WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Типологія просвітницького героя (на матеріалі прози М.Чернишевського і Марка Вовчка) - Реферат

Типологія просвітницького героя (на матеріалі прози М.Чернишевського і Марка Вовчка) - Реферат

Головним прийомом зображення героя є його біографія. Чернишевський детально знайомить з процесом формування характеру Рахметова, який пориває з поміщицьким середовищем, відмовляється від спадщини, захопившись „новими ідеями" і книжками революційного змісту. Рахметов був студентом природничого факультету Петербурзького університету, після перерви в навчанні - філологічного. Першим політичним учителем Рахметова був студент-різночинець Кірсанов, який дав поштовх для його швидкого переродження в „особливу людину", рекомендувавши для читання книжки французьких і німецьких авторів, потім – Лопухов. На відміну від нігіліста Базарова, Рахметов добре знається на творах художньої літератури, зокрема Гоголя і Теккерея, якого прочитав з насолодою, виділяючи в них критичне і сатиричне ставлення до соціальних пороків суспільства. Мистецтво, що піднімає значущі злободенні проблеми, застосовується героєм для боротьби за прекрасне майбутнє.

Протягом трьох років мандруючи Росією, Рахметов пізнавав світ простих трудівників, разом з ними ділив життєві негаразди і випробування, виховував характер, витривалість фізичною працею як бурлака на Волзі, тесляр, лісоруб тощо. За богатирську силу, твердість волі Рахметов, який спеціально розвивав себе фізично, отримав у знак поваги від товаришів-бурлаків ласкаве прізвисько легендарного народного богатиря Микити Ломова. До речі, звернення автора до народної творчості, де богатир був уособленням єдності фізичних і духовних сил народу, символічне порівняння Рахметова з народним заступником Ломовим, не було випадковим, а означало зв'язок духовно й фізично стійкого героя з народом, захист його інтересів, що було рисою просвітницької естетики.

Великого значення автор надавав самовихованню Рахметова, який у двадцять два роки опанував капітальні економічні праці Д.Рикардо, А.Сміта, Р.Мальтуса, Д.Мілля. Теоретичні розмисли героя не розходились з його конкретними справами і перевірялись практичним вивченням життя народу і постійною турботою про людей праці, займався „чужими справами", притому „капітальними" [23, 11, 203]. Перемігши спротив опікуна, незадоволення сестер, задовго до реформи Рахметов визволив своїх селян.

Свідомо відмовившись, на відміну від Віри Павлівни та її друзів, від матеріальних благ, від почуття любові до достойної жінки („Кохання до вас зв'язувало б мені руки" [23, 11, 208]), від особистого щастя, від елементарних побутових зручностей, Рахметов вів спартанський спосіб життя, оскільки і духовно і фізично готував себе до боротьби за визволення свого народу, в якій передбачав і жертви, і страждання. Соціально-економічним ідеалом героя було соціалістичне суспільство, про яке розповідається в четвертому сні Віри Павлівни і шлях до якого пролягає через революцію, яка визнається єдиним засобом встановлення справедливих суспільних відносин.

Впевнений у правоті своїх ідеалів, Рахметов проводить велику просвітницьку роботу з метою підготовки майбутніх змін у Росії. Чернишевський натякає, що розмови з „особливою людиною" могли стати першим етапом на шляху становлення його знайомої як „нової людини": „У її житті повинен був відбутися перелом; напевно, вона і сама зробилась особливою людиною" [23, 11, 208]. Як організатор боротьби, він підтримував зв'язки зі студентською спільнотою і передовою професорською інтелігенцією, мав своїх стипендіатів у Казанському і Московському університетах, відомих своїми революційними традиціями. Крім того, Рахметов був зв'язаний і з офіцерством: опис в романі заміської прогулянки робітниць майстерні Віри Павлівни, а також згадування в третьому сні героїні офіцера – спільника Лопухова і „особливої людини" по революційній боротьбі, його зв'язків з Некрасовим, з журналом „Сучасник". Превалювання над іншими почуття обов'язку (слова „треба", „повинен"), що було рисою просвітницької концепції героя, характеризує ділові стосунки Рахметова з людьми. Водночас герой залишається скромною, простою людиною. Підкреслюючи неймовірну зайнятість Рахметова, автор не розкриває його справ, які конспіруються. Образ будується такими художніми прийомами, як-от: авторські міркування та іносказання, недомовки.

Як героїчний характер, що переслідує велику мету і завдяки якому „розквітає життя всіх", Рахметов уособлював поезію революційного подвигу: „це цвіт кращих людей, це рушії рушіїв, це сіль землі". Це надає образові романтичної піднесеності в рецепції Чернишевського, який підкреслював самобутність такого типу героя і його принципів політичного діяча, що вирізнявся відповідальністю за інших людей.

Втім треба наголосити на переосмисленні образу Рахметова сучасними критиками: "Давно вже рахметівський ригоризм і його спання на цвяхах будять не захоплення, а інші почуття, пов'язані з пам'ятними закликами до мазохістської романтики самокатування в ім'я „вищої цілі" [8]. Подібною рисою вирізнявся і герой повісті І.Франка Євгеній Рафалович („Перехресні стежки"), який „стає людиною боротьби з характерною для цього типу самозреченістю, чимось схожою на аскетизм" [12, 14]. Отже, Чернишевський відтворив образ професійного революціонера-організатора боротьби, передав його уявлення про соціально-ідеологічні, моральні норми суспільства, простежив шляхи і умови формування „нової людини" середини ХІХ століття, відповів на питання сучасності „що робити?"

У кінці твору „Що робити?" Чернишевський знайомить з „дамою в траурі", що змінює креп на святковий одяг через перемогу, дата якої називається – 1865 рік. Письменник передає атмосферу загальної радості, хоча і розповідає про революцію та соціалістичний ідеал недомовками, натяками. Зустріч з цією жінкою трагічної долі означає для „звичайних" людей початок нового життя, сповненого і радості, і тривоги, і суму.

Віра Павлівна наголошує на відносних відмінностях між Рахметовим як „особливою людиною" і „звичайними" порядними людьми, які подані автором в динаміці, а їхній світогляд – у розвитку. Чернишевський представляє одну з форм служіння революціонерів загальному благу: для Олександра Кірсанова – це схильність до наукової діяльності, для Дмитра Лопухова – до суспільно-просвітницької. Саме ці герої „є зачатком двох близьких, але зовсім не тотожних типів, що визначилися остаточно в наступні роки російського життя: це тип революціонера-просвітника, безпосереднього учасника визвольної боротьби, - як визначає Г.Тамарченко, – і тип передового вченого-матеріаліста" [CAPut!',32]. Водночас письменник звертає увагу на подібне в їх характерах: сила розуму, твердість характеру, благородство спонуки. Лопухов систематично займається політико-просвітницькою працею серед студентської молоді. Він пише Вірі Павлівні: „Розмова мала практичну, корисну ціль – сприяння розвитку розумного життя, благородства і енергії в моїх молодих друзях. Це була праця... Тут я шукав користі, а не заспокоєння" [23, 11, 234]. Важливою вважав герой і свою працю в заводській конторі, яка „дає вплив на народ цілого заводу" [23, 11, 193]. Втім, Лопухов і Кірсанов постають перед читачем уже сформованими особистостями. До речі, Чернишевський дав Кірсанову прізвище персонажа роману „Батьки і діти" Тургенєва.

Треба відзначити авторську еволюцію в зображенні образу революціонера: якщо в „Що робити?" можна говорити про романтизацію Рахметова, його „аскетизм", „титанічність", „винятковість", то в останньому романі "Пролог" (1867-1870) журналіст і політичний діяч Волгін зображується з певною долею критики, іронії, підкреслюються риси „звичайної" людини, „пересічної"; якщо Рахметов – конспіратор, що уникає відкритих сутичок із своїми ідеологічними противниками, то Волгін, діючи в легальних умовах, налаштований на відкриту боротьбу з ідейними ворогами; якщо Рахметов їздив за кордон з метою „достатньо узнати поняття, звичаї, образ життя, побутові установи, ступінь добробуту всіх головних частин населення" [23, 11, 209], то Волгін говорить про вплив на Росію західноєвропейського революційного руху (Чернишевський переконаний, що Європа „так чи інакше... підтягне нас вперед до себе" [23, 12, 224]). Це пояснюється насамперед різними умовами і обставинами життя. Як голова радикальної партії Волгін намагається попередити офіцера Соколовського про хибність реформістського шляху поліпшення життя і націлити його зусилля на підготовку повстання. М.Пруцков зазначає, що створення "Прологу" ставить питання про подальший розвиток просвітницької позиції Чернишевського [16,115]. Причому, в даному творі письменник також намагається подолати просвітницьку обмеженість підходу до проблеми "людина та історія" через поглиблення художнього історизму.

Loading...

 
 

Цікаве