WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Типологія просвітницького героя (на матеріалі прози М.Чернишевського і Марка Вовчка) - Реферат

Типологія просвітницького героя (на матеріалі прози М.Чернишевського і Марка Вовчка) - Реферат

Хоча героїня змушена залишити мрії про світле майбутнє, йти у невідомий світ Петербурга за знаннями, у читача залишається впевненість у досягненні нею своїх цілей Хоче вчитися на лікаря і дівчина Поліна з цього ж твору, яка тягнеться до корисної праці. Антропологічним ставленням до праці Марко Вовчок наближається до суспільно-естетичного ідеалу Чернишевського. Своєрідність роману „В глушині" дослідниця І.Павленко вбачає в „новій для літератури 70-х років інтерпретації жіночого характеру: вперше дівчина стає не тільки слухняною ученицею, але й активною, не потребуючої нічиєї підтримки діячкою" [11,15].

Жіночі образи сильних особистостей, створені письменницею мовою натяків, алегорії, чому і названі дослідником „напіврозкритими" [10,173], свідчать своїми вчинками про появу нових жінок, що прагнули незалежного, самостійного життя без поневолення і принижень, навіть з боку деспотичних батьків. Як правило, вони поривали зі своїм середовищем і, з метою допомогти людям змінити життя, долучалися до визвольної боротьби, намагаючись стати в особистому житті вірним другом і помічницею чоловіка - революційного діяча. У суспільному служінні героїні вбачали найважливіший обов'язок людини. Наведені факти підтверджують думку Віри Агєєвої про Марка Вовчка „очевидне з а х і д н и ц т в о, перейнятість багатьма ідеологемами, цінностями, якими жила тогочасна європейська інтелектуальна еліта..." [1, 36].

На погляд Чернишевського, "нові люди" необхідні для проведення революції. "І чим більше буде "нових людей", - вважає І.Б.Меснянкіна, - тим легше буде проводити революцію, тобто тим менше доробок потрібно буде в післяреволюційний період" [5,184]. Такий підхід Чернишевського до розуміння людської особистості дана дослідниця називала просвітницьким. Саме високі моральні потреби виводять героїв, „по мірі їх внутрішнього росту, на шлях революційно перетворювальної діяльності. В цьому, - на погляд Г.Тамарченко, - корінна відмінність етики Чернишевського від етичної теорії більш ранніх просвітників" [CAPut!',33]. На відміну від Чернишевського, Марка Вовчка, письменники Тургенєв, Лєсков, Гончаров вважали селянську революцію в Росії неможливою і небажаною.

Морально досконалі „нові люди" Чернишевського, стосунки між якими були чистими і красивими, мали певні загальні риси: революційна націленість, любов до народу, невичерпне працелюбство, прагнення до особистої свободи і незалежності, моральна чистота, високе благородство, виключна чесність, високий рівень інтелектуального розвитку, проведення просвітницької роботи з метою підготовки революції. Новаторство Чернишевського у зображенні „нових людей" полягає у створенні „нової людини" як типу, а не виключення, крім того, „нова людина" є не тільки революціонером, а й вченим. Письменник вважав за необхідне не тільки соціально-політично перетворити життя, а й внутрішньо змінити людину. Мріючи про людину майбутнього, Чернишевський намагався створити гармонійну особистість, яка б поєднувала в собі інтимне життя з соціальною діяльністю.

Непослідовність концепції людини у Чернишевського відображає обмеженість просвітницького матеріалізму, що вже відзначалось у критиці [20,178], і виражається, зокрема, у трактуванні індивідуальної своєрідності характерів. Чернишевський суперечливо висвітлює особистість, що пояснюється антропологічним матеріалізмом, але не зупиняється на просвітницькому рішенні питання про героя (наприклад, „Що робити?" – це "шаг вперед у художньому розумінні суспільної природи людини порівняно з теоретичними уявленнями самого Чернишевського, що передували роману" [20, 206], що доводить образ Рахметова, суспільна природа якого багатша за його друзів з різночинської інтелігенції). Письменник не показав соціальної сутності особистості, зміни соціальної "природи" людини в процесі розвитку суспільства. Однак, на відміну від своїх попередників, він увів у розуміння особистості "всебічність аналізу сутнісних сил людини, особливо її діяльності по активному засвоєнню оточуючого її світу; ...діалектику особистого і суспільного" [3,160].

Отож, створені Чернишевським і Марком Вовчком образи "нових людей" у типах революціонера і емансипованої жіночої особистості, зазнавши впливу просвітницької естетики, зокрема, наявність любовного та ідеологічного конфлікту, моралізаторських тенденцій, просвітницька діяльність героїв, роль праці в духовних шуканнях особистості, переважання оптимістичного начала, віра у необхідність зміни суспільного устрою для покращення народного життя, єдність ствердження і заперечення, рис антропологізму та деякої ідеалізації в концепції героя тощо, явились внеском письменників у розробку проблеми позитивного героя, постійної для російської та української літератур XIX ст.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Агеєва В. Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність (спроба гінокритики) // Магістеріум. Літературознавчі студії. – Вип.4. – К.: Нац. ун-т „Києво- Могилянська академія", 2000. – С.31-36.

  2. Андреев Д. Роза Мира. – М.: Тов-во „Клышников-Комаров и К.",1992. – 282 с.

  3. Башмакова Р.А., Емельянов Б.В. Проблема личности в социологии Н.Г.Чернышевского // Н.Г.Чернышевский и его наследие. – Новосиб.: Наука, Сиб. отд-ние, 1980. – С.152-160.

  4. Бердяев Н.А. Самопознание: Сочинения.– М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс; Х.: Изд-во Фолио, 1999. – 624 с.

  5. Виноградов И. Вопросы марксистской поэтики. Избр. работы. – М.: Сов. писатель, 1972. – 423 с.

  6. Вовчок Марко. Твори: В 7-ми т. – К., 1964-1967.

  7. Елизаветина Г.Г. Действенность критической мысли: Н.Г.Чернышевский, Н.А.Добролюбов и идейно-художественные искания русской литературы 1856-1861 годов // Революционные демократы и русская литература ХІХ в. – М.: Наука, 1986. – С.112-194.

  8. Лебедев А. Свой среди чужих, чужой среди своих. К посмертной участи Чернышевского // Известия. – 1985. – № 304. – 31. X..

  9. Меснянкина И.Б. Поиски нравственной свободы (Анализ этических идеалов Н.Г.Чернышевского и Ф.М.Достоевского). – М.: Знание, 1987. – 64 с.

  10. Мінчин Б.М. Соціальний роман Марка Вовчка і його місце в історії російської літератури (60-70-і роки ХІХ ст.) // Марко Вовчок. Статті і дослідження. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – С.151-215.

  11. Павленко И.Я. Романы Марко Вовчок о новых людях и русский литературный процесс 60-70-х годов ХІХ века. Проблемы типологии. – К., 1989. – 17 с.

  12. Панченко В. Любов і боротьба адвоката Рафаловича (повість Івана Франка "Перехресні стежки"). – Кіровоград, 1999. – 43 с.

  13. Писарев Д.И. Мыслящий пролетариат // Писарев Д.И. Литературная критика: В 3-х т. – Л.: Худож. лит., 1981. – Т.2. – С.348-398.

  14. Погребная В.Л. Проблемы эмансипации женской личности в русской критике и романах Н.Д.Хвощинской (60-80-е годы ХХ столетия). – Запорожье: ЗГУ, 2003. – 242 с.

  15. Проблемы поэтики русского реализма XIX в. – Л.: ЛГУ, 1984. – 285 с

  16. Пруцков Н.И. Русская литература XIX в. и революционная Россия. Социологические и историко-литературные очерки. – М.: Просвещение, 1979. – 268 с.

  17. Русские писатели. Биобиблиографический словарь: В 2 т. / Под ред. П.А.Николаева. – М.: Просвещение,1990. – Т.2. – 448 с.

  18. Скафтымов А. Чернышевский и Жорж Санд // Николай Гаврилович Чернышевский. Неизданные тексты, материалы и статьи / Под общ. ред. Каценбогена. – Саратов, 1928. – С.223-243.

  19. Тамарченко Г.Е. Чернышевский и борьба за демократический роман // История русского романа: В 2 т. – М.-Л.: Наука, 1964. – Т.2. – С.18-67.

  20. Тамарченко Г.Е. Чернышевский-романист. – Л.: Худ. лит., Лен. отд-ние, 1976. – 464 с.

  21. Троицкий В.Ю. Книга поколений. О романе И.С.Тургенева "Отцы и дети". –М.: Книга, 1979. –112 с.

  22. Туниманов В.А. Чернышевский и Достоевский // Н.Г.Чернышевский. Эстетика. Литература. Критика. – Л.: Наука, 1979. – С.169-208.

  23. Чернышевский Н.Г. Полн. собр. соч. – В 15 т. – М.: Гослитиздат, 1939-1953.

  24. Эльсберг Я. Чернышевский // Эльсберг Я. Основные этапы развития русского реализма. – М.: ГИХЛ, 1961. – С.159-173.

Loading...

 
 

Цікаве