WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Ґендерна проблематика в романі П.Загребельного “Юлія” - Реферат

Ґендерна проблематика в романі П.Загребельного “Юлія” - Реферат

Ґендерна проблематика в романі П.Загребельного "Юлія"

На сучасному етапі ґендерні дослідження відіграють значну роль у різних напрямках гуманітарних наук. З'ясування ролі статі в розвитку культури, його символічне і семіотичне вираження в філософії, мові, літературі, мистецтві дозволяє виявити нові аспекти розвитку соціуму. Враховуючи вагомість цієї проблематики, слід зазначити, що ґендерний погляд на літературу дає можливість інакше поглянути на художні твори, інтерпретувати їх з погляду ґендерної диференціації. Нове прочитання літературних текстів дозволяє відійти від традиційних літературознавчих трактувань, проаналізувати їх з точки зору уявлень про поняття "мужності" та "жіночості".

Англійське слово "gender" перекладається як стать, хоч точніше буде "рід". Термін "sex" також означає стать , але в людській свідомості констатується тільки як поведінка під час "арс аманді" (любовної гри). Для уникнення усталених асоціацій при використанні слова "секс" науковці ввели в 70-х роках до свого дискурсу поняття "ґендер". Цей термін був взятий з лінгвістики і "перенесений в дослідницьке поле інших наук" [3, 18]. Отже, секс – суто біологічне визначення, а ґендер – культурно-символічне визначення статі. Ґендерні дослідження є актуальними в літературознавстві, вони допомагають простежити осмислення ролей чоловіка й жінки в сучасному світі у творах письменників.

Роман відомого українського прозаїка П.Загребельного "Юлія, або запрошення до самовбивства" художньо розгортає картини буття сучасних українських жінок, нелегкі їх взаємозв'язки з чоловіком (головним героєм). Ґендерна проблематика, пов'язана з усвідомленням їхніх взаємин, їх традиційністю та новизною, є провідною в романі. Отже, метою даної роботи є висвітлення ґендерних стосунків у творі та своєрідність їхнього художнього вираження.

У центрі подій роману – головний герой Шульга і п'ятеро жінок, які супроводжують його на життєвому шляху. Автор композиційно виокремлює долю кожної із героїнь у окремому розділі ("Азія", "Європа", "Борисфен", "Ітіль", "Візантія"). Останні (розділи) є своєрідним замкненим колом, в якому наявні зачин, кульмінація і трагічна розв'язка стосунків героїв, пов'язана із загибеллю жінок.

Зустріч Шульги із першим коханням – Юлією – подається автором як стихійний випадок, що має фатальне значення для його подальшого життя. Ім'я героїні в дитинстві було Уляна, Уля. Перейменував її молодий професор, Роман, який вів археологічні розкопки скіфських курганів. Помітивши зацікавленість дівчинки, він сказав, що зачекає, поки вона підросте, й одружиться з нею, бо це як доля: Роман і Юлія – це як Ромео й Джульєтта. І привіз прочитати книгу про справжнє кохання. Ця подвійніть імені висвітлила для Шульги земне й небесне призначення цієї жінки для нього (він був Роман), і пов'язала її з матір'ю, яку звали Уляна. Виявилось, що Роман і Юлія земляки, які зустрілися в Ташкенті: вона працювала в евакуації, а він чекав розподілу на фронт. Вибух кохання героя спровокований жінкою, яка побачила в ньому зовнішню схожість із загиблим чоловіком. Її ініціативність сколихнула в молодому лейтенантові спалах почуттів.

Образ Юлії не подібний до стереотипного зображення жінки, яка чекає, поки на неї зверне увагу чоловік, якого вона покохала. Вона рішуча й вільна духом, автор показує це ретроспективно: їхала до тітки, зустріла майбутнього чоловіка-прикордонника в поїзді, і "як молнією вдарило", поїхали до її мами й одружилися, через рік народилася донечка, а хотілося провідати чоловіка на кордоні, то лишила дитину з мамою і жила з Василем місяць перед Вітчизняною війною на кордоні з Білоруссю. Автор знайомить нас із сильною жінкою, заради мети здатної на будь-які вчинки: не пустити до хати "капіташі", коли прийшов один, без лейтенанта, після вечері утрьох за одним столом виставити "капіташу" за двері палити цигарки, навіть сплатити йому борг своїм тілом, щоб позбавитися, і лишитися наодинці з Романом Шульгою. Хоч момент кохання в романі миттєвий – одна ніч, але накладає відбиток на розвиток долі героя. Саме біля Юлії Роман вперше відчув себе чоловіком, який прагне любові, душевного поєднання. Письменник уникає сцени прощання: Юлія на роботі, коли хлопець повинен від'їхати на фронт. Головний герой востаннє повертається до хатини, щоб доторкнутися до відчуття заспокоєння, захвату й любові. Деталі навколишнього світу, інтер'єр хатини назавжди закарбовуються в його пам'яті й наголошують на трагічності прощання: "...рука його безсило падала, натрапляючи на холодну порожнечу, і всі речі в кімнаті були холодні й байдужі, і холодні й байдужі були обкарнані тутові дерева, брудний арик, глина за тьмавим більмастим віконечком, а вода в арику, коли вже Шульга вийшов з хатини, і став над тією узбецькою водою, була якась свинцево-сіра, брудна, мертва" [2, 44], а наскрізні образи – "холодна порожнеча", "холодні речі", "мертва вода" – наголошують на самотності Шульги. На даному етапі в душі героя переважає обов'язок патріотизму, бажання відректися від власної долі, кохання, жінки заради служіння Батьківщині: "в гранітній непохитності підіймалися й вивищувалися вірність, відданість, честь, священний обов'язок..." [2, 49]. На слова Юлії жити тут, де його ніхто не знайде, Роман у своїй відповіді на перше місце виводить совість – перед собою, суспільством, Батьківщиною. Але, залишаючи на відстані Ташкент, Азію, Шульга несвідомо відчуває потяг кинути все і повернутися до Юлії, хоч розуміє, "що вже не буде вороття, ніколи не буде, бажання шматували душу, сповнювали її тугою, як за втраченим раєм..." [2, 49].

Поїзд, який вивозить героя з Азії, як і інших воїнів, виступає в романі "запорукою високих державних чеснот". Воїнів, які брали участь у перемозі над фашизмом, П.Загребельний порівнює з "листям дерев", що осипається на землю, наголошуючи на великій кількості людей, які полягли в бою. Аналогічний образ "листя землі" наявний і в однойменному романі відомого письменника-шістдесятника В.Дрозда. У нього, як і в П.Загребельного, даний образ – знак руїни (листя в умовах стихійного лиха осипається на землю): "...наприкінці зими люди так вихолодилися та виголодали, що осипалися з життя, як листя з дерев восени" [1, 466], що акцентує на знеціненості людського життя під час воєнного лихоліття, голодомору тощо.

Відродження почуття кохання Романа Шульги відбувається в Тепліце, куди його переводять на тилову роботу після танкових перемог і тяжких поранень ("три поранення, чотири контузії, належна кількість орденів, медалей, подяк Верховного"). Образ ташкентської Юлії трансформується в німкеню Улу. Її неймовірна схожість з жінкою, яка стала для героя символом найвищої досконалості й життя, викликала в ньому подвійні почуття. З одного боку, бажання помститися всьому, що було отруєне тут фашизмом, а з іншого, – "підступне тіло" прагло до насолоди та любові. Стан роздвоєності Шульги П.Загребельний до цієї частини роману "Європа" передав за допомогою епіграфу до твору В.Шекспіра "Ромео і Джульєтта":

Страшніша ненависть,

Та любов страшніша.

З ненависті любов [2, 52].

Єдина деталь, що відрізняла Улу з Європи від Юлії з Азії, – це "ледь вловимий вираз зверхності" на обличчі. Після розмови з німкенею Роман зрозумів, що перед ним не вся його Юлія, "а тільки її плоть, її тіло, а не душа..." [2, 86]. В інтимних стосунках із нею він агресивний, енергійний, жорсткий, сексуально міцний, що в його свідомості пов'язувалося з перемогою над ворогом і було "торжеством і тріумфом завойовника". У погоні за відплатою і задоволенням своїх тілесних бажань герой забув про головне – почуття між чоловіком і жінкою. Відчай і жіноча беззахисність в очах Ули, не помічені Шульгою, призвели до смертельного кінця: жінка втопилася. Ула сприймає свій гріх як трагічну провину, порушення сімейних основ. Осягнувши свій вчинок як моральний злочин, тягар душі, вона відчула потребу звільнитися від нього. Смерть німкені – протест проти агресивності завойовника і агресивності чоловіка загалом. У стародавніх народних віруваннях влада води вважалася настільки сильною, що відштовхувала зло. У цьому контексті вода в романі виконує також очищувальну функцію: звільняє Улу від зради перед чоловіком і надає їй спокій. За "загибель представниці цивільного населення" армійське командування застосувало до Шульги, враховуючи його фронтові нагороди, пом'якшені засоби покарання: звільнило з армії, понизило у званні й відправило додому "як цінного фахівця народного господарства".

У третій частині "Борисфен" П.Загребельний повертає головного героя до України, де відбувається його третя зустріч із жінкою – Олею. "Хай її звуть не Юля, а Оля, одна літера, один-єдиний звук, хіба це важить, хіба може відібрати в нього надію, адже жінка та сама, та сама вогнепальна краса, і той самий поваб у ній, що й тоді, в Азії, навіки, навіки..." [2, 149]. Доля її складалася невесело: чоловік зник безвісти на війні, братів було вбито, сама ростила двох синів-близнюків. Між Романом і Олею виникають класичні стосунки між чоловіком та жінкою в патріархальному суспільстві: він ходить до неї додому, обов'язково з подарунками, спілкується, запрошує у кіно. Але кожна його спроба наблизитися виявляється марною. Головна героїня, дотримуючись моральних норм суспільства, свідомо прирікає себе на самотність. Ключовими фразами її у стосунках з Романом: "Що люди казатимуть?" "Шо подумають?" Характерною рисою Олиного характеру є невпевненіть у собі, своїх відчуттях, дотримання канонів сімейної вірності, навіть якщо доля Грицька, чоловіка, невідома. Її поведінка співзвучна ідеям Руссо, які він виклав у трактаті "Еміль" (1762 р.) про підкореність дружини чоловіку, про неможливість забути про свою залежність від чоловіка і таким чином зберегти благополуччя сім'ї. Таку традиціоналістську точку зору феміністська критика вважає дискримінаційною. Але, зважаючи на образ головної героїні, для неї це правильна позиція. Між Шульгою та Ольгою відбувається запекла боротьба: Оля не повідомляє Роману, коли працює, їздить до матері, ходить у справах. Він змушений цілими днями чергувати біля її хатинки в надії зустрітися. Часові параметри їхнього протистояння – декілька місяців. Навіть після поєднання тіл та душ в Ольці жила суперечливість жіночого духу і жіночого тіла. Останнє знаходилося у розквіті, а душа не вірила у щастя. "А вона [Оля] не вірила, не вспокоювалася, билася, мов чайка об суху дорогу, квилила, стогнала, плакала: "Ой, як же воно тепер буде? І що ж з нами оце буде? Я ж так не можу! Що скажуть люди?.." [2, 215]. Важливість Шульги у житті Ольги визначено П.Загребельним поетапно: стати робітником-практиком, відмовивашись від наукової кар'єри, отримати квартиру в центрі міста, одружитися з Олею, перевезти її синів від тітки Килини, щоб створити справжню сім'ю. Мріям не судилося здійснитися. Ольга дізналася, що Грицько прийшов з війни покалічений і не захотів до неї повертатися, оселився у шахтарки на станції Ясинуватій, пив, бився. Вона, не вагаючись ні хвилини, не думаючи про себе і Романа, їде до чоловіка, виконуючи свій сімейний обов'язок: "Повинна поїхати туди і привезти синам їхнього батька. Діти не винні, їм потрібен батько" [2, 222]. Через нещасний випадок у дорозі жінка загинула, покинувши Романа Шульгу знов на самоті.

Loading...

 
 

Цікаве