WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мотив «дому» у творчості Валерія Шевчука - Реферат

Мотив «дому» у творчості Валерія Шевчука - Реферат

Мотив "дому" у творчості Валерія Шевчука

Дім ― це образне відбиття певної одвічності, близьких та найбільш особистих зв'язків між людиною та навколишнім світом. Це найважливіший моральний та смисловий орієнтир, який визначає цілісність літератури, єдність та взаємозумовленість її напрямків. Це, нарешті, позначення внутрішніх меж тієї чи іншої культури, гарантія її самобутності й самодостатності.

Валерій Шевчук – прозаїк непередбачений. Він осмислює життєвий плин як незбагненну загадку, коли доля на театрі життя ставить свою виставу наче з чистого листа. І ніхто не здогадається, що узагальнений сенс людського існування вже колись було пережито і художньо відтворено в поетиці різних часів по-різному. Письменник, природно, вивчав ті "історії та географії", перш як узявся створити власну систему естетичного та світоглядного узагальнення. Він з'ясовує й виявляє ті глибинні зв'язки з минулими "школами", спираючись на які розгорнув свою панораму українського життя середини ХХ століття: "Отак ми й тягли наші дні, ...тягли за собою власні клопоти, волочили хату нашу, тягли ночі, покірні і загалом спокійні люди, і так тривало доти, доки не наставала пора нового вибуху. Я помітив цікаву закономірність: життя людське ― то плин, загалом малоцікаваий, розмірений, навіть нудний. Банальне порівняння: життя ― як ріка, але в ньому щось є тонко підмічене. Спокійно дзюркоче вона між каміння, тиха, мирна й лагідна, а загриміли грози, полилися дощі, і вона розливається, піниться, каламутніє, рве греблі..." [10, 185].

Образ Дому ― один із ключових у творчості Валерія Шевчука. Не можна не відчувати найважливіший символ в "Домі на горі" і в "Стежці в траві", і в "П'ятому номері", і в інших "домах", які він ніколи не залишав без уваги.

І це не випадковість, якщо взяти до уваги яке значення приділяв Шевчук всьому, що пов'язано зі світом життя людини. Тут закладено цілу філософію, яку можна називати авторською концепцією. "Квартирне питання" в його творах незмінно поєднується із загальною проблемою людського існування, до того ж не лише у конкретно-побутовому, але й у філософському плані.

У "Білецьких" Сильвестр, поет, мислитель, потім зек, стає духовним лоцманом, який поставив собі локальне завдання знайти стежку в траві... Він намагається знайти гармонію хоча і мікросвіті осередку родини. Йому хочеться написати "додому", ― але зовсім звичайне поняття дому в тій страхітливій дійсності набуло якогось екстатичного забарвлення. Режим однозначно прагнув не тільки ізолювати "ворогів народу", а спалити за ними житейські мости, провести ідеологічну "дезінфекцію", що дозволило б перетворити їх на живих мерців у довічній зоні тотального відчуження. Режим спотворював людські взаємини, й потрібна була величезна робота душі, аби вистояти перед деформацією і зберегти в собі вічні людські цінності. Сильвестр Білецький виміряв ідеал ― Дім, родину, родинну атмосферу, образ дому. С початку свого ув'язнення він написав додому п'ять листів-віршів. Це ціла програма позитивізму: "Здається, це було там: пішовши від дружини й дочки, склав той дім, як дитячу розкладну книгу, і забрав її з собою. Коли треба було, він розгортав ту книгу, і кожна сторінка тієї уявної книги означала для нього кімнату. Так бавився: пригадував кожну річ і кожну подряпину на стіні, кожну фотокартку і сволок, покритий накладеним одна на одну дошками, та й зрештою, кожну дошку на підлозі. Здається це таки в тому листі він писав, що бачить підлогу свого дому зеленою, а зеленою бачив її тому, що під час марень у той дім запливав і їхній сад. Отож кімнати в його уяві зростали квітами, котрі росли в їхньому саду, ― всі вони росли там і зараз, тільки тепер сад був висунутий з дому, як шухляда зі столу" [10, 487 – 488].

Сильвестр, напруженням всіх вольових зусиль простує до здобуття свого ідеалу крізь, здавалося, несходиму пустелю духовної ізоляції всезабуття в ім'я лише одного ― повернутися додому й утвердити нерушиму стіну родинного гнізда. Він став апологетом, свідомим носієм ідеї Дому як єдиного духовного осередку, можливого захисту душі від суспільної ерозії, агресії. Саме він віднаходить стежку в траві як символ намисленого, омріяного ідеалу. Для нього було важливо, щоб у понятті стежки містилися й філософський ідеал родини, й естетичний. Стежка веде до клумби квітів, з якою пов'язано багато поетових переживань: "В домі висла безконечна тиша, а він дивився, надивитися не міг на стежку й тюльпанову клумбу. Очі в нього розширилися, і потекло з них світло, бо тим світлом налилися зелень і повітря. Перед ним лежала обросла травою стежка, і він мав таки реальну можливість на неї ступити. І це була не візія, не марево, не був це навіть образ, який переслідував поета, було це щось живе, наочне і просте" [10, 474 – 475].

Образ Дому природний для Валерія Шевчука: він виник з його дитячих спогадів і далі протягом його подальшого життя залишається втіленням життєвого ідеалу, символом його віри. Валерій Шевчук неодноразово повторював, що в його розумінні "дім як благо, дорого як прокляття... горе вигнання, радість повернення" [4, 56].

І на підтверджування цього ― почуття героя з роману "Дім на горі", який повертається до рідного гнізда: "Серце Хлопцеві забилося прискорено ― втягло його в той отвір вулиці, наче могутнім насосом. Захотілось побігти в цю бліду порожнечу, ні, ні, подумав він, не варто так перейматися! Здавалось невідома сила піднімає його над землею, на око вибилась непрохана сльоза ― пішов він швидко-швидко, на віки здивувавши рябу Катьку, яка розкаже сьогодні кумасям про дивака, який не йшов по їхній вулиці, а летів, а може, й плив" [7, 190-191].

Разом з тим не має ніякого сумніву щодо літературної орієнтації цього образу. Можна відзначити як найменше три його значення, достатньо традиційні в українській літературі, які так чи інакше враховані Валерієм Шевчуком у його творах.

По-перше, побутове, або "житейське" значення Дому: "строение для житья" (В.Даль), матеріальна упорядкованість людини в житті. Укоріненість в реаліях буденного й звичайного ― характерна риса не лише "натуральної школи", але й реалізму взагалі. Будинки культури, лікарняні палати, кімнати, квартири всеможливі "мертві", "веселі", або "божевільні" дома ― символи нашої дійсності, й невигадані реалії, які виражають і широту, і конкретність поставлених питань.

По-друге, значення буття, або "життєве" значення ― характеризує місце та самовизнаначення людини у світі, його світосприйняття. Потребою в такому Домі викликане бажання Петра Горбатого з "П'ятого номеру". Його мрія ― дім померлого барона де Шодуара та його шкіряне крісло, у якому є спеціальне місце для горба. І звісно ж "сарайчик" Степана Ювпака, котрий ззовні нагадує стайню, а всередині все споруджено за останнім віянням моди. І запрошуються туди тільки обрані, хоча у Степана Ювпака є дім, і це не просто якась халупа, а добротний дім. Також і інші герої, які живить в будь-якому місті N, в своїх думках та переживаннях скасовують кордони, накладені на них простором і обставинами. Без цього самозвільнення дар "вселюдяності", необхідний, за думкою Ф.Достоєвського, що бути цілком людиною залишається невиявленим, стається звичайна, але особливо хвороблива трагедія: перетворення людини в "існувателя", "дурника", "людину в футлярі".

Ідеал "великого" Дому, за правилом, не скасовує "малий" Дім, навпаки, надає йому сенсу та значущості. Як наприклад, це пояснював М.М.Пришвін: "Тот маленький дом, в котором мы рождаемся, разрушается со временем, предоставляя гнездо дождям и бурям, а человек должен непременно достигнуть такого простора, чтобы тело свое почувствовать вместе со всей землей, ее воздухом, светом, водой, огнем и всем населением, как свой собственый дом" [5, 2].

По-третє, ― "духовне" значення цього образу, заперечення не лише приземлення, але й у відомому смислі й "землі". "Отрицание земли нужно, чтобы быть бесконечным, ― писав Ф.Достоєвський, ― Христос, высочайший положительный идеал человека, нес в себе отрицание земли" [2, 404].

Суперечки про конкретно історичний і національний зміст цих понять свідчили про "роздвоєння" української культури, але саме вони і були свідоцтвом про її цілісність, виявили той самий центр, який оточений різноманітними і рівновеликими літературними явищами ХХ ст., які складають разом з тим єдиний феномен.

Саме так сприйнята ідея Дому Валерієм Шевчуком. В його романах, оповіданнях, повістях це абсолютний центр людського життя, точка перетину цінностних координат: "вертикалі" й "горизонталі".

В.Панченко помітив, що у творах Шевчука, коли мова іде "про дім і дорогу, то це майже завжди означає щось більше, ніж просто дім і просто дорога. Дім ― опора духу, начало начал, притулок радостей і печалей, остання пристаньлюдини" [3, 180-181].

Трансформований образ Дому присутній в повісті Валерія Шевчука "Двері навстіж". Тут дом Заклунних можна розглядати в двох вимірах. Перший вимір ― формальний. Двокімнатне по мешкання поділене ними навпіл. Як висловився автор "кожному по клітці" [9, 7]. Смисловмістовна фраза: тут і натяк на знелюднення і вказівка на неможливість повноцінно спілкуватися, на бажання сховатися від життя. А можливо, що тільки так вони можуть зберегти хоча б ілюзію мирного існування, "не покусатися".

Інший вимір ― символічний. Дім ― родинний затишок, спокій, співзвучність душ. Але за констатацією оповідача "ось уже кілька років стосунки із жінкою у Валентина Заклунного... були ніякі..." [9, 7].

Таким чином, перше речення вводить читача у світ втраченої гармонії. Чисто побутові негаразди ("...вона не варила йому їсти, не прала, не прибирала в його кімнаті...") [9, 7] має вагому основу чужинності. Обидва, в глибині душі знають, не дивлячість на всі спроби налагодити своє життя, не будуть разом щасливі. І повернувшись у родину роблять невірний вибір. Справі в тому, що вони намагаються повернутися не в той символічний Дім, з якого вони вийшли декілька років тому, а замість родинного гнізда знаходять тільки холодне попелище. Головною проблемою Валентина і Валентини Заклунних є пошук втраченого щастя, але як казав Гюстав Флобер: "щастя ― це вигадка, пошуки його ― причина усіх бідувань у житті".

У "Домі на горі" основні смислові лінії знаходяться "вертикально" ― між "одвічними зірками" та "грішною землею". Реальне і фантастичне об'єдналося, переплетаючись зримо і незримо. Але духовне і матеріальне не протиставляється, воно зближене і являє собою одне натхненне і речове ціле, єдиний, олюднений світ. Валерій Шевчук стверджує ідею єдності всього живого, сущого на землі, яке передбачає необхідність для кожного нового покоління виборювати свій досвід пізнання себе й світу та перевірити досвід минулих поколінь для майбутнього.

Чому саме Дом на горі? Незвичайний цей Дім. Бабця розповідає Галі історію дому, тому що вже "з'явився "той сірий з вусиками", ― повторювалась таж ситуація... Так от народжуються в цьому домі здебільшого дівчата, чоловіки сюди приходять... Вони підіймаються знизу і, як правило, просять напитися води. Той, хто нап'ється з наших рук, переступає цей поріг і залишається в домі назавжди. Так було в моєї бабуні, в моєї матері і в мене. Так було і в матері твоєї, так повинно статися і з тобою...

Loading...

 
 

Цікаве