WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Ґендерний аспект жіночого міфу в романах Р.Федоріва “отчий світильник” і “чудо святого георгія о зміє” - Реферат

Ґендерний аспект жіночого міфу в романах Р.Федоріва “отчий світильник” і “чудо святого георгія о зміє” - Реферат

Ґендерний аспект жіночого міфу в романах Р.Федоріва"отчий світильник" і "чудо святого георгія о зміє"

Проблема стосунків чоловіка та жінки як двох типів світовідчування, двох філософій буття здавна привертала увагу майстрів художнього слова. При цьому значний акцент робиться на взаємозв'язку статей не лише у загальнолюдському вимірі, але й у межах певного етносу, тобто суттєвий інтерес становить розподіл ґендерних ролей з урахуванням національної специфіки. Найбільш доречним цей розгляд видається нам у контексті вітчизняної історії, оскільки саме у ній вбачаємо можливість висвітлення етнопсихічного коду нації, дослідження власне української ментальності у зображенні чоловічого та жіночого світів.

Говорячи про творчість Р.Федоріва, варто наголосити на неодноразово відзначуваній дослідниками схильності митця до глибокого психологічного аналізу внутрішнього стану героїв, постійному зосередженні уваги на проблемах міжособистісних стосунків та пошуках людиною себе і свого місця у світі. Його романи "Отчий світильник" та "Чудо святого Георгія о Зміє", що становлять ідейно замислену історичну трилогію, є справжнім втіленням національного історизму в сучасній українській літературі і можуть слугувати чудовою ілюстрацією як ґендерної моделі слов'янського світу за часів Київської Русі ХІІ століття, так і особистої авторської концепції у ставленні до традиційної чоловічо-жіночої ієрархії.

Згадувані вище твори поєднані між собою не лише хронологічно послідовним відтворенням подій та колом повторюваних дійових осіб; їх з'єднує також тенденція автора до симетричного моделювання жіночого та чоловічого світів, причому межі цих світів досить чітко окреслені. Центральним є, безумовно, мікрокосм чоловічий, оскільки іншого варіанту побудови свідомості людини християнського середньовіччя просто не існувало; завдання ж автора історичного твору полягає у першу чергу в якнайдетальнішій реконструкції духовного тла обраної епохи.

Герої романів, що є певною мірою і антиподами (князі Ярослав Осмомисл та Володимир Галицький – літописці Іван Русин і Клим'ята Тисьменчан, ізограф отець Мина, княжий стольник Гаришко на прізвисько "Змій"), ціла низка головних та другорядних персонажів поєднані спільним мотивом пошуку, душевного неспокою, неможливості досягнення миру та внутрішньої гармонії. Перед нами постають сильні чоловіки, непересічні особистості: Ярослав Осмомисл, який протягом життя розбудовував та зміцнював галицьку державу, великий книгочей, що обстоював необхідність поєднання сили та правди у житті, у зображенні Р.Федоріва залишається, попри все, внутрішньо роздвоєною особистістю. Йому так і не вдалося до кінця вирішити для себе дилему "людини і князя" або, точніше навіть, "князя та чоловіка", оскільки з державних міркувань у жертву принесене сімейне життя та особисте щастя. Кохана князем Настуся Чагрова, яка протягом багатьох років допомагала чоловіку та володарю підтримувати зв'язок "з купальським колом" його народу, яка народила улюбленого сина, була привселюдно спалена на вогнищі за намовою галицьких бояр та законної князевої дружини Ольги. Цікаво, що Р.Федорів далекий від думки засуджувати багаторічний, як сказали б сьогодні, "адюлтер" князя та оплакувати долю вигнаної (разом із сином!) жони–княгині; не підтримує автор і зумовленої народною мораллю згадки про Чагрівну як про "Настаську-відьму" або, за визначенням П.Загребельного, "жінку вродливу і дико свавільну" [2, 30] (якою й повинна, мабуть, бути типово уявлювана звабниця). Натомість на перший план виходить утвердження "дитинності" та душевної чистоти Насті, її прагнення вірити в добро та "голубу казку" життя. Втративши її, Ярослав залишається морально спустошеним та позбавленим подальшого сенсу існування.

Певним містицизмом позначене, мабуть, не очікуване ніким наслідування князем Володимиром Ярославовичем долі покійного батька: його невінчана дружина Анна також гине, разом із малолітніми синами (знову ж таки, з вини найближчого прибічника князя). Постать же Володимира є ще у більшій мірі маргінальною, ніж у його батька, - Ярославове відмежування від народу помножене тут на глибоку внутрішню відчуженість від людської спільноти взагалі. Відносну душевну рівновагу заглиблений у власну самотність Володимир здобуває лише у присутності молодої "попаді". Привертає увагу і те, що, обираючи романне ім'я для забутої в історії жінки, Р.Федорів називає її "Анною" (це ім'я матері письменника, яке у перекладі з давньоюдейської мови означає "всемилостива" і на семантичному рівні несе у собі елемент материнського начала). Анна недаремно виступає янголом-охоронцем князя, даруючи йому не лише тепло родинного вогнища, а й магічний захист від повсякденних негараздів: "...вона зуміла стати для Володимира Ярославовича не лише любою жінкою, а й сестрою також, матір'ю, бальзамом на його рани, вона оберігала його від вітрів, що над ним звихрювалися, стерегла од високої хвилі і лікувала від самотності, як від гадюки, що вгризалася йому в душу" [4, 60].

Взагалі можна цілком упевнено говорити про наявність жіночої психологічної домінанти у зображуваних Р.Федорівим персонажів-чоловіків: більшість із них представляє собою так званий тривожний, емоційно неврівноважений тип характеру, який постійно перебуває у стані пошуку, самоутвердження, погоні за недосяжним ідеалом, що не піддається жодному визначенню. Ця фемінність характеру українського чоловіка, яка неодноразово згадувалася у ґендерних студіях, змушує різних за соціальним статусом героїв шукати духовної опори в особі жінки; після її зникнення або ж загибелі життя, певна річ, не закінчується, проте подальший розвиток подій перекреслює думку про можливість його повноти та довершеності.

Що ж стосується жіночих образів, то у Р.Федоріва вони репрезентують певну світоглядну та естетичну систему. Їхня типологія варіюється від уявлення про жінку як про істоту трансцендентну, дотичну до глибинних таємниць буття, і до традиційно впровадженого стереотипу "жінка-мати", "берегиня сім'ї та роду." Особливий інтерес, на нашу думку, представляє виразно відчутний мотив жінки-спокусниці, причому не у його біблійному – гріховному – тлумаченні, а, радше, закорінений у народну міфологію. Кожна героїня Р.Федоріва (Настя Чагрова і Любана з "Отчого світильника", Анна та Ясіня з роману "Чудо святого Георгія о Зміє") наділена особливим ореолом жіночої привабливості, складність у розумінні якого породжує знервовану чоловічу думку про "чари", "відьомське зілля". Усі ці жінки, окрім зовнішньої фізичної привабливості, володіють даром пробуджувати інтерес і до своєї внутрішньої сутності; жодна з них не пішла з життя обраного нею чоловіка, не полишивши по собі глибокого сліду.

Свідомо чи ні, Р. Федорів створює не самі лише літературні жіночі персонажі, а свого роду психологічні моделі, які мимоволі викликають асоціації з теорієюК.-Г.Юнга про наявність у підсвідомості людини вроджених ідей та образів. Мова йде про архетипи анімуса та в першу чергу аніми, ілюстрацією якої можуть виступати федорівські героїні. Вічний образ аніми, зафіксований в індивідуальному несвідомому кожного чоловіка, час від часу знаходить своє втілення у реальному житті. К.Юнг згадує про "... виражений аніма – тип. Так званий "загадковий" (букв. – "сфінксоподібний") характер складає обов'язкову частину психологічної екіпіровки цього типу поряд з мінливістю та інтригуючою невловимістю... Жінка цього типу стара і молода, мати і донька, наділена більш ніж сумнівною цнотливістю, але по-дитячому невинна й, до того ж, володіє тією наївною хитрістю, яка так обеззброює чоловіків" [7, 185].

Подібні ж риси фіксуємо у зображуваних героїнь, які покликані уособлювати уявлення автора про ідеальну жіночність, досконалий фемінний тип, наділений особливою владою над чоловіками. Такою є Настуся, яка не маючи надійного соціального та шлюбного статусу, зберігає вплив на коханця-князя протягом цілого свого життя, при цьому усього лише зберігаючи власну самобутність. Теслярська донька Ясіня, "потолочена князем квітка", теж не пройшла непоміченою крізь долю Володимира Ярославовича; думка про неї "залишила по собі незбагненне для нього почуття вини і причетності до гріха; всі інші дівки й молодиці, з якими переспав і число яких для лічби... карбував карбами на чересі, забулися і минулися, а Ясіня, хоч скільки вже років минуло, не забулася..." [5, 80].

Р.Федорів далекий від наміру аналізувати та досліджувати природу жіночого феномену – у його романах зустрічаємо лише злегка окреслені спроби вловити характерні прикмети її "інакшості", у першу чергу духовної, метафізичної. У той же час не полишена осторонь і привабливість суто фізична – "справжня жінка" у Р.Федоріва символізує гармонію душі й тіла, її сексуальність є невимушеною та природньою. На відміну від демонічних, фатальних жінок В.Шевчука або В.Винниченка, федорівська героїня не позначена важким тавром гріховності. Звичайно ж, вона усвідомлює (чи підсвідомо вгадує) свою приховану силу – прикметними у цьому плані є майже подібні сцени зваблення уподобаного чоловіка (Настя – Ярослав, Ясіня – Клим'ята, Любана – Іван Русин), де молода дівчина (навіть не жінка!) досить сміливо, як для моральних приписів ХІІ ст., демонструє власну оголеність. Кожного разу це відбувається на тлі первісного пралісу або під час купання у річці, що можна тлумачити як зв'язок зі стихією та співвіднесення жінки з природою. Міфема води як носія жіночого начала викликає асоціації з давніми слов'янськими божествами – тож жінка, яка несвідомо прагне спокусити, не є відьмою у міфологічній картині світу, швидше русалкою , поганською жрицею, що пробуджує сум'яття у чоловічій душі. Тому юний Клим'ята й шукає для самого себе "пояснення її (Ясіні − О.М.) нецнотливості... Чи вона насправді не знає сорому, як праотці наші в раю? Чи зваблює мене? Ну-ну, даремно я так... чи не я сам додумався, що вона живе, як риба у воді, як звірятко в лісі, як липа росте. Це її природний стан" [4, 46].

Цей зв'язок із природою виправдовує в очах автора і розкутість у поводженні, і сміливість суджень героїнь – саме жінки (Настуся, Ясіня, Любана) виступають у романах ініціаторами фізичної близькості, обіцяючи подальше народження дитини, – свого роду роблять і шлюбну пропозицію. Нічого незвичайного у цьому немає, адже кожна з них, окрім своєї магічної жіночої природи, що є для Р.Федоріва аксіомою, виділяється на фоні чоловіка більшою психологічною зрілістю та внутрішньою цілісністю. Відірваний від реальності книжник Клим'ята має життєвий досвід не менший від Ясіні, проте діалог із нею наводить його на думку про свою цілковиту необізнаність за світом; він готовий добровільно визнати її розумову та емоційну вищість, дякуючи "мислено Богові за те, що послав йому ще одного, окрім отця Мини, вчителя" [4, 45].

Loading...

 
 

Цікаве