WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Марлітівський стиль: жіноче читання, масова література і Ольга Кобилянська - Реферат

Марлітівський стиль: жіноче читання, масова література і Ольга Кобилянська - Реферат

Критика стає формою ґендерної влади в літературі, пропонуючи цілу стратегію читання. Маковей – як виразник патріархальної критики, наприклад, не помічає того, що весь сюжет повісті „З доброї родини", скандальної як на свій час – повість була опублікована 1895 року, за рік до „Царівни" Кобилянської, – спрямований не на ствердження суто „жіночих цінностей", а на критику так званої „жіночої культури", себто тих уявлень про культуру, які приписує тогочасне суспільство жінці і які та змушена приймати. Повісті Ройтер натомість накидається вузький горизонт ґендерних очікувань: жінка як імпліцитний автор ототожнюється зі своєю героїнею, вона говорить про єдино цікавий для неї об"єкт – про любов.

Між тим у повісті німецької письменниці драма життя Агати полягає у тому, що її поведінка не відповідає нормам і правилам, які передбачає „дівоча культура" – той кодекс правил і модель поведінки, які відведені дівчині з середнього стану, єдине призначення якої – стати повноцінною матір"ю і дружиною. Спроба вийти поза межі такої ролі зазвичай веде до божевілля або духовного зламу. У тому ж випадку, коли дівчина приймає в силу різних обставин таку долю, вона падає в істерію, що й відтворює Кобилянська у повісті „Людина". Повість Ройтер здійснювала аналіз такого типу „жіночої" культури та вплив останньої на жіночий характер. Залежна від популярної літератури, призначеної для жінок, героїня повісті не може жити своєю волею, жити повним життям – вона цензурує власні думки і вчинки [14], вивіряючи їх правилами свого класу і нав"язуваною ним культурою.

Така „дівоча (жіноча) культура" виховувалася передусім літературно, її стверджували й закріплювали написані чоловіками і призначені для жіночого читання популярні видання про конфірмацію, правила поведінки, етикет, про подружню вірність та гігієну подружнього життя. Це видання типу німецькомовної "Aus der Tochterschule ins Leben. Ein allseitiger Berater fur Deutschlands Jungfrauen" („З дівочої школи в життя. Всебічний посібник для німецьких дівчат"), 1892.

Ґендерні стереотипи переносяться з жіночої літератури і на жіноче читання. Як читає жінка літературу? В іронічній новелі Кобилянської „Він і вона" Він – уособлення „високого чоловіка", „чужинця", „культурника" і ніцшеанця, говорить: „Баби мають дивний смак, бабський. Їм розходиться лиш о то, чи герої поберуться; се для них головна річ. Читають заголовок книжки, відтак – кінець, а наостанку – дві-три сторінки з середини. Саме ту сцену, де він освідчується їй. Впрочім, се для них і в житті найважніше. Тенденція, провідні ідеї і т.п. не існують для них" [15].

Зрештою, і героїня автобіографічних „Хризантем" Уляни Кравченко підсмі-юється над тим, як і що читають знайомі їй пані. „У читанні інтересних фейлетонів не перепиняла наших пань і така важна робота, як печення струглів чи там великодніх баб. Пані Маяковська й інші мешканки камениці збиралися тоді внизу, де була пекарська піч, з годинником у руці пильнували печива та кінчали роман про Церізу чи яку іншу героїню" (...).– І що? І що? Що далі? Що з усього? Чи грім, чи кара на демона? Чи нагорода для жертви? Чи всі загинули? Чи він одружився з нею?" [16].

У кінцевому, з суто жіночим читанням пов"язується поява у вікторіанську епоху популярної культури з її „низькими" смаками та сентименталізмом. Продукування літератури для масового вжитку трактується при цьому у зв"язку з появою жінок-читачок, які проводять час у безділлі та ліні, поглинаючи маловартісні романи. Правда, справедливості ради варто зауважити важливу роль жінки як читачки та її смаків і на процеси еволюції „високих" літературних стилів. Ще у XVIII столітті жінку оголошено „природженою письменницею", а освічена жіночність з її виразами чуттєвості, психологізмом, увагою до моралі стає джерелом розгортання нової, некласичної образності й естетики, починаючи від Річардсона, Руссо до гетевського „Вертера". Цю тенденцію фемінізації смаків спостерігаємо через романтизм аж до раннього модернізму і постмодернізму. Загалом же, з кінця XVIII століття, заважує Л.Шюккінг, „оглядка на даму-читачку стає (...) ще більш обов'язковою, ніж раніше" [17].

І все ж жіноче читання найчастіше асоціюється з масовою літературою. Їх, мовляв, об'єднує фальшива пасивність та слухняність, які насправді обертаються пануванням і накиданням низьких цінностей та смаків. При цьому іронізується і сам процес читання і жінки як читаюча публіка. Вони постають не творчою спільнотою і не ідеальною комунікацією, а їхнє читання ототожнюється з відтворення і споживанням (уже баченого, читаного). Ось замучена і одинока Джейн Ейр з однойменної повісті Шарлоти Бронте, побачивши у вікні дві жіночі постаті, що посхилялися над книжками, впізнає в них рідних собі істот. Рамкою сприйняття стає при цьому знайома ситуація-картинка („це була німа сцена, так наче всі дійові особи були тіні, а осяяна свічками кімната – картина" [18]), і саме її впізнає Ейр. Таке бачення не випадкове – впродовж усього роману Джейн контролюється „чужими" поглядами і оцінками.

Жінка-героїня і жінка-читачка загалом знаходяться зазвичай у полі зору патронізуючого погляду „іншого". Таким „іншим" є не лише чоловік, але й свята сестра – супер-его героїні, а в ширшому сенсі – усі ті стереотипи поведінки, які нав"язані їй літературно. Такий принцип письма переноситься з літератури, писаної жінками у ХІХ столітті, і в сучасний „жіночий" роман(с). У ньому зберігається суто чоловічий погляд всезнаючого автора – той фокус „знання", яким так тішиться патріархальна критика. Що б не відбувалося з жінкою і коло жінки, її тіло і душа під прицілом обсерватора, так, як бідна Джейн, яка, читаючи Шекспіра, раптом помічає, що „потрапила в поле зору" „вічно пильних, блакитних очей" Сент Джона і не знає, „чи довго він (у даному випадку Сент Джон, але так само й містер Рочестер – Т.Г.) мене отак виміряв очима згори й донизу, вздовж і вшир" [CAPut!'].

Чоловіча, скажемо так, література недвозначно ототожнює жіноче читання (і жіночу літературу) з кітчем. Прийнято думати, що модернізм – абсолютний антагоніст популярної культури, який відторгує кітч зі структур „високої" культури. Однак, навіть у зразкових для модернізму романах „Улісс" та „Поминки по Фіннегану" Джеймса Джойса елітарна культура переплітається з масовою, і саме відсутність ієрархії між ними забезпечує багатомірність текстуального прочитання [20]. У „Мадам Боварі" Флобера становлення модернізму співвідно-ситься з двома типами образності: з Еммою асоціюється пізньоромантичний кітч, між тим коли надихнута „любов"ю до прогресу" просвітницька риторика аптекара Оме пов"язана з іншого роду кітчем, що виростає в модерну епоху на основі з'єднання буржуазного споживання з артистизмом.

Якщо романтизм породжує кітч через естетизацію і „фемінізацію" смаків, то масова література епохи модернізму, навпаки, де-естетизує кітч і робить естетичне предметом споживання та фетишизації. „Дійшло до того, що він (Оме – Т.Г.) почав соромитися своєї буржуазності. Він козиряв артистичними манерами, почав курити. Для своєї вітальні він придбав дві „шикарні" статуетки в стилі Помпадур" [21], –зауважує Флобер. А зразком новочасного модерного типу кітчу стає його проект пам"ятника на Емминій могилі: „спочатку він запропонував уламок колони з драпуванням, потім піраміду, потім храм Вести – таку собі ротонду ...або й купу руїн. Ні в одному з тих проектів Оме не забував про плакучу вербу, яку він вважав єдино можливим символом журби" [22]. Між тим коли Оме-як-кіч співвідноситься зі сферою продукування, письма (аптекар описує усі події у своєму містечку у своїх дописах до газети), Емма-як-кіч символізує сферу споживання – жіноче читання. Зрештою продукування-споживання здавна має ґендерну конотацію.

Loading...

 
 

Цікаве