими додатковими зауваженнями, уточненнями, поясненнями, виправленнями тощо, які вносить той, хто говорить. Це можуть бути, наприклад, викликані змістом цілого речення чи окремого слова додаткові відомості про що-небудь; зауваження, які мають характер порівняння чи протиставлення..." [2, 167].

В. Тихомиров робить спробу згрупувати вставлені конструкції на основі значеннєвої частотності їх використання і пропонує виділити такі "основні види: 1) конструкції уточнюючо-пояснюючі; 2) причиново-пояснюючі конструкції; 3) конструкції-характеристики; 4) конструкції чужорідного характеру, які віддалені від змісту основного речення; 5) вигукові вставлені конструкції; 6) конструкції, які характеризують особу щодо приналежності її до суспільних течій, організацій (найчастіше в суспільно-публіцистичному мовленні); 7) конструкції як засіб переплетення мовлення автора і персонажів; 8) вставлені конструкції – називання жестів, що супроводжують усне чи писемне мовлення" [7, 102].

Б. Кулик робить спробу узагальнити значеннєві поля вставлених компонентів і "за характером смислового зв'язку з основним реченням вставлені речення" поділяє "на такі групи (вживані найчастіше): 1) Уточнюючі речення; 2) Речення, що виражають мимохідь ("між іншим") висловлене пояснення; 3) Речення доповнюючи" [5, 175-176].

А. Прияткіна поділяє їх на: "1) пояснювально-уточнювальні (повторне найменування, конкретизація), 2) причиново-мотивовані, 3) довідково-відправні, 4) коментуючі, модально-оцінні" [6, 159].

Проаналізувавши описані класифікації та фактичний матеріал, вважаємо, що вставлені компоненти представлені такими семантичними групами:

  • пояснення, тлумачення (іноді з гумористичної точки зору) незрозумілих слів: Але що таке соціалізм і комунізм, дівчино? В науці, в теорії це насамперед ідея спільноти (комуна в перекладі на нашу мову це спільнота) (Винниченко В.), Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... (Вишня О.);

  • переклад з однієї мови на іншу: По-латині вона зветься Colymbus(Колімбус) (Вишня О.);

  • повідомлення якоїсь деталі, що доповнює, роз'яснює зміст висловлення. В даному випадку спостерігаємо об'єднання в один логічний ряд основного і додаткового повідомлення: Поет надає римі (і це особливо помітно у збірці "Спіраль"), якщо хочете, ідеологічне значення: вона в нього стає позначкою співзвуччя людини з людиною, народу з народом (Сулима М.), І не знати чого мучилися обоє (він і вона) часом так погано! (Кобилянська О.), Бєлугін спустив очі на стіл (і лице його зразу немовби обм'якло, замертвіло) (Винниченко В.);

  • уточнення, конкретизація певного факту, явища, предмета: Спритніші й догадливіші (зокрема чоловіки) вислизнули, щоправда, з ешелону й розчинилися на станції серед цивільного населення, а вона знову пошкодувала поранених і змушена була ділити через ту жалість усю гіркоту невільницької долі (Міщенко Д.), Пройшовши віки – такі віки булані... Обкрадені, запльовані німі, Все мовчимо (лиш зойк чайок порану!) – Такі покірні, чемні і – самі (Багряний І.), З вікон великого будинку навпроти вилітали звуки життя... громадян (чи краще – сексотів) (Винниченко В.);

  • побіжні зауваження, "мимохідь ("між іншим") висловлене пояснення" [5, 175]: Катерина підсунула ближче на край столика лампу, щоб видніше було читати, і Степан Петрович, тримаючи ближче до правого ока видющого, силкуючись, почав розбирати покарлючені рядки й літери: "Брате, Степане, пишу до тебе з того місця, куди ти з братами (закреслено "заслав") продав мене..." (Винниченко В.), Тоді Мишко згадав, що в цю мить (читав десь) цвітуть на серці чайні троянди (Хвильовий М.);

  • коментар: – Ваш хліб? Ваш хліб?.. – раптом скажено вискочив з-за воріт сам Партнер, що, не покладаючись на челядь, сам став берегти економію. – Ах ти, ж злодію! Вон звідци (погана лайка)! Вон, щоб вашого і духу не було іля моїх воріт! Я вам покажу ваш хліб! (ВинниченкоВ.), Урочище, весь його крутояр потопає в розквітлих акаціях, що стали ярусами по схилах (насадили їх уже після війни, щоб захистити ґрунт від ерозії), а по самому дну урочища блискоче вода (Гончар О.), – А що таке, Івасику? Що тобі, сину? Ваня-Івасик нічого не відповідав. Потім раптом підвівся й суворо сказав (по-російському): –Нічого. Я стомився. Тільки, тату, будемо тепер говорити між собою по-російському (Винниченко В.);

  • примітки, які за своїм змістом не мають прямого відношення до основного речення, з'являються в процесі повідомлення під впливом асоціативних зв'язків, допомагають глибше і точніше сприйняти висловлювану думку: Поезія стає не позамовною, як було у заумників, і не протимовною, що свідомо ламає мовні норми, як це є, приміром, у ранніх поезіях Андієвської (які, до речі, будь сказане, саме через це не здаються мені поезією, бо те не мистецтво, що йде проти свого матеріалу), а так би мовити, метамовною, над мовною, виходячи при цьому з можливостей, закладених у самій мові (Шевельов Ю.), Під нігтями – чорні окрилля мастила (Спить трактор надворі, накритий дощами і тишею) (Драч І.), Він ріс отут, де мріють чорні доти, Кохав, трудився. (Даль пливе в диму), Земля моя, кому твої щедроти, Як не бійця, не сину твойому? (Малишко А.);

  • зауваження автора про поведінку мовця, його манеру висловлюватися, хвилювання, здивування і мотиви його висловлювання: Чи – що там критися! – зігріла чарка п'яна (Рильський М.), В кімнаті (в лікаря?) чути настояний дим від міцних сигар (Вільде І.), –Слухайте! – нарешті схаменувшись, почала вона (без гніву, без серця, навіть з співчуттям до мене), – що це вам Бог дав сьогодня (Винниченко В.), А з тої бурі полум'я, над яким кружляє, каркаючи, ворон ("І як він собі крил не обсмалить?" - думає Титович), з того пекла вогняного виразно долітає до його вуха Маріорин лемент: "Ох, коли б мені вмерти від тої зарази..." (Коцюбинський О.), – А коли ви учитель, то сідайте, будемо їхати разом: гостя до вас везу! – Якого гостя? ("Чи не Марко?" – блиснула думка)(Васильченко С.);

  • зауваження, які мають характер зіставлення або протиставлення з основним повідомленням: Окрилені піснею, вони жили зараз в іншому, уявному світі (але реалістичнішому для них зараз, аніж сама дійсність) – у світі узагальнених образів (Головко А.), Регочу на кутні – буде легше (а як буде важче – теж не гріх) (Стус В);

  • зазначення місця: Споконвіку їх куток Кононівни (що за річкою) пишався найкращими кіньми (Ле І.), А що, якби знайшлася хоч одна, – в монастирі десь або на горищі? Якби вціліла в тому пожарищі – неопалима купина? (Костенко Л.), Проходить новочас (В колись нудній кімнаті) – Не вбачиш, як летить, – Хоч в злиднях, та в огні (Багряний І.);

  • зазначення часу: Сусідами в Бурдюгів – ми, біля нас живе баба Баклажка, далі Коробки, Стародубці. Навпроти Бурдюга ніхто не мешкає – там лимарська круча робить крутий вигин, а навпроти нас – дід Конюшок, біля діда – Зваричі, далі – Прилипки, Байдачні, Наливайки. Чомусь так склалося (і давно, не за нашої пам'яті), що ці перші на Шевченківській вулиці родини тяжіють до одного гурту (Міщенко Д.), В цей час (узимку) починалася й загальна освіта в місцевій церковноприходській або в народній школі... (Вишня О.), Одне лихо – на милицях стрибає Сашко. Міною його покалічило ще хлопчаком (тоді, коли той фронтовик-учитель загинув), ногу порвало, зостався на все життя скаліченим (Гончар О.);

  • повідомлення фактів, які пояснюють причину того, що сказано в основному реченні: Хоч я по їй і одинокий (Бо, бачте, пари не найшов) Аж до погибелі дійшов) (Шевченко Т.),І, помовчавши, ніби вагаючись, розповісти Тоні чи ні, брат став упівголоса згадувати якогось льотчика, певне, близького йому, і як він, льотчик той, перед вильотом запитав свого старшого: А ото ж гроза? – і вказав на тучу, могутню, синю, що над горами стоїть (бо аеродром їхній там, де ліси, де високі гори...) (Гончар О.), Червоний та ополистий (пішли літа в живіт), І ще ж він думав, сподівався зжерти Давно жаданої землі (Багряний І.);

  • значення допустовості, коли в основній інформації йдеться про факт, який суперечить в додатковому повідомленню тому, що сказано в основному: Унтів так і не продали (хоч дуже шкодували, що справді не мали з собою в запасі...) (Багряний І.), Тільки Іван працює на заводі і робить революцію, і Мусій ховає гвинтівки (хоч в Одесі й стоять французи)(Яновський Ю.), До того ж згадала ця братія про колись уже виконані тут роботи (хоч і було їх на копійку), спом'янула якийсь свій договір, що його, мабуть, уже й миші з'їли (Гончар О.);

  • вказівка на умову, за якою відбуватиметься подія в основному повідомленні: Нікого з чабанів далеко не пускають з отарами на територію полігона, як Горпищенка, лише йому (якщо тільки тихо там) дозволяють заходити з вівцями туди, куди іншим зась (Гончар О.), І що ясніший я, то мушу Усе темнішу тінь тягти... Душе (якщо я маю душу)! Яка непереможна ти! (Плужник Є.);

  • характеристика особи за зовнішніми ознаками, професійною діяльністю, освітою, віком, приналежністю до певної соціальної групи: Директор тресту (ви мусите йогознати – такий ставний, високий, з русявим волоссям, він часто виступає на міських зборах) вручає йому путівку, а наш Олег Петрович стоїть мов закам'янілий (Вільде І.), Сімнадцятилітня Мотря Забейко – кравецька учениця (освіта: чотири роки гімназії – і стоп!) (Вільде І.), Тітка доводиться Ільковій матері рідною сестрою (вона поміж них середульша), а мати каже Ількові, що в усіх них однаковісінькі очі, отже в нього такі, як у тітки Ониськи (Гуцало Є.);

  • вказівка на джерело повідомлення: Сказано ж бо: "Ви прямуєте до випадковостей близького світу, а Аллах бажає майбутнього" (Коран, 8, 68) (Загребельний П.);

  • вказівка на адресата повідомлення: Сусід міг про дітей подумати, а ти (це вже до мого чоловіка) радий, що сам кишку напхав? (Вільде І.);

  • вказівка на адресанта повідомлення: Тітка Марійка – ті поважніші (як кажуть мама, розсудливіші) (Міщенко Д.), Наслухались дві мухи того дива (Про се найбільше Чміль гудів) (Глібов Л.);

  • порівняння, які викликані основним висловлюванням з метою дати яскраву, образну характеристику: Довкруг березник корою зіскріб (немов галерея картин скрізь них) (Барка В.); Молодий чоловік радісно розсунув трошки розгорнені (немов для поцілунку) уста, показав – Я чистий росіянин (Винниченко В);

  • емоційна реакція з приводу висловленого: Він прибув, щоби умовитися, коли ладити весілля. Воно має відбутися під час вакацій, отже, за чотири-п'ять місяців, цілком тихо; і зараз другого дня маємо "ми" (ха-ха!) від'їхати (Кобилянська О.); Я хочу ловити –гуп! – лежу, як лата (Федькович Ю.);

  • логічна та емоційна оцінка, передача впевненості, сумніву, припущення тощо; характерним для даної семантичної групи є наявність відтінку суб'єктивності, що споріднює її із вставними компонентами: І він штовхнув (звичайно, ненароком) Тибурція, що задрімав під боком (Рильський М.), А до вікна (аж подумати страшно) ще попереків з п'ятнадцять і пудів шістдесят живої жіночої ваги, не рахуючи коромисел і глечиків з кошиками!.. (Вишня О.), Увійшла пані добродійка і застала мене за писанням листа. – О, – промовила якось справді посахареному солодко, – як бачу, з Мартусі дуже розумна дівчинка, коли встигла і на прогулянці побувати і з керуванням панчіх впоратися... ("Господи боже, я це ледве дві пари встигла відкласти набік!") (Вільде І.), Єдина лишилась надія на батька –от, може, він скоро повернеться і вийме з мішка мені чобітки... (Стельмах М.).


 
 

Цікаве

Загрузка...