WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Від «простої» людини до «нової»: образ «нової» жінки в повісті марка вовчка «три сестри» - Реферат

Від «простої» людини до «нової»: образ «нової» жінки в повісті марка вовчка «три сестри» - Реферат

Від "простої" людини до "нової": образ "нової" жінки в повісті марка вовчка "три сестри"

Після яскравого дебюту Марка Вовчка як української письменниці її творчість перейшла в русло російського літературного руху. Характерними її рисами стали освоєння творчого досвіду російських письменників та орієнтація на тодішні суспільні ідеї. Рішуче вирвавшись із селянської тематики, із розповідної манери, з етнографізму, вона перейшла на "шлях творця модної тоді народницько-інтелігентської белетристики" [1]. На жаль, її російськомовна спадщина досі залишалася осторонь і для української, і для російської літератури, як нібито менш талановита. Цю позицію спробувала певною мірою похитнути В.Агеєва, упорядник видання "Три долі. Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі" (К.: Факт, 2002), наголосивши, зокрема, на постійному інтересові письменниці до проблем жіночої емансипації, до широкого кола ідей, пов'язаного з першою фазою жіночого руху. Зокрема, повість Марка Вовчка "Три сестри" (1861) одна з перших (після роману І.Тургенєва "Накануне") порушила в літературі важливе питання про нового позитивного героя, що прийшов замість "зайвої людини", і не менш важливе — про нову жінку. Тип "нової жінки" був особливо близьким для письменниці, що уславилася незалежною, "чоловічою" поведінкою, творчість якої водночас мала, як зазначав перекладач її повісті "Лихой человек" французькою мовою, "до тонкощів деталей відбиток жіночого пера" [2]. Відомо, що Марко Вовчок всіляко сприяла жінкам-інтелігенткам, які прагнули до самостійної діяльності, до незалежності. "Кожен понеділок у мене натовп жінок, — пише вона 14 (26) листопада Ф.М.Лазаревському. — Всі шукають роботи. Багато приїздили і приїздять із провінції. Всі хочуть роботи. Ні, це не забаганка вже, а потреба" (т.7,кн. 2, с.151). У журналі "Переводы лучших иностранных писателей", який редагувала Марко Вовчок, перекладачами були тільки жінки.

Попередницею "Трьох сестер" деякі літературознавці вважають українську повість Марка Вовчка "Три долі" [3], твір новаторський за формою і змістом, хоча схожість між обома творами досить умовна. Вона полягає насамперед у сюжетній схемі: в обох повістях письменниця паралельно простежує три взаємопов'язані жіночі долі. У "Трьох долях" — це життєві шляхи селянських дівчат Катрі, Марусі та Хими (хоча, приміром, Л. Білецький "третьою долею вважає не образ оповідачки Хими, а вдови, яку кохав Чайченко) [4]. "Три сестри" — повість про жінок-дворянок — Варю, Олю та Соню. Параметри жіночого в російськомовних творах Марка Вовчка залишалися надзвичайно сильними (хоча і зник голос безпосередньої оповідачки). У них був присутнім той самий феномен жіночого, ті ідентифікаційні механізми, які забезпечували інтимну дистанцію чуттєвого переживання тексту.

За соціальним звучанням "Три долі" далекі від "Трьох сестер". Герої української повісті показані під одним кутом зору — через їхнє ставлення до кохання. Зображено тільки світ почуттів героїнь.

Тема трьох жіночих доль у "Трьох сестрах" письменниця розкриває з іншого боку. Проблеми переносяться в сферу гострих зіткнень, у середовище дворянської та різночинської інтелігенції. Певні риси характерів героїнь є дотичними, хоча розкриваються в абсолютно інших ситуаціях.

Особливо багато спільного в долях Марусі та Олі. Обидві вони присвятили себе коханню. Обом довелося випити гірку чашу: Маруся вийшла заміж за чоловіка, котрий кохав іншу, чоловік Олі, хоч і кохав її, але виявився нервовою, психічно неврівноваженою і навіть небезпечною в подружньому житті людиною. Але Маруся пила "хоч од гіркої, та од живої води" (т.2, с.48). Вона не засуджувала коханого, любила його таким, як він був, навіть горе з ним було для неї милим. У душі Олі любов змінилася на страх, який вона не могла подолати, навіть покинувши прикутого до постелі Саханіна.

Соню і Химу споріднює хіба що становище нерідних дочок. Саме Соні відведено особливе місце в повісті. Цей образ проілюстрував життєво важливу тогочасну проблему — проблему звільнення жінки. Об'єктом прози Марка Вовчка стає сучасна жінка-особистість у процесі самопізнання, самовдосконалення, самовіддачі, жінка, що прагне вирватися за межі дійсності, яка її не влаштовує.

Питання жіночої емансипації в 60-х роки ХІХ століття було вельми актуальним. На сторінках "Современника" протягом 1858-1861 років з'явилася ціла серія статей поета і публіциста М.Михайлова, який вимагав рівноправності жінок і чоловіків [5]. З приводу цих публікацій О.Герцен писав: "Чернишевський, Михайлов та їхні друзі вперше в Росії кликали не тільки трудівника, якого з'їдав капітал, але і трудівницю, яку з'їдала сім'я, до нового життя. Вони кликали жінку до звільнення роботою від вічної опіки, від принизливого неповноліття, від життя на утриманні — і в цьому одна з найбільших їхніх заслуг" [6].

Усю принизливість існуючого тоді становища жінки переконливо показав М.Чернишевський у полеміці з автором статті "Наш язык и что такое свистуны" ("Русский вестник", 1861, №3), який не бачив необхідності в емансипації жінки, вважаючи її шкідливою, оскільки, на його думку, емансипована жінка втрачає всі особливості власного жіночого становища. М.Чернишевський вважав, що це "особливе становище, ця делікатність надзвичайно непристойні: ними принижується жінка, вони заважають не тільки емансипованій, а кожній жінці, яка має природний розум і відчуття людської гідності" [7]. Марко Вовчок, як відомо, підтримувала стосунки з керівниками "Современника": з М.Доролюбовим вона особисто дружила, з М.Чернишевським — листувалася, і стала їх однодумцем у поглядах на призначення жінки. Особливо виразно це простежується в образі Соні.

Розповідаючи детальніше про Варю і Олю, автор ставить Соню осібно, хоч і не говорить про неї багато. Певні риси характеру є спільними для Соні і Варі. Для обох дівчат притаманне відчуття власної гідності, сильна воля, прагнення всього досягнути самостійно. Проте частіше, ніж Олі, Варі "приходили в голову такі думки, що на них в підручниках не було тлумачення, и нічого з них не вичитувалось із повістей и романів, які їм потрапляли" (т.2, с.248). Дванадцятирічна Соня "розмірковувала про любов і ненависть, про добро і зло і говорила, що на землі міцного щастя нема" (т.2, с.248). Надзвичайно допитлива, вона багато і жадібно читала все, що траплялося їй до рук. Маша перебирала свої ідеали з книжок, проте часто знала про все і сама. У всіх ситуаціях вона неодмінно філософствує, заглиблюється у власне "я", шукає відповіді на одвічні питання.

У змалюванні героїні Марко Вовчок завжди стримана. Занадто лаконічно окреслено її портрет: "Софія Василівна була красуня, і не тільки красуня, а надзвичайно допитлива дівчинка" (т.2, с.248). Іноді тільки одна фраза дівчини показує її внутрішню боротьбу, її переживання. Часто стан її душі передається тільки через зовнішні деталі. "Соня не зводила очей з Єфросинії, і її побілілі губи не ворухнулись" (т.2, с.296), — так реагує Соня на драматичну сцену горя матері, від якої забирали дитину за наказом самодура-поміщика. "Побілілі губи" дівчини виражали і глибоке співчуття до нещастя ключниці, і біль, і тривогу: вони з Варею не взяли подаровану Саханіним дівчинку, але ж де гарантія, що пан не запропонує її тому, хто може взяти? Служанка любовно називає її "зіркою", а на зауваження Олі, що Соня дуже тиха, відповідає: "Ну, та тиха ще сміливіша. Тому вона і мовчить більше" (т.2, с.300).

У своїй ідеї служіння справі вона далека від середовища, яке її оточує, його міркувань і моралі. Ця особливість характеру героїні, її занурення у сферу морального самопізнання, яскраво відображена у дієсловах, що характеризують Соню: вона весь час "роздумувала, розмірковувала, тужила, в тривозі все слухала і на все дивилася із кутка" (т.2, с.280).

Соня хоче "не даремно бути і жити по-своєму", на відміну від Варі і Олі, які, розчарувавшись у житті, не витримавши першого ж удару долі, прирікають себе на безцільне існування. Соня брала близько до серця тривоги Варі, якій мати не дозволяла зустрічатися з Пороховим, готова була все зробити для неї Вона весь час роздумувала про стосунки Варі і Порохова, а коли він одружився з іншою, вона щиро співчуває сестрі, мовчки і невтомно виконує усі її забаганки, при цьому "обличчя у неї було таке сумне" (т.2, с.272). Вона втішає і Олю, яка боїться майбутнього, одружуючись із неврівноваженим, але смертельно закоханим у неї Саханіним. Соня, по-філософськи ставлячись до плину життя, не розуміє Олиних суму і сліз заздалегідь. Вона заспокоїла Соню міркуваннями "і як щастя іноді міцним буває, і як горе стороною проходить" (т.2, с.290). Проте, спостерігаючи згодом за стосунками Олі та її чоловіка, вона не вірить у його почуття, не розуміє його ревнощів до сестер, грубої, безцеремонної поведінки. Вона не погоджується зі словами Варі про надзвичайно сильну любов Саханіна і не хоче такого щастя для себе. "Значить, коли людина полюбить, так їй уже нікого на світі не шкода? Можна кожного образити? Можна на живу голову наступити обома ногами — дарма, що вона жива — мене поглинуло кохання..." (т.2, с.298). Варя це вважає дрібницями, Соня — найсуттєвішим у людині. Проте поведінку Олі, яка втікла від тяжко хворого чоловіка, вона засуджує, вважаючи, що потрібно було кидати його, коли він був здоровим. Вона не виправдовує Саханіна — просто, на відміну від Олі, здатна на християнське співчуття до нього не як до чоловіка-деспота, а як хворої людини.

Після смерті Марії Олексіївни недоброзичливі сусіди сподівалися, що сестри розпрощаються з Сонею. Їх здивувала позиція Варі, яка після заміжжя Олі поставила Соню на перше місце. Проте Соня, всупереч їхнім передбаченням, залишилася такою, як і була. "Знаю її: в скромності тримали, ні до кого не підлещувалась, і на перше місце потрапила — не зачванилася, тільки, може, привітнішою стала" (т.2, с.300), — так характеризує її ключниця.

Loading...

 
 

Цікаве