WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Ґендерний аспект жіночого міфу в романах Р.Федоріва “отчий світильник” і “чудо святого георгія о зміє” - Реферат

Ґендерний аспект жіночого міфу в романах Р.Федоріва “отчий світильник” і “чудо святого георгія о зміє” - Реферат

Так само і Ярослав Осмомисл, будучи старшим за віком і незміримо вищим за соціальним статусом, відзначає, що "донька галицького дереводіла не поступиться ні в бесіді, ні в сміливості суджень, ні в природності поводження перед будь-якою бояришнею" [3, 371]. Він свідомо перекладає на Настю функцію гармонійної організації її та свого власного духовного буття через те, що "чарівниця з купальської ночі" живе "посеред голубої казки, в якій немає місця для лихих людей; є люди розумні й дурні... зло виплоджується з дурощів... Через те, мабуть, він спішить до неї у кожну вільну хвилину... спішить, щоб відпочити у її світі від примх, жорстокості й підступності свого власного світу" [3, 478].

При цьому, якщо у схематичному зображенні життєвий простір князя є надміру розширеним у своїх межах (бачимо Ярослава у походах, подорожах, у княжих палатах, під час зустрічей з численним оточенням), то "голубе королівство" Настусі зосереджено навколо неї самої. Вона є центром і змістом самодостатнього жіночого мікрокосму, в якому Ярославу відведено місце жаданого, але тимчасового візитера – недаремно ж називає його "гостем". Не дивлячись на пристрасне почуття, для неї він не волостелин, не господар, а лише гість від богині кохання Лади.

Певним новаторством позначене й тлумачення Р.Федорівим традиційного погляду на жінку як берегиню роду, відповідальну за збереження його самобутності та цілісності. Мається на увазі не сама лише передача інформації на генетичному та ментальному рівнях, але й зв'язок з ірраціональним началом, що лежить в основі утворення кожного роду та етносу. "Я прийшла з правіку", - говорить Ясіня з "Чуда святого Георгія о Зміє", залишаючи за собою право на володіння таємницею буття. Вона полягає, на думку автора, в умінні проникати внутрішнім поглядом у приховану людську сутність, підтримувати віру у нерозривність людського кола, з якого навіть після смерті "ніхто безслідно не зникає: хто стає квіткою, хто птахою, хтось вовком, хтось – яблунею"[4, 43].

І тут немає ніякого дива: Ясіні "дав Господь душу вразливу, первісну" [4, 44], тому вона не може не відгукнутись на поклик світу, що оточує, і не відчути "зрідненості з тими, котрих уже поміж нами нема" [4, 44]. Вона щиро вірить у те, що душа покійної матері увійшла в молоду яблуню, або що сама Ясіня – "давня як світ", покликана стерегти Воду (Дністро), "щоб не випив її Змій" [4, 39] (свого роду символічний захист жіночого – водного – начала від чоловічого, втіленого в міфічній постаті Змія).

У цьому плані Р.Федорів виступає творцем своєрідного авторського міфу, обстоюючи первинність жіночого світу, його архаїчність у співвіднесенні з чоловічим. І донька зелейника Любана, і вихована у боярському теремі Настя Чагрова не забувають стародавніх богів, підтримуючи через них зв'язок зі своїми природними витоками. Цим вони відмежовані від світу посередності та буденності й утверджують свою незгоду з ним, повертаючись до дитинства людської свідомості.

Жінка взагалі є Іншою (за визначенням французької екзистенціалістки Сімони де Бовуар) [1], і ця "іншість" у згадуваних романах на давньоруську тематику варіюється від низького до вищого сенсу: шукаючи кожен раз "іншого", розбещений князь Володимир карбує на чересі свої "перемоги" над жінками (отже, жінка виступає певним мірилом його чоловічої вартості?); з пізнанням першої жінки, як від точки відліку, починається шлях Василя (майбутнього ізографа отця Мини) до пізнання себе й свого мистецького покликання.

Як "іншу", несхожу на загал (а це завжди викликає страх у пересічних осіб), проголошено "відьмою" кожну з героїнь (Ясіню, Анну, Настю, Любану, бояриню Устинію з Сірополкового Кута). "Іншості" не пробачають і красуні Дані з селища Чешибіси – її небажання вийти заміж за гончара-скудельника без любові (нечувана зухвалість від убогої сироти – претендувати на право особистого вибору!) призводить до прилюдного осоромлення, оскільки дає привід сп'янілому чоловіцтву "повести дівку на торг" [5, 43].

Цей епізод є лише одним з цілої низки ілюстративних моментів, що засвідчують наявність проблеми жіночої соціальної дискримінації, започаткованої віддавна і не вирішеної ще й до нашого часу. Жіноча залежність від волі чоловіка та умов маскулінізованого суспільства позбавляє її можливості вирішувати власну долю та відповідати за обирання себе у цьому світі. "Це її коло, прокляте чи щасливе, але вона з нього не має права вийти, бо якщо коло розірве й вийде з нього, то стане або робою, або попихачкою на багатому дворищі, ще або ж любощі – поки молода – оплачені залишеними срібняками, бруд і блуд попідтинний. Інакше жоні не дано... чи бояриня вона, чи з купецького двору. На те Божа воля й на це ради нема" [4, 43]. Цю гірку реалію тесля Дмитро, батько викраденої князем Ясіні, проголошує як давно встановлену істину, що вже не викликає ні обурення, ні протесту.

Життєву мудрість та спостережливість простого теслі засвідчує правильність зроблених ним висновків: дійсно, навіть шляхетність роду та володіння маєтком (вотчиною) не вберігають боярську дочку Параскеву з роду Братишів від "прихильності" старого Володимирка, галицького князя. Захист жінці може забезпечити лише опікування мужа, батька або ж брата, одним словом – чоловіка (від якого вона, у свою чергу, знову ж таки залежить у вирішенні усіх життєво-важливих питань).

Таким чином, проблема ґендерної взаємодії жінки та чоловіка дає себе знати ще у далекому ХІІ ст. Автор не ставить собі за мету концептуальне утвердження жіночої соціальної вторинності – за нього це робить життя та настанова історичної вірогідності, оскільки зображувані моделі статевих стосунків не є поодинокими і багато у чому залишаються незмінними протягом століть.

Р.Федорів усвідомлює вразливість та незахищеність жіночого єства, зумовлені окрім природніх, ще й соціальними чинниками. Його справжнім здобутком можна вважати здатність стати у творі на світоглядну позицію жінки, відчути хисткість її становища. Неспокій Р.Федоріва-письменника за жіночу долю частково поєднаний тут із прихованим суто чоловічим почуттям провини перед Нею – коханою, матір'ю, сестрою, оскільки їй фактично нав'язана ця тривожність буття. Навіть у княжому теремі Настасія Чагрова була позбавлена життєво необхідного для жінки стану внутрішнього спокою – у розквіті кохання, молодості та краси її переслідує повсякденний страх: "боялася за Ярослава... боялася за сина... боялася бути отруєною, зганьбленою, розлюбленою" [3, 488]. І передсмертним криком душі лунає протест: "Досить! Я дорого платила за своє щастя" [3, 488].

Доля однієї героїні – мученицька смерть (бо не гідна вродлива простолюдинка сидіти на галицькому столі обіч князя) ; а для іншої, яка також вийшла з призначеного для неї кола, вготований Берег – місце зібрання околичних повій. Відлунням батькових роздумів звучать слова зламаної Ясіні: "На це нема ради"[5, 68]. Ця видима приреченість хвилює автора, оскільки вона поширюється і на долю шанованої часто лише на словах жінки-матері, духовного осереддя слов'янської нації. Кормилиця Марія для Ярослава Осмомисла – лише "роба", про це він привселюдно згадує, коли прийшов слушний час; хранителька давнього роду Соколянів стара Предслава отримує за свою тяжку працю та незаплямоване життя ганебну лихварську кабалу, від якої князь і "отець малих людей галицьких" так легко міг би її позбавити.

Символічна поява під час вокняжіння Володимира у храмі старої струдженої жінки, яка хотіла звернутись до новоявленого володаря від усієї галицької землі, викликала навіть у цього далекого від віри та милосердя чоловіка смутний здогад про те, що його допомоги та захисту в її особі просить сама православна Русь. І те, що Мати − жінка та ціла отча земля – є упослідженою та занедбаною, відчуває він, не принесе щастя усьому його народу.

Сам же автор, відокремившись від своїх чоловічих персонажів, як нам здається, неусвідомлено говорить про відсутність перспективи подальшого буття для жінки у неприйнятному для неї світі – кожна з його яскраво змальованих героїнь іде з життя молодою. Смерть Анни, Настусі, Ясіні, Любани є неприродною, насильницькою, після них не залишається навіть могил, або місце смерті та поховання невідоме і, ймовірно, знаходиться на чужині. Жінка, яка дозволила собі бути несхожою на інших, ніби розчиняється у повітрі, повертаючись до своєї природної першооснови.

Проте бачення Р.Федорівим ролі та призначення жінки у вітчизняному соціумі не позначене самим лише песимізмом і почуттям приреченості. Письменник виступає справжнім гуманістом, бо пропонує читачеві вихід із складного сплетіння людських стосунків: жіноча молитва закоханої Злотки відбирає у смерті В'ячеслава Кричника; щира любов Анни служить оберегом від лихого для її чоловіка. Фінал "Отчого світильника" – утворення нової родини та народження у пущі сина і спадкоємця майстра Василька. Отже, неспівмірні жіночий та чоловічий світи поєднано, і життя триває.

Таким чином, ґендерний підхід до прочитання творів художнього слова є виправданим з огляду на його ще не вичерпані можливості та відповідність актуальним запитам часу. Проблема відносин чоловіка та жінки вимагає свого переосмислення і кардинальної перебудови статевих ролей, а, отже, створення нової літератури та нової історії, у яких першочергове місце буде належати особистості.

Література

Бовуар Сімона де. Друга стать/ Перекл. з франц. Н.Воробйової, П. Воробйова, Я.Собко: В 2 т. – Т.1. – К.: Основи, 1994. – 390 с.

Загребельний П.А. Роксолана: Роман. – К.: Дніпро, 1988. – 603 с.

Федорів Р.М. Твори в двох томах. – Том 2. Отчий світильник: Роман. – К.: Дніпро, 1980. – 511 с.

Федорів Роман. Чудо святого Георгія о Зміє, роман з кінця ХІІ ст. // Дзвін. – 1995. – №5. – С.23-91.

Федорів Роман. Чудо святого Георгія о Зміє, роман з кінця ХІІ ст. // Дзвін. – 1995. - №6. – С.23-111.

Юнг Карл Густав. Айон: феноменология самости // Юнг К.Г. Сознание и бессознательное: Сборник / Пер. с англ. – СПб. – М.: Университетская книга, 1997. – С. 150-173.

Юнг Карл Густав. Брак как психологичесое взаимоотношение// Юнг К.Г. Сознание и бессознательное: Сборник / Пер. с англ. – СПб. – М.: Университетская книга, 1997. – С. 174-188.

Loading...

 
 

Цікаве