WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Художня проза “романтиків вітаїзму”: ґендерний підхід - Реферат

Художня проза “романтиків вітаїзму”: ґендерний підхід - Реферат

Культура епохи "романтики вітаїзму" постає орґанічною ланкою на шляху до великого майбутнього України – азіатського ренесансу; це закономірний вияв діалектичного кола "юність – старість", культура – цивілізація (за Шпенґлером).

Самі "нові люди" є лише теперішніми, які в прийдешньому житті мають зникнути. Вони свідомо жертвують своїм земним життям в ім'я ідеального прийдешнього. Прощаючись із Б'янкою (героїнею повісті М.Хвильового "Сентиментальна історія"), її старший брат, "страшенний мрійник", патетично говорив: "...Я вже, мабуть, не повернусь додому, і багато нас, очевидно, не повернуться. Але йдемо ми з такою радістю, ніби чекає нас не смерть, а якесь надзвичайне безсмертя" [4, 176]. Він "загинув на барикадах" у "часи горожанської війни" з вірою у блакитну "заозерну", "загірну" комуну, реальний вселюдський ідеал. Настроєво, почуттєво цей ідеал звичайно ж зрідні концепту "життєвого пориву" (за Бергсоном). Письменник відтворює екзистенцію людини в її постійному устремлінні до "прийдешності", яке й керує внутрішнім рухом борця-вітаїста, з метою показати революційні перетворення в суспільстві як перехід до нового, без чого не існують рух і поступ. "Світові пожари" в розумінні митця виявляють необхідність осмислення подій і вироблення елементів нового розуміння світу.

На зміну комунарам, борцям "за невідомий фантастичний край" прийде якісно інше покоління людей – спадкоємці духовного досвіду, внутрішній світ яких перетвориться і зробить їх ідеальними. Це закономірний вияв закону циклічності історично-культурного розвитку суспільства. Цілісність і віталістична сила таких героїв повсякчас підкреслюється. "Навіть фізично це були зразкові люди" [4, 192], – зазначає товаришка Уляна, героїня повісті М.Хвильового "Сентиментальна історія".

Створюючи героїв "нового" часу, прозаїки 20-х років минулого століття нерідко переносять смисл їхнього життя у "транс-реальний", вимріяний світ. Вони хворіють "загірною комуною", невтомно задивляються в "химерну даль". Символіка "вічного повернення", віталізму прочитується у словах Б'янки: "Перед моїми очима виростало химерне коло, і я вже бачила внутрішніми очима нових людей якоїсь ідеальної країни" [4, 176]. Саме герої "нового" часу, творчі натури, служитимуть Україні, "культурі нації".

Конституювання "транс-реальности" у прозі "романтиків вітаїзму" відбувається через підкреслено вольову проекцію індивідуального "я", що співвідноситься з чоловічим дискурсом. Така інтенція впливає і на жіночі образи. У творах "Сентиментальна історія", "Вальдшнепи" М.Хвильового, "Чотири шаблі", "Майстер корабля" Ю.Яновського, "Земля" О.Довженка та інших, як правило, підкреслюється не лише вольова цільність, але і природна, жива сила героїнь, що виявляється також у їх зовнішності. Скажімо, Б'янка із "Сентиментальної історії" Хвильового постає не лише інтелектуально розвиненою людиною, але й фізично красивою жінкою. Для зразкової "нової" людини цінностями є все, що підсилює віталістичну силу життя – і краса, й інтелект, "і молодість, і полова невинність". Б'янка незалежна від багатьох патріархальних стереотипів. Маючи вольову цільну натуру, вона намагається гармонізувати в собі потреби духовні і фізичні, відмовившись від лицемірства. І на такий крок провокує Чаргара. Героїня недвозначно пропонує своє тіло художнику. Чаргарові імпонує природність бажань, простота, невимушеність, "навіть моветон" дівчини. У такі "провокуючі" моменти виявляється її влада над чоловіком, а вона сама уподібнюється до гравця. Б'янка кидає виклик своєму "наманікюреному віку": "Я згадувала княжий теремок і Ярославну, і згадувала Турґенєвських женщин – таких чистих і хороших – і подумала, що вже таких женщин ніколи не буде й що навіть я, що не знала ще жодного мужчини, навіть я давно вже загубила свою чистоту й свою невинність" [4,199].

Автор постійно акцентує увагу на віталістичній силі і цінності героїні. "Щось хижацьке й розпусне" бачить у Б'янці художник Чаргар. Зовнішня краса дівчини особливо контрастно мала відтінювати підкреслену фізичну недосконалість діловода Кука, "пристаркуватого і аморального холостяка" з "маленькими олив'яними очима", котрий залицявся до неї. Віталістичний смисл такого протиставлення захований у виправданні права іншого, сильного чоловіка, як-от художника Чаргара, забрати таку жінку, взяти її собі задля продовження роду. Поза тим, у творі постійно акцентується увага на "спорідненості душ" Б'янки і "славетного маляра" країни. Їх пов'язувала духовна міра порозуміння, досягнута у спілкуванні. Подібні стосунки живляться платонівською любов'ю, смисл якої – творення прекрасного, того, що є "голубою казкою", трансреальним світом.

"Моветон" героїні і воля до життя – "необхідний і цілком природний етап" на шляху до органічної людини, в якій гармонійно поєднаються тілесність і духовність. Дилема природного й інтелектуального, за Хвильовим, не може бути розв'язана на користь того чи іншого. Чаргар також не є імморалістом і органічною людиною, підвладною лише силі інстинкту. Спочатку він, як твердить автор, відхиляє любов фізичну, пробує наслідувати платонівську ідею духовної любови. Але згодом, змучений сумнівами і дисгармонією, розуміє, що відділити духовне від тілесного неможливо. Підкоряючися силі інстинкту, Чаргар переборює свою нерішучість і зважується на інтимні стосунки з Б'янкою.

Вольова, віталістична сила героїв, творців ідеального світоустрою, постійно наголошується в художній прозі 20-х років ХХ століття. Індивідуалізаційна, аполонівська ідея творіння власного життя, культури служила моделлю поведінки і для Ю.Яновського, і для героїв його роману "Майстер корабля": То-Ма-Кі, Сева, Тайах, Редактора та ін. Ці "дивні люди", культуротворчі натури, романтики вітаїзму понад усе ставлять культ жіночності, краси людських взаємин. Сев і Редактор закохані у балерину Тайах. Вона ж полонена світом мистецтва, імпульсивна; у героїні нуртує віталістична жіноча сила життя. Тайах повсякчас говорить про волю до краси, що реалізує себе в любові, акцентує увагу на цивілізаційній місії жінки і т.д. і т.п. Фантазійна, по-своєму пристрасна жінка – напівіталійка-напівслов'янка, зіштовхнувшись із людською нещирістю й цинізмом, розчаровується і зневірюється у житті. Але на допомогу їй приходять Сев та Редактор, котрі переконані в тому, що "людське ставлення підіймає дух і дає силу рукам" [5, 49].

Тайах має чимало спільного з героїнею "Сентиментальної історії"Хвильового – Б'янкою. Це ще одна молода, сильна, автономна жінка, самодостатня особистість, красуня, наділена таємничою гріховною привабливістю. Яновський постійно підкреслює природну живу силу Тайах, яка випромінює "якийсь солодкий, тремтячий запах, як звук віоліни". "Кохання в "Майстрі корабля постає як прекрасна, очищаюча сила, що пробуджує духовні можливості людини" [7, 296], – зазначає В.Панченко.

Логіка любові (культури) приводить до природності, синтезу реальности-ідеалу (за Ніцше), взаємозалежності всього сущого.

Наступним етапом розвитку української нації стане модель міської цивілізації, яку письменники доби українського Ренесансу художньо втілюють в образах "загірної комуни" (М.Хвильовий), "голубої Мекки" (М.Куліш), "машинізованої комуни" (О.Слісаренко) тощо.

Якщо вдатися до ґендерних дефініцій, то перехід від власне культури до цивілізації дістає у прозі М.Хвильового, О.Слісаренка, О.Довженка, Г.Епіка та ін. фемінну характеристику. Це – духовність, жіночність, космоцентризм, любов. "Семантика "фемінного" тотожна антиавторитарності, вона передбачає амбіва-лентність, невизначеність, стихійність, ірраціональність" [6, 80].

Однак "романтики вітаїзму" далекі від того, щоб за "культурою" зберігати суто жіночу характеристику, а "цивілізацію" наділяти чоловічими прикметами. Свідченням цьому є розглянуті у нашому дослідженні твори, автори яких подають яскраво виражене руйнування опозиції пасивне / активне як опозиції жіноче / чоловіче, а відтак акцентують на ієрархічному взаємозв'язку культури і цивілізації. "Як тіло має осердям душу і повинне, дбаючи про самозбереження, все ж насамперед служити їй (душі), так і цивілізація – культурі" [2, 16]. "Романтики вітаїзму" ставлять наголос на необхідності радикальної модернізації української культури, яка включає рівноправність чоловіка і жінки на шляху до елітарної витонченості, відмову від панування суб'єкта над об'єктом (чоловіка над жінкою чи взагалі людини над природою). Висока культура нації інспірує цивілізаційні стосунки між людьми й веде людину до цільності.

Отже, ґендерний підхід до художньої прози 20-х років ХХ століття дав змогу виявити, що ця література не вимірюється лише соціальним аспектами, а є глибинно етнопсихологічна. Увага до позасвідомого, виокремлення індивідуальності з маси, поривання до ідеалу, прагнення відтворити "повну", органічну людину, руйнування патріархальних ґендерних ролей – все це основні точки дотику, які вказують на спільний вектор естетично-художніх шукань письменників, що репрезентували мистецьку школу "романтики вітаїзму".

ЛІТЕРАТУРА

  1. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. – К.: Факт, 2003. – 320 с.

  2. Пахаренко В. Поєдинок з Левіяфаном. Міт і псевдоміт в українській літературі 20-х років. – Черкаси: Відлуння, 1999. – 192 с.

  3. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. – 296 с.

  4. Хвильовий М. Твори в п'ятьох томах. – Т.2. – Нью-Йорк – Балтімор – Торонто: Українське Видавництво "Смолоскип" ім. В.Симоненка, 1984. –409 с.

  5. Яновський Ю. Твори: В 5 т. – К.: Дніпро, 1983. – 424 с.

  6. Зборовська Н. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. – Львів: Літопис, 1999. – 336 с.

  7. Патетичний фрегат: Роман Юрія Яновського "Майстер корабля" як літературна містифікація / Упоряд. В.Панченко. – К.: Факт, 2002. – 344 с.

Loading...

 
 

Цікаве