WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Перекладач микола лукаш - Реферат

Перекладач микола лукаш - Реферат


Реферат
з мовознавства
на тему:
ПЕРЕКЛАДАЧ МИКОЛА ЛУКАШ
Чи то бувальщина, чи то небилиця: розповідають, що майбутній поліглот, який володів 18 мовами, до чотирирічного віку не розмовляв, а потім раптом зник із дому, і через якийсь час був знайдений... у циганському таборі. Можливо, все це лише красива, романтична легенда, але вона надзвичайним чином висвітлює загадкову й таємничу натуру одного з наших непізнаних геніїв, неперевершеного майстра художнього перекладу Миколи Олексовича Лукаша.
Народився він 19 грудня 1919 року в "краю солов'їних симфоній" - рушниковому Кролевці. Школу закінчив із відзнакою, успішно займався і на історичному факультеті Київського університету. Навчання перервала війна, котра залишила суворі мітки в його душі й на тілі - під час авіанальоту його було поранено, а з 1943 року служив у діючій армії. 28-річним закінчив Харківський педінститут, викладав іноземні мови, пізніше працював завідувачем відділу поезії журналу "Всесвіт".
Таким чином, життя Миколи Лукаша, окрім загадкового дитинства, не буяло гострими сюжетними поворотами. Людина волелюбних поглядів, він, більше завдяки щасливому випадку, не мав відкритих конфліктів із владою, знаючи її костоламну вдачу. Але 1973 року про нього заговорили всі. У зв'язку з висновком Івана Дзюби, автора роботи, котра стала всесвітньо відомою, "Інтернаціоналізм чи русифікація?", М.Лукаш звернувся до українського партійно-державного генералітету з посланням, витриманим у винятково коректному, інтелігентному тоні (що особливо дратувало): "Ласкаво прошу дозволити мені відбувати замість нього ув'язнення…"... Мотивування: у засудженого сім'я, слабке здоров'я, я ж, мовляв, сім'єю не обтяжений, у віці… Що тут почалося! Традиційний на той час спілчанський шабаш призвів до вигнання Лукаша з письменницької спілки. Похмуре мовчання оточує його ім'я та творчість наступні роки. Навколо перекладача утворилася порожнеча, від якої крижаніла душа, - істинно відважних друзів знайшлося не так уже й багато. Але вони були. Допомагали хто чим міг, делікатно підгодовували, передавали гонорари за переклади, виконані Лукашем, але надруковані під чужим ім'ям...
За Лукашем утвердилася репутація людини донкіхотської, дивакуватої. Особисто я цього не приймаю. Я не був досить близько знайомий із Миколою Олексовичем, зустрічався і розмовляв із ним раз-два на квартирі незабутнього Бориса Харчука, а якось навіть програв партію в письменницькій більярдній (грав він однією рукою, але гравцем був найазартнішим і досить майстерним). Живий розум, високе чоло, м'яка, трохи іронічна мова, внутрішня одухотвореність - ось що відкривалося в цій людині насамперед. Можливо, йому особливо близькі були рядки перекладного Поля Верлена:
Безхитрий, тихий сирота,
Потрапив я до міст великих:
Бентежила людей дволиких
Моя душевна простота.
Душевна простота, як відомо, небезпечна якість - того й гляди, зроблять із тебе бевзя ламанчського. Марно нагадувати й доводити, що простота й відкритість - талан людей високих, непересічних…
Однак, зрештою, мова про більш важливе - про перекладацький феномен Лукаша, рівний котрому важко знайти в будь-якій іншій літературі. В іншій країні Лукаш був би академіком, зауважував один із його сучасників (сьогодні у нас проблем з академіками немає - і з легітимними, і, тим більше, самоназваними). "Такі, як Лукаш, - казав його старший побратим Григорій Кочур, - народжуються, мабуть, раз на кілька століть… Як з поліглотом з ним, здається, хіба тільки Агатангел Кримський міг би позмагатися". Саме як із поліглотом. Річ у тім, що М.Лукаш, із незвичною легкістю опановуючи мови, незбагненним чином проникав у душу й дух народу, його культуру, те, що сьогодні називається розхожим словом менталітет. Але й цього мало. Микола Лукаш був насамперед найталановитішим митцем - прозаїком і поетом, романістом і новелістом, ліриком і сатириком, майстром епіграми та пародії, відмінним знавцем фольклору, діалектів деяких мов. Коли трапилося перекладати поезії Ф.-Г.Лорки, написані на галісійському діалекті, М.Лукаш успішно здійснив досі небачений експеримент - використав гуцульський діалект, етнічно споріднений за духом і характером.
Це був перекладач-новатор. Він свідомо вводив у перекладений текст маловідомі і маловживані українські слова, створював неологізми. Пуристи, літературні чистоплюї та донощики обурювалися: "Знущання над текстом, примітив і вульгаризація!.."
Видавництво "Довіра" зробило шанувальникам українського слова воістину царський подарунок, видавши "Фразеологію перекладів Миколи Лукаша". Це перше в історії вітчизняної лексикографії зібрання, котре представило величезний словниково-фразеологічний запас одного автора, більш як шість тисяч фразеологізмів, паремій, стійких порівнянь тощо! Буде можливість, припадіть до цієї криниці для спраглих, насолодіться живим словом Лукаша, прочитайте незвичайно ємну й глибоку післямову Леоніда Череватенка - голови комісії з творчої спадщини великого поліглота й перекладача.
Микола Лукаш і українська перекладацька школа, позмагатися з якою може хіба що російська, котра розвивалася в умовах незрівнянно сприятливіших, подарували українському читачу цілий літературний всесвіт - усесвітню літературну Вітчизну, без якої немислима повнокровна, духовно дієздатна нація. На небосхилі цього всесвіту - неперевершений повний переклад Лукашем "Фауста" Й.-В.Гете, "Декамерон" Д.Боккаччо, "Дон Кіхот" М. де Сервантеса, "Пані Боварі" Г.Флобера, поезії середньовічних японських авторів, Р.Бернса і Г.Гейне, Ф.Шіллера і Г.Аполлінера, П.Верлена і Р.-М.Рільке, В.Гюго й А.Міцкевича, Д.Гофштейна і Ю.Тувіма, А.Йожефа і К.Гавличенко-Боровського, багатьох інших, які заговорили по-українськи вустами Миколи Лукаша.
І зробив він це в пору тяжку й похмуру, не припускаючи, що нам, уже начебто в нових умовах, доведеться ще довго бродити в потемках у пошуках свого Пророка.
Твій подвиг буде
в людях найславніший,
Твій рідний край
між інших найсильніший,
А твій творець -
над всіх у світі мудрий.
Чи буде?
Генріх Гейне
Осли-виборці
Усім набрид свободи рай,
І стали звірі змовляться:
"Покласти звіриній
республіці край
І вибрати самовладця".
По куріях різних звірі зійшлись
Залежно від роду і масті,
І зразу ж інтриги почались,
Заграли партійні страсті.
В ослячій курії тоді
Старі каплії були в силі;
Чорно-червоно-золоті
Кокарди вони носили.
Було, щоправда, серед ослів
Прокінське угрупування,
Та всі боялись старих капліїв
І їхнього репетування.
Коли ж хтось висунути посмів
Конячу кандидатуру,
Обрізав його один з капліїв:
"Ах ти ж, продажна шкура!
Продажна ти шкура, либонь байстрям
І мати тебе вжеребила…
А хто в тебе мати - сказати страм:
Ледача французька кобила.
А може, ти в зебринім череві ріс,
Бо й масть у тебе зебрейська,
Та ще й гундосиш якось крізь ніс
З-єгипетська чи з-єврейська.
Авжеж, ти чужинець, та ще й кар'єрист,
Хіба ж ти збагнеш душею
Ослячої вдачі містичний зміст,
Осляцтва величну ідею?
Мене ж понад усе втіша
Якраз самобутність ослина;
Ослина у мене і дума, й душа,
І кожна в хвості волосина.
Не римлянин, не слов'янин -
Осел я щиро німецький,
І предки мої, усі, як один,
Були осли здоровецькі.
Вони не кохались в крутні і в бридні,
І в гречку не скакали,
А вірно й смирно день при дні
Мішки до млина таскали.
І предки ті не вмерли, ні -
В труні лиш їх бренні кожі,
Самі ж вони в небес вишині
Вже праведники Божі.
О преподобні отці-осли!
Ми будем як ви, достоту,
І з шляху чеснот, яким ви йшли,
Не звернемо ми ні на йоту.
Найбільше щастя - буть ослом,
Каплійського коліна,
А найпочесніший диплом -
Це метрика ослина.
Мій батько був німецьким ослом,
І цим я по праву горджуся,
Ослинно-німецьким молоком
Мене згодувала матуся.
Я єсть осел і тому ціню
Над всяке інше багатство
Я рідну ослину старовину
І взагалі осляцтво.
І я осел, і ви осли,
Осла й королем призначим!
Борімся за те, щоб осли були
Владиками в царстві ослячім.
Ми всі осли. І - я! І - я!
Кінві не скорити нас зроду!
Ми королем оберем каплія
Ослиного чесного роду".
Так закінчив патріот. І вмент
Осли заплескали в підлогу.
Національний елемент
Торжествував перемогу.
Осли увінчали дубовим вінком
Трибуна ослиного стану,
А він блаженно виляв хвостом,
Мов дякував за шану.
Переклад Миколи Лукаша
Loading...

 
 

Цікаве