WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Жінка-мрія і реальність (крізь призму „ликериного циклу”) - Реферат

Жінка-мрія і реальність (крізь призму „ликериного циклу”) - Реферат

За розгортанням художньої семантики та компонуванням психологічного сюжету ідилію „Л.", як і чимало інших ліричних творів Шевченка, зокрема проаналізоване вище послання „Ликері", теж можна поділити на три частини. У першій частині (рядки 1-6) висловлено (а відтак ніби втілено в майбутньому часі) заповітну мрію про будівництво своєї хати як прихистку від житейських змагань і турбот. Для її здійснення поет, як відомо, вдавався і до практичних кроків, але тут радше йдеться вже не так про будівництво реального родинного гнізда, як про предметний образ-символ усамітнення, втечі від спокус і тривог світу. Переважають помірковані оповідні інтонації, втілені в усіх сферах художньої мови – відфонічної до синтаксичної. Неокличні речення, сповільнювальна тавтологізація у фольклорному дусі („хату і кімнату", „садок-райочок", „однині-самотині"), ощадлива тропіка (лише два епітети, виражені іменником-прикладкою – „садок-райочок" – та прикметником – „маленькій благодаті"), некваплива дієслівна динаміка („посижу", „похожу"2, „буду спочивати"), протяжні асонанси з переважанням і-о-у, приглушені алітерації на с-д-т,усе це має навіювати стан розважливого втихомиреного спокою-забуття, що переходить у сновидні образи-візії другої частини послання (рядки 7-10). Не даремно тут, у другій частині, тричі повторено дієслово „приснитися": як анафора і як епізевксис (невпорядкований повтор, що постає в даному разі ще й завдяки інверсіям): „Присняться діточки мені, / Веселая присниться мати, / Давнє-колишній та ясний / Присниться сон мені!..".

Третя, завершальна частина починається з останнього складу 10-го рядка: „і ти!..". Спокійний плин оповіді тут уривається. Навіть трохи раніше – на попередньому риторичному вигуку, який, проте, ще не віщує різкої інтонаційної зміни, а лише готує її, зокрема й візуально-пунктуаційно. Далі постає антитеза до попередньої оповіді. І то не тільки на суто граматичному рівні (у першій частині – „буду спочивати", тут – „Ні, я не буду спочивати"), а й на контекстуальному, оскільки переміщений у майбутнє сон „Давнє-колишній та ясний" (ніби поєднання футуруму й „плюсквамперфекту") протиставляється також переміщеному в майбутнє сну теперішньому (футурум плюс презенс). І в цьому майбутньо-теперішньому сні знову постає нав'язливе марево такої нібито цілком можливої ідилії кохання: „Бо й ти приснишся. І [в] малий / Райочок мій спідтиха-тиха / Підкрадешся, наробиш лиха... / Запалиш рай мій самотний".

Два останні рядки – як остання надія і як шанс, що його лишає власне автор адресатові послання. Хай і ціною руйнування спокою, спочинку, райочку, „маленької благодаті", зате – „лихо"-радість, „лихо"-чуттєвість, лік від самоти і тихого сну-згасання.

Із погляду строфіки та ритміки вірш є астрофічною 15-рядковою структурою, де застосовано один з основних Шевченкових розмірів – 4-стоповий ямб. Цим розміром написано і знамениту ідилію „Садок вишневий коло хати" з казематного циклу (вона також налічує 15 рядків), як і послання „Ликері". Однак, на відміну від останнього, буквально зітканого з фігур патетики, риторичні вигуки зустрічаються тут лише в 10-му рядку. Завдяки цьому, а також цезурі після третьої стопи та відсутності виразної повної рими (є лиш асонансна; загальна ж схема римування – baabcbcbe(/е)bedde3) саме тут збурюється й підноситься інтонаційна хвиля над загалом розміреною емоційною тональністю та згармонізованим ритмічним малюнком. Це допомагає створити ефект несподіванки, необхідний і для фонічного й тональнісного виокремлення, передачі раптового збурення спокою. Трохи меншою мірою це стосується й двох наступних рядків.

Просодія твору також наближається до розмовної. Асонанси й алітерації (і-о-у, с-д-т) підтримуються як горизонтально, так і вертикально протягом усього тексту.

Як уже було сказано, безпосередньо примикає до циклу й вірш „Не нарікаю я на Бога", та і в інших творах цього періоду відчувається інтертекстуальний перегук із болючою темою. Так, у поемі „Саул" є рядки, де узагальнено причини світового лиха: цар та його прихвосні усе „розтлили, осквернили, / І осквернених, худосилих, / Убогих серцем, завдали / В роботу-каторгу". У вірші „Минули літа молодії" з „Барвінком..." та бароковим садком перегукуються рядки: „Сиди один собів кутку. / Не жди весни – святої долі! / Вона не зійде вже ніколи / Садочок твій позеленить, / Твою надію оновить!" Навіть нібито фольклорна стилізація „Титарівна-Немирівна..."теж набуває зовсім іншого відтінку в цьому інтертексті: „Титарівна-Немирівна / Людьми гордувала... / А москаля-пройдисвіта / Нищечком вітала!". А далі: „Хоча лежачого й не б'ють...", „І тут, і всюди – скрізь погано...", „О люди! Люди небораки!"– інвектива, де вже не тихо, а пророчо сказано про схід сонця: „Женуть до матері байстрят / Дівчаточок, як ту отару. / Чи буде суд! Чи буде кара! / Царям, царятам на землі? / Чи буде правда меж людьми? / Повинна буть, бо сонце стане / І осквернену землю спалить". „Якби з ким сісти хліба з'їсти...":„Ні. Треба одружитись, / Хоча б на чортовій сестрі! / Бо доведеться одуріть / В самотині". „Тече вода з-під явора..." – ідилія і мрія; „Якось-то йдучи уночі..." – саркастичні роздуми і відчай; „Бували войни й військовії чвари" – осуд українських достойників-угодовців (старшинські роди „Ґалаґани, і Киселі, і Кочубеї-Ногаї"), які запродували волю то татарам, то полякам, то московитам, – і це теж натяк „доброзичливому" петербурзькому оточенню, чиновникам-землячкам на службі в царя, як і, звичайно, ширше узагальнення [див.: 14]. „Зійшлись, побрались, поєднались..." – знову крах ідилії; нарешті прощальне – „Чи не покинуть нам, небого...", де в заключних рядках знову зринає омріяний мотив („Поставлю хаточку, садочок..."), тільки дія переноситься вже на той світ.

Справді, передчасно звело в могилу намагання уникнути гіркої чаші й спізнати звичайного, нормального людського життя. Романтична естетика страждань та її життєвий контекст виявилися фатальними. Зате в тій естетиці і в тому контексті постав текст, який і досі хвилює й мучить українську душу. Сукупну. Гармонійну. Міфічнореальну. Патріархальномодерну. Східно західно північно-південну. Невмирущу. Не знищену голодоморами, війнами, чорнобилями. Не ділену на класи, реґіони, партії, джендери.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бандурка: Українські сороміцькі пісні в записах З.Доленги-Ходаковського, М.Максимовича, П.Лукашевича, М.Гоголя, Т.Шевченка, П.Чубинського, Хв.Вовка, І.Франка, В.Гнатюка / Упоряд. М.Сулима. – К., 2001.

  2. Івакін Ю. З приводу статті З. Тарахан-Берези // Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця. – К.: Рад. письменник, 1986. – С.287-291.

  3. Івакін Ю. Коментар до „Кобзаря" Т.Шевченка: Поезії 1847-1861 рр. – К.: Наук. думка, 1968.

  4. Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя / Упоряд., підгот. текстів, передм, приміт., покажч. В.Л.Смілянська. – К.: Дніпро, 1991.

  5. Листи до Тараса Шевченка / Упоряд. та комент. В.С.Бородіна, В.П.Мовчанюка, М.М.Павлюка, В.Л.Смілянської, Н.П.Чамати. – К.: Наук. думка, 1993.

  6. Полтавка Н. Споминки про Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка / упоряд і рим. В.Бородіна і М.Павлюка. – К.: Наук. думка, 1982. – С.319-330.

  7. Слухай Н.В. Міфопоетичний словник східних слов'ян. – Сімферополь, 1999. – С.9.

  8. Спомини про Т.Шевченка п. Ликерії Яковлевої (Полусмаківни) [запис К.Широцького] // Літературно-науковий вісник. – 1911. – Кн..2. – С.284 – 289.

  9. Спомини про Т.Шевченка п. Ликерії Яковлевої (Полусмаківни) [запис К.Широцького, передрук А.Ткаченка] // Літ. Україна. – 2003. – 26 черв.

  10. Ткаченко А. Канон є канон // Літ. Україна. – 2003. – 3 лип.

  11. Ткачук О. Наратологічний словник. – Тернопіль, 2002.

1 Напевне, слід писати й говорити саме так, оскільки то англіцизм. Якщо ж брати за основу первинніше грецьке , тобто рід, звідки ген, генетика і т.д., то не варто дуже вже ґикати, бо – і в Стародавній Греції звучало більш як наше г, ніж ґ.

2 Як видається, в таких випадках упорядникам „Творів" варто було йти за фонетичним принципом відтворення слова і вдатися до африкати -ДЖ-, яку, безперечно, в усному мовленні вживав Т.Шевченко, попри те, що в автографі не без впливу російської орфографії писав -Ж-.

3Способи римування подаються за системою Б.Ярхо: 1) якщо малі літери латинського алфавіту не підносяться над умовною лінією тексторядка (а, с, е, o), то ними позначаємо римовані 1-складові (чоловічі) клавзули; 2) якщо підносяться (b,d) — 2-складові (жіночі); 3) нижче тексторядка (g) — 3-складові (дактилічні); 4) обабіч рядка (f) — клавзули з 4-х і більше складів; літерами грецького алфавіту в простій послідовності позначаємо неримовані клавзули; у дужках – напівримовані, якими вважаємо асонансні.

Loading...

 
 

Цікаве