WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Жінка в романтичному ореолі в новелістиці Олеся Гончара - Реферат

Жінка в романтичному ореолі в новелістиці Олеся Гончара - Реферат

Жінка в романтичному ореолі в новелістиці Олеся Гончара

Творчість Олеся Терентійовича Гончара – неповторна, самобутня, новаторська. Пережита й онтологічно відтворена талановитим майстром художнього слова сторінка життя українського народу на переломних етапах його буття. Ця синергетична сторінка зрошена кров'ю письменника-воїна, вистраждана в роздумах про розквіт і стан української культури, долю народу. У ній говорить народна душа вустами трилогії "Прапороносці", стражденно озивається в романі "Людина і зброя", гартується в "Циклоні", являє дух несприйняття і супротиву бездуховності та кар'єризму, що нівечать собори душ людських, у "Соборі", а в "Тронці", у двадцятьох новелах, побудованих за принципом тематичної варіації – перетворення знарядь війни в атрибути мирного вжитку – чуємо пристрасний, всепланетарний голос на захист планети від самознищення в ядерному вогні. Пророче слово Олеся Гончара попереджало всіх відповідальних за Чорнобильську катастрофу, показало наслідки бездумного ставлення до природи у новелі "Чорний Яр". Від "Чорного Яру" до Чорнобиля, спалення землі й загибелі людства – один крок. Але в пристрасному попередженні – ствердження духовних категорій краси й добра, що з такою молитовною вірою втілені в романі "Твоя зоря".

Автор "Фронтових поезій" не просто поет, лірик, романтик, співець краси вірності, утаємничених чар кохання, а й невтомний трудівник, у творчій долі якого – доля народу. Генетичний код степовика, людини невсипущої праці та високих морально-етичних імперативів виражено в романах"Таврія" і "Перекоп". Південні ландшафти у творах нашого земляка детерміновані станом його душі, оповиті лірико-романтичним, гончарівським серпанком. Це ж можна сказати про перші новели-мікромоделі філософії серця, що ввібрала ментальні пракорені народу. Так, у новелі "Іван Мостовий" чи не вперше зустрічається образ зорі. Коваль в останній раз прагне вдарити по розпеченому металу так, щоб іскри бризнули, полетіли в далекі світи, а потім піти в ті світи, віднайти ті погаслі зорі і вдихнути життя, і знов пустити у світ. Справді, усі образи Олеся Гончара є генералізуючими, поліасоціативними, автобіографічно забарвленими імпульсами і ритмами його натури, такої розмаїтої в жанрово-стильовому аспекті животворного слова. Олесь Гончар – майстер творення людських характерів, світлоносний сам, він вібрацією світла, звуку, кольору, клітина за клітиною, як ластівка гніздо, ліпив портрети Терези з її небовим ключем, що раптом такою романтичною, а краще сказати, блакитною струною озветься в "Катарсисі" – щоденникових записах, Шури Ясногорської, для якої на чужині і сніг сивий, а дощ снується сумом тисячі веретен. Новела "За мить щастя" теж присвячена жінці, любові, бо завжди найсвятіше почуття любові дарує нам дівчина, жінка, мати. Галерея жіночих образів, одухотворена, жива, постає перед читачем із незабутніх творів новеліста. Опромінемося красою "Жінки в сірому", глянемо в очі "Маші з Верховини", збагнемо соняшниковий цвіт душі Меланії Чобітько, образ якої ліпив не скульптор – Олесь Гончар, вдумаймося в рядки чомусь не згадуваної новели "Співачка", яка була видрукована в 1946 році у газеті "Зоря", не забуваймо Єльку, Соню, Лукію, красуню Тоню, що не соромиться чабанської праці, віддамо належне подвигу жінкам не названим...

З народних устремлінь, глибин духу вривається у наше розвироване життя мудре, філософськи значуще, означене суперечностями прожитої доби слово майстра з його героями. Всім невичерпним гуманістичним змістом твори нашого славетного земляка Олеся Гончара забарвлюють, озвучують, освітлюють усіх нас. Вони бринять як пісня-гімн людині сукупно, гармонійно, натхненно зливаються в однім духовно наснаженім, непідвладнім плину часів, такім дорогім слові – Олесь Гончар.

Своєрідно, поліаспектно ці грані творчої самобутності письменника втілені в його новелістичнім доробку. Новела О.Гончара має свій неповторний художній тембр, стефаниківський лаконізм, широту філософських узагальнень і відображає натхненно найважливіші історичні події. Але найяскравіше вигранені новели про кохання. Ця домінуюча тема проходить наскрізно в усіх його творах – романах, повістях, оповіданнях, новелах. З романтичною задивленістю, в романтичнім серпанку зображує жінку майстер новелістичного слова. Пластично виписані портрети героїнь в новелах "Модри Камень", "За мить щастя", "Співачка", "Усман та Марта", "Маша з Верховини", "Плацдарм", "Коли рвуть кригу", "Соняшники"...

Не можна уявити філософську концепцію життя видатного письменника без осягнення його ставлення до жінки. Романтизуючи її, оповиваючи нев'янучим серпанком краси і любові в дусі християнського обожнення жіночої сутності, О.Гончар підносив не тільки її, а й всю культуру до сприйняття через цю поетичну призму всіх людських категорій.

Парадигма жіночої тілесності в інтерпретації О.Гончара сьогодні сприймається в соціо-психологічному та культурологічному зрізі і ще достатньо не осмислена. Один із аспектів цієї проблеми – кохання як вияв безмежних духовних устремлінь, в яких поєднується тілесне і духовне, жертовне, вічне і миттєве у новелі "За мить щастя" є тим онтологічним критерієм, за яким звіряється смисл життя, утверджується гуманістичний пафос, моделюється одна із художніх концепцій – жінка і війна, чоловік і жінка, жінка і культура нації. Феміністичний акцент згаданих новел виводить жінку із соціально-культурного життя в романтичний світ, який стає для жінки формою здійснення природи власного "жіночого буття". Як помітила Ольга Гомілко, "Природна залежність жінки змінюється соціально-культурною, сутнісні можливості її власної природи залишаються нереалізованими. Пригніченість сучасного становища жінки визначається, отже, не її прив'язаністю до власного тіла, а відірваністю її тіла від його власної буттєвої природи" [1, 283].

Відповіді: Чи щаслива жінка? – в новелах О.Гончара не одержиш, але побачиш її одухотворену, кохаючу і кохану, вірну і пристрасну, світлу і радісну, в повсякденних турботах і оповиту мрією, або трагічно приречену обставинами, над якими підноситься німб її святості та моральності. Всім змістом своєї творчості утверджував О.Гончар цей ідеал. У "Катарсисі" він палко попереджає всіх:

"Чистота в культурі сьогодні – рідкість. В літературі агресивно діє люмпенсько-шизофренічне поріддя"... "Намагаються заполонити молодь цинізмом, духом руйнації, наймерзеннішою порнографією. Я їх називаю так: література громадських туалетів. Це навіть не епатаж, це суцільна скабрезність. Мерзота, яку дехто смакує. Бо як всяке збочення, це знаходить прихильників серед психічно порушених, маньяків. Щось треба робити. Хоч здоров'я нема, але треба виступати, бо наші "метри" мовчать. Є щось лицемірне, боягузливо ганебне в тому мовчанні" [2, 17].

Галерея жіночих образів, витворених новелістом, вражає розмаїттю характерів, пластичністю і психологічною достовірністю пережитих ситуацій. Скульптор би легко виліпив ці образи, витесав з каменю, як Пігмаліон свою Галатею, художник віднайшов би найтепліші фарби, композитор створив би кожній дівочій душі свою симфонію, щоб високими, небесними нотами вона бриніла, радуючи всіх, а поет відтінив би її романтичний серпанок. Все це новеліст виразив, відчув, побачив в натхненнім новелістичнім слові.

Естетика, моральний імператив подібного синтетичного зображення воднораз має життєву конкретику. Все побачене і пережите митець художнього слова зберіг в своїй пам'яті. Найвиразніше про це розповідається з такою довірливістю і щирістю в "Катарсисі": "Наші дівчата заслуговують найвищої похвали від майбутніх істориків цієї війни.

Я зустрічав їх на фронтах, у госпіталях, і мене вражала їхня мужність і пристрасна відданість ідеї, відданість, якої не мають багато хто з мужчин. . .

...А потім я бачив їх у лагерях, у Холодногорській тюрмі. Вони, бідні, сиділи окремо, а ходили до нашого котла за баландою. Ми були обдерті й брудні, а вони й там тримали себе в чистоті й аккуратності і навіть іноді було чути їхній сміх і пісню. Але то було дуже сумно" [2, 27 – 28].

"Катарсис" засвідчує, що там, на кривавих дорогах війни, в ранах, контузіях, атаках і смертельних боях сформувався відповідний ідеал жінки, і його ніколи не зрадив митець. "...Люся, моя первая настоящая Любов... Она осталась с золотым сердцем, высокими идеалами, умная, честная, дай, Боже, ей, маленькой моей девочке, настоящего счастья в жизни" [2, 41].

Там, між тисячами смертей, письменник зрозумів (і це втілено в образі Шури Ясногорської!): "Легче. "Когда пишу тебе, я как-будто разговариваю с Родиной. Я вижу ее ближе. Физически слышу ответы. Твои или Родины. Не разберу. Не стараюсь разграничить. Ты в ней, она в тебе" [2, 77 – 78].

У "Катарсисі" знаходимо мотив до новели "Модри Камень". Імя цієї першої жінки, що викликала незвичайні почуття – Юлія... "Когда она плакала, мне тоже хотелось плакать" [2, 95].

З іменем Юлії звязаний асоціативний спогад про небовий ключ – першу європейську квітку, що розквітла в зраненім серці О.Гончара:

"– Небовый ключ.

Синий, нежный с тонким запахом.

Повторилась еще раз краткая весна моей жизни. Яркая, горячая, незабываемая... А думы все там, там... Целиком в плену буколистических настроений, вижу Юлию, ее белую грудь, слышу ее нежный голос, пью, рыдая, слезы с ее глаз... " [2, 95 – 96].

У кожнім рядку-спогаді відчувається новелістична канва майбутньої новели. Але це ще не відшліфовані лаконічні сторінки новели "Модри Камень". Це лише настрій екзальтований, ліричний сплеск майбутнього твору з екзотикою небового ключа. За образом жінки – зелена вічна краса: "Словакия, Словакия! Зеленая Гринава, легкие воздушные пейзажи и солнечные волны, и высочайшее небо, и чувство простора и красоты земной! Не забыть вас, не забыть. Среди угрюмых черных колеров войны – тот край, те дни и та женщина – единственная светлая поляна как солнечный привал среди черных туч, сквозь который спускаются тугие лучи солнца" [2, 98].

Вочевидь цей спогад навіяв і визначив і відповідну сповідальну форму внутрішнього монологу, розмови з Терезою... "За мить щастя", "Співачка" та інші новели і образи в них вказують на їх локальну привязку, про пережите, що в новелістичній лабораторії відгранилось у відповідні художньо довершені форми. Жінка в інтерпретації О.Гончара зображена в романтичнім ореолі, в німбі святості і краси, який водночас є сутністю всієї творчості Олеся Гончара.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі. – К.: Наукова думка, 2001. – 340 с.

  2. Гончар О.Т. Катарсис. – К.: Укр. Світ, 2000. – 136 с.

Loading...

 
 

Цікаве