WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Типологія просвітницького героя (на матеріалі прози М.Чернишевського і Марка Вовчка) - Реферат

Типологія просвітницького героя (на матеріалі прози М.Чернишевського і Марка Вовчка) - Реферат

У четвертому сні Віри Павлівни зображено еволюцію розвитку людства в зв'язку із зміною і вдосконаленням становища жінки в суспільстві. Віра Павлівна згадує вищі типи жіночої краси, втілені в Астарті, Афродіті, ідеальній Красуні середніх віків, куди сміливо вписується тип жінки, що піднялася на боротьбу за справжнє визволення. Світла Красуня – Рівноправ'я, яка з'явилася за часів французької революції і про яку писав Руссо, повідомляє, що відкриє свою красу тільки після зміни умов соціального життя народу, а шлях до нового царства лежить через революцію. Чернишевський схильний думати, що тільки повне знищення соціальної нерівності забезпечить рівноправ'я жінки з чоловіком. Як зазначає Г.Тамарченко, „це традиції світового і російського публіцистичного роману, так тісно пов'язаного з розвитком просвітницької думки" [CAPut!',43].

Поруч з Вірою Павлівною – дружина освіченого священика і близького друга Лопухова Наташа Мерцалова, яка підтримує героїню в прагненні втекти від деспотизму і волі батьків та обвінчатися з Лопуховим, а коли виникає необхідність замінити Віру Павлівну, то керує майстернею. Новою жінкою виступає і друга жінка Лопухова-Бьюмонта Катерина Василівна Полозова, донька підприємця, що змогла усвідомити всі складнощі положення багатої спадкоємиці. Ці чарівні, у зображенні Чернишевського, нові жінки робили перші кроки на шляху створення рівноправної сім'ї, нового укладу повсякденного буття з його пріоритетом праці, взаємоповаги, турботи про ближніх.

При вирішенні „жіночого питання" уявлення Чернишевського були теоретичними, абстрактними. Втім багато сторінок роману приділено питанню сімейного життя, людського щастя, критики існуючих сімейних устоїв і водночас проповіді мотиву „жертвеного ставлення до коханої людини" [18,233]. На погляд В.Туніманова, „ідилічні союзи в „Що робити?" – типові моделі „для всіх", для величезної більшості. Вони „влаштовані" розумно і логічно..." [22,191]. Так, образ Віри Павлівни схожий з образами багатьох героїнь української та російської прози другої половини ХІХ ст., зокрема з героїнею повісті М.Павлика „Пропащій чоловік".

У романі „Пролог" Чернишевський виводить автобіографічний образ своєї дружини Ольги Сократівни в героїні Лідії Василівні Волгіній, що втілює як подруга революціонера тему високої мужності. Вона висловлює сподівання, що люди оцінять діяльність її чоловіка, який, раніше за інших, зрозумів потреби народу і не жалів для його користі ні себе, ні навіть її, все підкоряючи почуттю громадянського обов'язку як основи особистості.

Левицький з роману „Пролог" відзначав, що „розвиток характеру Мері представляє великий психологічний інтерес" [23,13, 352] збереженням активності розуму і почуттів серця, активності натури. Молода жінка сама обирає шлях до ідеалу щастя, маючи свою думку про загальноприйняту мораль: „Все було чужим навіюванням. Свого було тільки вміння зрозуміти і відвага йти. Вона була відважна" [23,13, 344].

Чернишевський ніколи не зустрічався з українською письменницею Марко Вовчок, хоча й був знайомий з її сином Богданом Опанасовичем Марковичем, що політичним вигнанцем, як і письменник, перебував в Астрахані. Втім Чернишевський високо оцінював її творчість, називав „найталановитішим з усіх наших белетристів епохи післягоголівської" [23,15, 831], допомагав їй у творчих справах, у виданні творів, про що, зокрема, Марко Вовчок писала Тургенєву з Парижу в 1861 р.: „Мої справи поправились, як говориться, тому що за них взявся Чернишевський. Я його ніколи не бачила, але по всьому він повинен бути зовсім хороша людина" [6, 7, кн.2, 86-67].

Відомо, що Марко Вовчок, як і Чернишевський, переймалася ідеями емансипації жінки, відбивши їх як у власній біографії, так і в творчості, зокрема в повісті „Три долі" (1860), а також в автобіографічних російських романах „Жива душа" (1868) та „В глушині" (1875). Письменниця в повісті „Три долі" виступає проти деспотизму в сім'ї, де всі були безправними, слухали батька „не питаючи, не озиваючись", який сам вирішував, за кого віддати свою доньку, не враховуючи її бажання і почуттів. Виводячи образ господині Пилипихи, Марко Вовчок дає їй таку характеристику: „своєумка непокірлива", „горда удова", яку героїня виправдовує своєю поведінкою і осудженням покори жінки чоловікові. Пилипиха основу лиха в сім'ї вбачає у ставленні норовливого чоловіка до дружини і дітей, як до підданих. Тим самим було загублено життя єдиної доньки, якій Павло Булах категорично заборонив побратися з коханим козаком, запропонувавши шлюб з Дмитром Шеляхом. Однак „необорная" Катря сміливо відмовилася. Втім, демонструючи кращі якості української жінки - гордість, веселу вдачу, активність, героїня не змогла простити нареченому Якову Чайченку зради кохання і, щоб зберегти людську гідність, супроти волі батьків, втекла з дому, щоб добровільно стати черницею монастиря. Нещасливе кохання заставляє Катрю замислитися над смислом свого життя, призначення людини в світі, минущості буття, сутністю кохання.

У „Живій душі" Марко Вовчок розкриває історію формування „нової героїні" бідної безприданки Маші - „живої душі", яка, порвавши з ліберально-дворянським оточенням, йде від тітки Рославлевої на самостійні заробітки. Історія взаємин дівчини з благодійницею нагадує юні роки перебування Марії Олександрівни Вілінської в орловському домі її тітки Катерини Петрівни Мордовіної, хоча, безумовно, це вже інші пореформені часи. Подібно до Віри Павлівни у Чернишевського, Маша починає нове життя завдяки коханій і духовно близькій людині – революційному різночинцю Олександру Загайному. Нелякливість, бажання активної діяльності та громадського служіння вирізняють дівчину з-поміж сучасниць. У повсякденній праці, яка сприймалась як природна потреба людини, Маша вбачала радість і щастя в житті, свою незалежність і задоволення „пекучої жадоби справи". Героїня мріяла, щоб „тіло все нило, як у справжнього робітника після справжньої праці"[6,3,107]. Синонімом „нової людини" у Марка Вовчка стає лексема „працівник", що поєднується з відданістю справі визволення народу. Саме просвіту народу розглядала Маша першим кроком до перетворення суспільства, стверджуючи, що діяльність учителя – „це початок, а не кінець" [6,3,27]. Героїня постійно підкреслює, що вона лише „на дорозі". Діалог з нянею натякає на революційне майбутнє героїні, яка віддає переваги самопожертві, навіть смерті, над жалюгідним плачевним існуванням. Напруженим духовним життям героїня перегукується з жіночими образами Тургенєва і Чернишевського. Отож, мотиви втечі від родинного деспотизму на шлях самостійного життя, духовних пошуків, зустрічі з „новою людиною", яка змінює життєву долю, любові до праці як необхідної умови існування, віри у краще майбутнє є схожими в творах Чернишевського і Марко Вовчок, присвячених зображенню нового суспільного діяча. Розкриття цих мотивів відбувається через протиставлення представників старого світу „новим героям".

У романі „В глушині" Марко Вовчок подає історію формування демократичного світогляду Мані, її розриву з лібералізмом. На відміну від Маші, Маня вже вела на селі практичну роботу, допомагаючи селянам в опануванні грамоти і вирішенні їхніх проблем. Названі героїні носять ім'я самої письменниці - Марія, виростають, як і вона, „в приймах", у родичів. Маня вирізняється пристрасністю, правдивістю, рішучістю, що вона продемонструвала, виявивши бажання виступити в мировому суді на захист селянки Мотрони. Епіграфи до розділів твору допомагають глибше зрозуміти смисл розповіді. Так, епіграф до другого розділу „Примирення" попереджає героїню про хибність відмови від своїх мрій заради особистого щастя, а до останнього розділу з Некрасова - допомагає зрозуміти мету від'їзду Мані, Полі, Аполошки.

Loading...

 
 

Цікаве